Відмінності між версіями «Вікі-стаття групи Естети проекту "Недосліджена реальність"»

Поточна версія на 15:47, 15 травня 2016

Назва проекту

Недосліджена реальність

Автори проекту

Учні 11 класу, група "Естети"

Тема дослідження

Ергономіка в структурі перетворювальної діяльності

Проблема дослідження

Проблеми ергономіки

Ергономічність можна визначити як узгодженість господарства, зокрема, з гігієнічними, психологічними, фізіологічними, антропометричними, біомеханічними і естетичними параметрами людини. Термін "ергономіка" походить від грецьких слів "ергон" (робота, діяльність, функціонування) і "номос" (закон). У науковій літературі ергономіці покладено початок польським дослідником В. Ястшембовський як прикладної міждисциплінарної науці про працю та про розвиток техніки і виробництва, сумісних з продуктивними можливостями людини. Розглянемо проблеми сучасного стану її розвитку. Об'єктом сучасної ергономіки визначають систему "людина - машина - середовище", розуміючи під системою комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, призначений для виконання єдиного завдання. Завданням побудови ергономічної системи є гармонійне поєднання її елементів. Постановка задачі дуже важлива для рівня системи та особливостей її функціонування. Вона визначається інтересами суспільної системи як формою реалізації її потреб, які трансформуються в ході цивілізаційного розвитку, змінюючи свій характер та акценти. Трансформація людських потреб відбивається в еволюції предмета дослідження науки. Предметом дослідження сучасної ергономіки є "закономірності організації трудової діяльності людини в процесі взаємодії з технічними засобами праці і в конкретних умовах навколишнього середовища".

Метою ергономіки як науки є "оптимізація діяльності системи в цілому, максимізація її соціально-економічного ефекту, збереження здоров'я людини і безпека життєдіяльності". Разом з тим пріоритетним завданням ергономіки продовжують визначати економічний ефект від функціонування виробничої системи, у той час як соціальної складової виділяється останнє місце за залишковим принципом. У контексті оптимізації як мети ергономічної системи і гармонізації складових як принципу її вдосконалення мова про перевагу економічного чинника йти не може. Отже, суперечності притаманні самій парадигмі сучасної ергономіки. Крім того, соціальні завдання - "забезпечення всебічного розвитку людини, формування дбайливого ставлення до навколишнього середовища" - подаються без подальших коментарів, роз'яснень та заглиблень в механізм реалізації цих завдань. Зміст ергономіки традиційно тлумачиться через два її взаємопов'язаних аспекти - виробничий і споживчий. Воно передбачає прийнятні для людини умови виробництва та споживання, то є комфортні функціональні властивості споживчих товарів, а також зручну техніко-технологічну організацію виробництва і праці, що буде сприяти підвищенню їх продуктивності. Незважаючи на певну кореляцію ергономічності та ефективності, не варто плутати ці показники і підміняти економічну категорію ефективності соціальної категорією ергономічності.

При розгляді ергономічності, перш за все, як фактора економічного зростання основними завданнями сучасної ергономічної системи визначаються "продуктивність та ефективність роботи", тобто економічні показники ". Однак економічне зростання як мета суспільного розвитку все більше залишається в минулому фундаментальної економічної науки. Світова спільнота, в силу зростаючих темпів вичерпання природних ресурсів, все глибше усвідомлює її нестратегічность. Інтенсивність не стає панацеєю від цієї проблеми, адже інтенсивний тип економічного зростання є лише теоретичною фікцією. На практиці існують переважно екстенсивний або переважно інтенсивний ріст. Інтенсивна складова економічного зростання в тій чи іншій мірі поєднується з екстенсивної, що неодмінно тягне за собою збільшення витрат ресурсів. Розвиток західного суспільства масового споживання з метою реалізації прагнення людини до все більш повного, різноманітному і якісному задоволенню своїх потреб стало одним із чинників переходу провідних країн у другій половині XX ст. до політики економічного зростання.

