Відмінності між версіями «Учнівська ВІКІ стаття "Cувенір до EVRO-2012"»

Версія за 11:30, 13 серпня 2013

Назва проекту

«Яку історію має всесвітнє футбольне свято EVRO-2012»?

Автори проекту

Група 2

Тема дослідження

"Сувенір до EVRO-2012"

Проблема дослідження

Коли виник? Як розвивався футбольний чемпіонат EYRO-2012?

Гіпотеза дослідження

EVRO-2012 зявився не у 2012 році, а значно раніше!

Мета дослідження

Дослідити історію виникнення і розвитку футбольного чемпіонату EVRO-2012

Результати дослідження

Історія проведення чемпіонату "EVRO"

Чемпіонат Європи з футболу (англ. UEFA European Championship) – головні змагання національних збірних під егідою УЄФА. Вони проводяться кожні 4 роки, починаючи із 1960-го року. Спочатку турнір називався «Національний Європейський кубок», у 1968-му році назву змінили на «Чемпіонат Європи з футболу». Вперше ідею проведення турніру подав Генеральний секретар Федерації футболу Франції Генрі Делані в 1927р. на конгресі Міжнародної футбольної федерації (ФІФА). Однак в той час цю ідею неможливо було втілити в життя. Вона була успішно реалізована лише в 1960 році, коли турнір отримав назву пам’яті автора проекту – Кубок європейських націй – або Кубок Генрі Делані. Якщо до 1976 року тільки 4 команди брали участь у фінальній частині, то у 1980 році їхня кількість збільшилася до 8, а в 1996 – до 16. У 1980 році приймаюча сторона автоматично кваліфікувалася у фінальний тур. Збірні, що беруть участь у фінальній частині турніру, визначаються через серію кваліфікаційних ігор. На початковому етапі (1960, 1964) фіналісти виборювали це право в домашніх і виїзних іграх між собою, а починаючи з 1968-го - у кваліфікаційних групах та матчах серії плей-офф (на виліт). Перший чемпіонат Європи відбувся в 1960 р. у Франції. Цей турнір відбувся за кубковою системою. Відбіркові ігри провели у 1958—1960 рр. Фінальний етап турніру складався лише з півфінальних та фінальних зустрічей і відбувався з 6 липня до 10 липня 1960 року у Франції. У 1960 р. УЄФА розповсюдила запрошення серед усіх європейських країн, проте отримала мало відповідей. Британців не приваблювала участь у європейських змаганнях. Чемпіон світу 1954р. команда Західної Німеччини, так само, як інша сила європейського футболу - Італія, проявила мало ентузіазму. В результаті, 17 збірних команд змагалися в кваліфікаційному турі. Ці матчі, так само, як і зустрічі 1/8 фіналу, були зіграні в країнах гравців. Формат Кубку було затверджено. Іспанію, якою керував генерал Франко, було усунено з турніру після того, як вона відмовилася грати з Радянським Союзом. Таким чином Радянський Союз потрапив до півфіналу без боротьби, де переміг Чехословаччину з рахунком 3:0. У фінальному матчі Радянський Союз переміг Югославію 2:1, і став першим чемпіоном Європи в історії футболу. Третє місце посіла Чехословаччина, обігравши Францію 2:0. Другий розіграш Національного кубка привабив більше команд, ніж попередній. Цього разу до змагання долучилися національні збірні команди Англії та Італії. На жаль, Чемпіон світу 1954р., Західна Німеччина не потрапила у змагання вдруге підряд. Також не стали учасниками національні збірні команди Шотландії, Фінляндії та Кіпру. 