Наслідком цього, здавалося б, конструктивного, з точки зору соціальних інтересів, економічного процесу став соціально-економічна криза 70-х років XX ст., Загострила проблеми ресурсної безпеки й питання екології. Отже, змішування економічних і соціальних мотивів у ергономіці може виявитися досить суперечливим. Необхідність встановлення пріоритетності соціальної орієнтації ергономіки в системі її соціально-економічних дефініцій пов'язана з найголовнішою вимогою ергономічності - безпеки людської діяльності для здоров'я. Першочерговість обліку такого важливого соціального показника, як рівень безпеки, спрямована на задоволення невідкладних життєвих потреб людей. Безпека є потребою першої необхідності відносно другорядних потреб зростання економічних показників. Соціальна політика ергономічності забезпечується інституційної діяльністю держави та міжнародних організацій (МОП, СОТ та ін) через нормативне законодавство. Рестриктивні (обмежують порушення) і стимулюючі (заохочують працювати краще) принципи державної політики реалізуються за допомогою прийняття відповідних ергономічних норм і нормативів, контролю за їх дотриманням, кримінальної системи штрафних санкцій та системи пільг. На практиці нормативні вимоги виробничої та споживчої ергономічності втілюються у науковій організації праці, охорони праці, проектуванні ергономічної техніки і технології, а також у захисті прав споживача. Врегулювання ергономічності в процесі організації праці на виробництві передбачає два способи державного впливу - активний і пасивний. Активне державне регулювання проблем ергономічності виробництва спрямовано на планування задовільних умов праці та усунення недостатньою ергономічності в умовах виробництва, якщо це можливо. У свою чергу, пасивний метод регулювання намагається компенсувати незадовільні умови праці. У випадках виробничої необхідності, коли існують нічні зміни, понаднормові роботи, шкідливі і складні умови виробництва (як в хімічній або вугледобувної промисловості), надмірні навантаження, в законодавстві з охорони праці передбачені додаткові надбавки до заробітної плати або розрахунок її за завищеними тарифами. Звичайно, механізм ринкової економіки лобіює свої економічні пріоритети в ергономіці. Проте економічний ефект не повинен ставитися в якості предмета її пріоритетною ціннісної орієнтації, оскільки такий підхід дискредитує ергономіку як самостійну науку і зводить її до складовою менеджменту.

Вчитаймося в таку кульмінаційно суперечливу постановку завдань: "ергономіка, направляючи дослідження на вирішення ряду питань щодо адаптації працівників у системах, підвищення ефективності роботи систем і людей, полегшення їх праці, в тій чи іншій мірі повинна враховувати фактори, що впливають на здоров'я, працездатність людини в першу чергу ". На нашу думку, причиною протиріч сучасної ергономіки послужили передумови її формування, пов'язані, перш за все, з різновекторністю буржуазної і радянської концепцій як теоретичних складових, які стали вихідною базою для побудови сучасної ергономіки. Ергономіка виникла на рубежі ХІХ-ХХ ст. в буржуазному суспільстві, стрімке технічний розвиток якого зумовило новий рівень організації виробничого процесу і викликало зміну умов праці на виробництві. У позиціюванні факторів виробництва інтереси капіталу диктували перевага засобів виробництва перед робочою силою. Особливість буржуазної ергономіки цього періоду полягала в тому, що людина в ній не вважався визначальним елементом, а своєю працею лише доповнював роботу машин. Яскравим діячем буржуазної ергономіки був американський інженер Ф. Тейлор, традицію якого продовжили Ф. Гілберт і Г. Форд. Головними напрямками удосконалень стали механізація і автоматизація праці, на основі яких відбувалася конвейеризация виробництва. Фордизм і тейлоризм призвели до посилення інтенсивності праці, до його примусового ритму, до надмірної нервової і фізичної напруженості робітників. На цьому "дикому" етапі розвитку капіталістичної системи ергономіка була жорстко підпорядкована новонародженої теорії виробничого менеджменту і переслідувала суто економічну мету - максимізації кінцевих економічних показників ефективності та прибутковості виробництва. Науку про організацію праці на виробництві в її тодішньому розумінні скоріше можна назвати "псевдоергономікой".

Радянські розробки в ергономіці мали іншу, перманентно соціальну, спрямованість. Радянська школа ергономіки вважала фактор живої праці пріоритетним у виробництві. Тому, на відміну від Ф. Тейлора, вчені А. Гаст і Н. Бернштейн, які теж працювали над пристосуванням робочого до засобів праці і стандартизували раціональні прийоми трудової діяльності, враховували біологічні та психологічні особливості людини. До прихильників гуманізації умов виробництва належать В. Мясищев, В. Бехтерєв, Г. Мюнстберг, К. Левін. Шляхи послаблення монотонності розроблялися, зокрема, Л. Томсоном, Г. Флехтнером, В. Рождественської, В. Поляковим. Базові основи радянської концепції ергономічності виробництва сягають своїм корінням у марксистську економічну літературу. Марксистська школа політекономії акцентує увагу на захисті праці та гуманізації економіки, піддає критиці експлуатацію людини, обгрунтовує провідну роль людського фактора у виробництві й у суспільному розвитку в цілому. Марксистський внесок в концепцію ергономічності пов'язаний із засудженням використання дитячої праці, надто тривалого робочого часу та інших аспектів незадовільних умов праці, що одержали назву "системи витискання поту". За висловом теоретика ринкової економіки, автора "Економікс" П. Самуельсона, "... марксизм занадто цінний, щоб залишити його одним марксистам". З ергономічними ідеями марксистського економічного гуманізму "перегукуються" основи соціально орієнтованої ринкової економіки.

На жаль, у практиці нашого радянського економічного минулого вимога ергономічності було більше передбачено безпосередньо для виробничого процесу, хоча, як вже зазначалося, сама постановка питання про ергономічність виробництва передбачає не тільки ергономічне забезпечення самого виробництва, а й забезпечення ергономічності його кінцевого результату - товарів і послуг . В умовах пріоритетів радянської індустріальної економіки, орієнтованих на виробництво засобів виробництва і обслуговування ВПК, ергономічність товарів народного споживання залишалася на другому плані. Але не завжди. Цього не можна сказати, наприклад, про якість товарів харчової промисловості, стандартизація і контроль якого забезпечувалися на належному високому рівні. Також ергономічним перевагою радянських товарів легкої промисловості був натуральний склад їх сировини. По суті, внутрішній зміст товарів було досить ергономічним і відповідало їх людському призначенню. Недоліки полягали, швидше, у формі виконання та подачі товарів, а також їх вузькому асортименті. У другій половині XX ст. ставлення до ергономічності на Заході дещо відрізнялося від радянського. Там споживчому аспекту ергономічності економіки приділялася особлива увага в зв'язку з загостренням ринкової конкуренції і боротьби виробників за вибір споживача під час активізації післявоєнних тенденцій до розвитку суспільства масового споживання. Біфуркаційних моментом в економічній науці стало виникнення прикладної науки праксеології, яка вивчала раціональний вибір споживача. Хоча автором цієї теорії був наш співвітчизник Є. Слуцький, поширення вона отримала саме на Заході. Ергономічність товару стає майже синонімом його конкурентоспроможності.

З переходом нашої країни до побудови ринкової економіки, в якій, поряд з пропозицією, важливу роль відіграє чинник попиту, аспект ергономічності споживання активізувався і у вітчизняній економічній науці. Так, критикуючи визначення в кінці 70-х років XX ст. ергономіки як галузі науки, "яка вивчає людину (або групу людей) і його (їх) діяльність в конкретних умовах виробництва, і праця якого (яких) пов'язаний з використанням машин (технічних засобів) з метою вдосконалення засобів, умов і процесу праці" м , сучасні українські вчені підкреслюють його обмеженість сферою виробництва і додають до нього роль ергономічності техніки в споживанні Проблема рівня забезпечення ергономічності споживчих товарів залишається актуальною для України у зв'язку з приєднанням її до СОТ і відповідно високими європейськими стандартними вимогами до якості продукції (особливо - до її екологічності ). Як зазначалося на початку роботи, нинішня ергономіка існує в більш широкому баченні, ніж колишня: це принципи і спосіб життя людини, що реалізують найважливішу людську потребу - в адаптації до зовнішнього середовища. На відміну від колишньої ергономіки, предмет якого був обмежений ендогенними умовами виробництва, сучасна ергономіка включає в предмет свого дослідження також умови, екзогенні по відношенню до виробництва. Проте в ній відносини з умовами навколишнього природного середовища як інноваційний аспект парадигми сучасної ергономіки залишаються змістовно нерозкритими. Тлумачення цього середовища в контексті дискурсу є, як і раніше, переважно виробничим: з поля зору упускаються системні зв'язки виробництва як з економічною відтворенням у цілому, так і з природною системою ресурсного відтворення.