29 національних команд грали у кваліфікаційному турі. До півфіналу команди грали, користуючись системою: матч-матч-відповідь вдома та на виїзді. Англійці вибули з перегонів зразу після початкових двох матчів із Францією. Італія – другий фаворит заходу – також вийшли з першого туру, зазнавши поразки від успішного переможця титулу європейських чемпіонів - Радянського Союзу. Основний турнір, зіграний на стадіоні Іспанії, був виграний 4 національними командами: Данією, Іспанією, Угорщиною та СРСР. Як передбачалось, Радянський Союз обіграв Данію з рахунком 3-0. Другий півфінал видався набагато напруженішим, в якому іспанці перемогли угорців з рахунком 2-1. Фінальний матч на стадіоні Мадриду „Сантьяго Бернабеу” між командами Іспанії та Радянського Союзу запам’ятався надовго. У важкому матчі Іспанія перемогла Радянський Союз 2:1. Вирішальний гол був забитий іспанцями на 84 хвилині. У грі за третє місце Угорщина перемогла Данію з рахунком 3:1. Дві важливі зміни було запроваджено в організації італійського турніру 1968 року. Перша: нову назву «Кубок європейських націй» було замінено на широко відому «Чемпіонат Європи». Друга: було запроваджено групові кваліфікаційні тури для 8 національних збірних. Кожна з 31 команди, що грали матч і матч-відповідь, належала до однієї з 8 груп. 2 найкращі команди з кожної групи виходили до 1/8 фіналу. В результаті переможці парних матчів поїхали до Італії. Фінальний матч виявився однією із найсуперечливіших зустрічей в історії футболу. Більш слабкі югослави спромоглися лише раз подолати Діно Зоффа. Це трапилося на останній хвилині матчу, коли сумнівний гол, забитий італійцями, приніс їм бажану нічию. Анжело Доменгіні, не чекаючи фінального свистка швейцарського рефері Готфріда Дієнста, виконав вільний удар. М’яч опинився в сітці. Однак правильний удар югославів не було зараховано. Матч закінчився нічиєю. В результаті повторна зустріч була призначена через два дні. Цей матч закінчився з рахунком 2-0 на користь Італії, що здобула чемпіонський титул 1968 року. Третьою командою, що здобула титул переможця старого континенту, стала національна збірна Британії після того, як перемогла Радянський Союз з рахунком 2-0. На чемпіонаті 1972 року у Бельгії доля звела дві футбольні сили: Британію та Західну Німеччину, що потрапили в одну кваліфікаційну групу. Неперевершений Герд Мюллер на переповненому тисячами глядачів стадіоні Уемблі приніс німцям перемогу 3-1.Після нічиєї 0-0 на матчі-відповіді німецька команда вийшла до бельгійського півфіналу. Там вона перемогла бельгійців, які на початку здивували всіх перемогою над італійцями з рахунком 2-1 під час зустрічі в Брюсселі. До чотирьох команд долучилися угорці, що перемогли румун і Радянський Союз, який, у свою чергу, здобув перемогу над Югославією. Радянські гравці, що також не були фаворитами, у півфіналі перемогли угорців з рахунком 1-0 та зустрілися із західнонімецькою командою у фінальному матчі. Це стало можливим після двох ударів Герда Мюллєра, який засмутив господарів чемпіонату, подарувавши німцям переможний рахунок 2-1. В результаті національні команди Німеччини та Радянського Союзу зустрілися в Брюсселі в фінальному матчі. Цього разу великий Герд Мюллер виявив свій хист сповна, забивши два голи. Інший успішний гравець, Уіммер, створив рахунок 3-0 і забезпечив четвертий титул європейського чемпіона для Західної Німеччини. Третє місце після не передбачуваної перемоги над угорцями 2-1, посіли бельгійці. Чемпіонат Європи в Югославії 1976 року став останнім заходом, де у фінальному турі виступало чотири команди. Це був також останній турнір, коли приймаюча сторона брала участь у кваліфікаційному турі. Команди, що пройшли кваліфікацію, розділялися на 8 груп по 4 команди в кожній. Матчі розігрувалися між членами кожної групи, переможці виходили до чвертьфіналу. У чвертьфіналі чехи розгромили збірну Радянського Союзу, екс-чемпіонів Європи. І раптом у півфіналі після плей-офф вони завдали поразки Голландії з рахунком 3-1. У другому півфіналі зустрілися збірні команди ФРН і Югославії. Німці увійшли у фінал, перегравши югославів з рахунком 