Принцип циклічності економічного відтворення передбачає, що кінцевий результат виробництва є передумовою для його нової початкової фази. Результатами виробництва виступають такі три його кінцеві складові, як споживчі товари (предмети особистого споживання), засоби виробництва (предмети виробничого споживання) і відходи. Освітлення екологічності техніки в сучасному дискурсі подається дуже обмежено - місцем, відведеним для неї в структурній схемі. При цьому абсолютно без уваги залишається екологічність відходів. Біоетика має стати складовою бізнес-етики. Біопредпрінімательство - це економічне рішення питань охорони природи заради ергономічності умов суспільного майбутнього. За визначенням С. Соколенко, "продукція може вважатися високоякісної тільки у випадку, якщо в процесі її виробництва будуть враховані повною мірою вимоги охорони навколишнього середовища, причому це стосується всіх етапів виробництва - від заготівлі і переробки сировини до упаковки і розподілу кінцевого продукту". На жаль, ця влучна цитата не з дискурсу ергономіки, хоча стосується екологічного аспекту саме її предмета. Під потужним техногенним впливом виробництва навколишнє середовище виводиться зі свого природного рівноваги, перетворюючись в середу, залежну від економіки. Вона перестає бути статичною і тому вимагає до себе особливої ​​уваги з боку ергономіки. Тоді як ресурсна безпека стає запорукою безпеки людської життєдіяльності, ергономіка обходить увагою це актуальне глобальне питання. Така ситуація в ергономіці є одночасно не адекватною запитам сучасності і обгрунтованою з ретроспективної точки зору - за аналогією з розглянутим нами суперечністю її соціально-економічних пріоритетів. Основні положення ергономіки активно розроблялися до 60-х років XX ст. Проблеми екології та ентропії стали глобальними перешкодами для подальшого економічного розвитку й виразно позначилися на громадській свідомості дещо пізніше - у зв'язку з економічною кризою на початку 70-х, внаслідок якого почали виникати теорії постіндустріального інформаційного суспільства, зосереджені на проблемі пріродноресурсніх обмежень. На нашу думку, цей історичний факт певною мірою пояснює недостатність розробок екологічних та ентропійних аспектів у сучасній концепції ергономіки. Вперше категорія "ентропія" була введена в термодинаміці для вираження ступеня незворотного розсіювання енергії ". Ця категорія є однією з наукових основ теорії сталого розвитку, історичними витоками парадигми якої була ще французька школа фізіократії, а ближче до нашого часу - школа фізичної економії, заснована в Україна в кінці XIX ст. С. Подолинським і продовжена В. Вернадським, М. Руденко, а також іншими вітчизняними і зарубіжними діячами. речі, хоча космогенние наукові погляди С. Подолі нема кого на громадське господарство виділяються істотною науковою новизною, формувалися вони саме в руслі марксистського економічного вчення. Ентропійними є процеси використання природних ресурсів у виробництві, що супроводжуються розсіюванням нашої планетарної енергії в космічний простір. Ентропійно економіки полягає у відносинах відчуження від природи ресурсів, залучених у виробництво. Вона виснажує ресурси Землі, ніж послаблює ресурсну спроможність подальшого виробництва задовольняти матеріальні потреби людей, а отже - знижує ергономічність економіки майбутнього. Показниками ентропійного виступають обсяги і темпи виснаження природних ресурсів, що залежать від обсягів і темпів динаміки виробництва.