4-2. Фінальна гра п’ятого турніру європейської першості проходила між національною збірною Чехословаччини та Федеративною Республікою Німеччини. Після першого тайму чехословаки випереджали суперників з рахунком 2-1, і лише на 90 хвилині матчу Бернд Хользенбейн скористався помилкою Гіво Віктора і зрівняв рахунок, після чого замовили плей-офф. Це не змінило ситуації, і вперше за всю історію у фінальному матчі переможець визначався ударами пенальті. Рішучий гол забив Антонін Паненка, якому вдалося переграти Серпа Майера, одного з найкращих голкіперів семидесятих. Після обігравань суперника видатний Майер стрибнув, і м’яч повільно полетів до середини воріт. Рахунок 5-3 подарував Чехословаччині перший титул чемпіона Європи за всю історію. Голландія заспокоїла себе, здобувши перемогу з рахунком 3-2 у матчі за третє місце. Організація Чемпіонату Європи, що проходив на Апенінському півострові в 1980 році, вдруге зазнала змін. Після кваліфікаційних матчів замість 4-х, до фінального турніру увійшло 8 команд. Їх було розділено на дві групи по 4 в кожній. Переможці обох груп зустрілися в Римі для фінального поєдинку. Вперше господар турніру не брав участі у кваліфікаційному турі. У фінальному матчі ФРН здобула перемогу над бельгійцями з рахунком 2-1 і титул чемпіонів Європи. Перемогу в грі за третє місце, що проходила між Чехословаччиною та Італією, здобула збірна Чехословаччини з рахунком 9-8 після ударів пенальті (1-1). Фінальний турнір у Франції 1984 року, так само як і той, що проходив 4 роки до цього в Італії, розігрувався між 8 командами. Проте цього разу з кожної групи дві команди продовжували боротьбу у наступних іграх. Гра півфіналу національної збірної Португалії та Франції була представлена у вигляді фантастичного шоу, в якому неперевершений Платіні забив вирішальний гол, що визначив остаточний рахунок 3-2 на користь французів. У другому півфіналі, після ударів пенальті, Іспанія перемогла Данію з рахунком 5-4. Однак, у фінальній грі іспанцям не вдалося дорівнятися до стрімкої та красивої гри, яку демонструвала французька команда, зазнавши поразки в Парижі з рахунком 0-2. Дивовижний гол, який Платіні забив з вільного удару, був його дев’ятим голом у турнірі. Він був непереможним у кваліфікації в тому числі прославився двома хет-триками. Мішель Платіні у цьому турнірі перевершив усіх. Після цього турніру матч за третє місце не розігрувався. У кваліфікаційних іграх до чемпіонату Європи 1988 року в основному турнірі брали участь 40 команд, які були розділені на 7 груп. Тільки переможець групи проходив у фінал. Західні німці автоматично опинялися в числі восьми найкращих європейських команд і були впевненими фаворитами до остаточного успіху. Вихід у чвертьфінал отримали Радянський Союз і Голландія, так само як і ФРН та Італія. В іграх півфіналу спочатку помаранчеві перемогли німців з рахунком 2-0, а потім СРСР усунула італійців з рахунком 2-1. Фінальна гра між Голландією та СРСР була повтором групового матчу. Перед цим СРСР виграв з рахунком 1-0. Цього разу країна тюльпанів повернула свої борги, перемігши Радянський Союз з рахунком 2-0. Та виграла перший титул чемпіонів Європи. Чемпіонат старого континенту 1992 року в Швеції приніс чимало сюрпризів і завершився сенсацією. Югославську команду, відповідно до санкцій УЄФА, в останній момент було замінено на датську збірну. Переможцями групової фази стали команди Швеції та Данії, які отримали несподівану перемогу над Францією та Британією, а також Голландії та Німеччини. У першому півфіналі між Данією та Голландією, команди не змогли вирішити переможця 2-2, а після серії пенальті перемогу святкували скандинави з рахунком 5-4. В другому півфіналі Німеччина перемогла Швецію 3-2. У фінальній грі вся Європа була шокована грою датчан, які вигравали у німців з рахунком 0-1, завдяки непереможному воротарю Петру Шмайхелю, а за 12 хвилин до кінця матчу скандинав Кім Вілфорт забив другий гол. Фінал Британського Євро 1996 року став першим турніром, в якому грали 16 команд, розділені на 4 групи. Це був турнір високого класу з огляду як на спорт, так і на фінансовий прибуток. До півфіналу турніру потрапили збірні Чехії, Франції, Британії та Німеччини. Найбільш захоплюючим виявився матч двох останніх команд. Після обов’язкового часу рахунок становив 1-1, і розпочалася серія плей-офф. Німці перевершили британців за серією пенальті і вийшли до фіналу. В іншому матчі чехи позбулися трикольорових суперників також завдяки серії пенальті. Матч між німцями та чехами відбувся під час групової фази чемпіонату. В той час німці виграли з рахунком 2-0. У фінальній грі чехи випередили суперників після удару Карла Поборского. Незабаром Олівер Бірхофф зрівняв рахунок, і розпочалася серія пенальті. На цьому турнірі було вперше впроваджено правило „золотого м’яча”, яке свідчило, що той, хто перший забиває гол у серії плей-офф, – перемагає. На п’ятій хвилині додаткового часу на лондонському стадіоні Уемблі, Бірхофф знову примусив Петра Коуба відступити, що дозволило німцям втретє отримати титул європейських чемпіонів. Одинадцятий фінальний турнір Європи з футболу, також відомий як Євро-2000, відбувся на стадіонах Голландії та Бельгії. Це був перший європейський турнір з футболу, що організовувався спільно двома країнами. І він пройшов без зауважень. Чудова організація, дивовижні стадіони, заповнені розмальованими глядачами, і звичайно футбол високого класу. У фінальних іграх брало участь 14 національних збірних, відібраних разом з господарями - Бельгією та Голландією, після кваліфікаційного туру. Фінальна гра, Італія – Франція, що відбулася в Роттердамі, видалась драматичною. Італійці лідирували з рахунком 1-0 після того, як Марко Дельвеккіо забив гол. В той час, як глядачі вже святкували свій успіх, на останніх секундах французи не втратили шансу завдати смертельного удару шокованим суперникам. Вільторд забив гол на останніх хвилинах матчу. Нападник Давід Трезеге забив"золотий м’яч". Франція стала першою командою, яка після перемоги на Чемпіонаті світу (1998 р.) стала також чемпіоном Європи. П’ятдесят національних команд, що починали в кваліфікаційних матчах до Євро-2004, були розділені на десять груп. Кожна команда грала два матчі з суперниками в їхній групі, один на своєму власному стадіоні і один на виїзді. Найкращі команди групи автоматично виходили у фінальний турнір. Десять команд, які зайняли другі місця, розігрували п’ять перепусток у фінальні ігри у серії плей-оф. У такий спосіб було сформовано 16 національних збірних, включаючи господаря чемпіонату - Португалію. Чемпіоном Європи 2004 року стала команда Греції, яка у фіналі перемогла господарів турніру Португальців з рахунком 1:0. Чемпіонат Європи з футболу 2008 року був 13-им чемпіонатом Європи з футболу, що проводився УЄФА. Турнір проходив в Австрії та Швейцарії з 7 по 29 червня 2008 року. Як і на попередньому чемпіонаті Європи, було зіграно 31 матч, і було забито 77 м'ячів (у середньому 2,48 м'ячі за матч). Це був другий турнір в історії європейських футбольних чемпіонатів, господарями якого стали одночасно дві країни. В фінальному поєдинку турніру збірна Іспанії перемогла збірну Німеччини з рахунком 1-0, та стала дворазовим чемпіоном Європи та другою в історії командою, яка виграла всі матчі чемпіонату Європи.

Висновки

Корисні ресурси