Якщо екологічні показники визначають ергонівгіхть "на виході" з виробничого процесу через вплив результатів виробництва на умови відтворення ресурсного потенціалу навколишнім природним середовищем, то ентропійного визначає потенціал ергономічності "на вході" у виробництво, що залежить від наявних в її розпорядженні природно-матеріатьних ресурсів. Забезпечення ергономічності суспільного виробництва повинно грунтуватися на принципах сталого розвитку економіки По-перше, ці принципи передбачають для сучасних природокористувачів такі параметри ентропії, які б не перевищували поточних гранично допустимих норм виснаження ресурсів і не перешкоджали реалізації ресурсних потреб життєзабезпечення майбутніх поколінь. Це є запорукою ергономічності суспільного виробництва "на вході". По-друге, відповідно до принципів сталого розвитку економіки, задовільними екологічними параметрами є гранично допустимі норми забруднення навколишнього природного середовища, які не стають загрозливими для відтворювальних можливостей ресурсних екосистем і забезпечують ергономічність суспільного виробництва "на виході". Екологічність та ентропійні економіки не існують незалежно один від одного. Вони є комплементарними підсистемами, комплексно впливають на ергономічність системи суспільного відтворення в цілому. Від екологічності виробництва залежать підтримки стійкості екосистем та їх продуктивний ресурсний потенціал, тобто успішність проходження зворотного до ентропійних процесів відтворення відновлюваних природних ресурсів.

Ступінь ентропійного функціонування суспільного господарства прямо пропорційна обсягами розширеного відтворення і обернено пропорційна - його інтенсивності. Разом ці чинники ентропії визначають обсяги природокористування, від яких, у свою чергу, залежить і обсяг шкідливих викидів, тобто екологічність економіки.

Гіпотеза дослідження

Вирішення питань з ергономіки може змінитися, якщо розпочати глибше вивчати цю науку та розвивати її.

Мета дослідження

Визначити стан розвитку науки "Ергономіка" та розвивати її.

Хід і результати дослідження

1. Історія розвитку та становлення ергономіки

Витоки ергономіки походять часів первісного суспільства, яке навчилося свідомо виготовляти знаряддя, надаючи їм зручну для певної роботи форму і розширюючи тим самим можливості людських органів. У доісторичні часи зручність і точну відповідність знаряддя потребам людини були питанням його життя і смерті. Дж.М. Крістенсен, американський вчений, також відносить передумови виникнення професії ергономіста до часів первісної людини: "Спеціально відібрані камені, кістяні ложки, найпростіші знаряддя та посуд з'явилися результатом специфічних усвідомлених реакцій на взаємодії між людиною і середовищем ... Різниця між первісної епохою і нашим часом полягає головним чином у ступені складності. Ця складність, - підкреслює вчений, - є підставою для існування ергономіки ". Ергономіку визначають як наукову дисципліну, що вивчає трудові процеси з метою створення оптимальних умов праці, що сприяє збільшенню його продуктивності, а також забезпечує необхідні зручності і зберігає сили, здоров'я і працездатність людини. Перші дослідження, з якими безпосередньо пов'язують зародження цієї науки, відносять до 20-их рр.. 20в., Коли у Великобританії, США, Японії та деяких інших країнах фізіологами, психологами, лікарями та інженерами робилися спроби комплексного вивчення людини в процесі трудової діяльності з метою максимального використання його фізичних і психологічних можливостей та подальшої інтенсифікації праці.

Термін "ергономіка", запропонований ще в 1857р. польським натуралістом В. Ястшембовський, отримав широке поширення після 1949р., коли група англійських учених на чолі з К. Марелла організувала Ергономічне дослідницьке товариство, з яким зазвичай пов'язують формування ергономіки як самостійної наукової дисципліни. Діяльність англійської ергономічного дослідного товариства з самого початку привернула увагу вчених різних країн світу. У СРСР в 20-і роки радянський психолог В.М. Мясищев на першій Всеросійській ініціативної конференції з наукової організації праці та виробництва запропонував термін "ергологія", але в даний час прийнятий його англійський еквівалент. Аналогічну область знань у США називають "людськими чинниками" (Human Factors (HF) - американська назва європейської Ergonomics), в Німеччині - "антропотехнікой". Розвиток і становлення ергономіки в 20-30-х рр.. 20в. в СРСР пов'язане з виникненням наукової організації праці (А. К. Гаст, П. М. Керженцев та ін.) На основі комплексного вивчення окремих видів трудової діяльності людини В.М. Бехтерев і В.М. Мясищев розробили першу змістовну концепцію ергономіки, яку тоді називали ергологіей або ергонологія, і сформулювали положення про основні завдання ергономіки в соціалістичному суспільстві. У соціалістичному виробництві людина розглядається не тільки як працівник, але і як творча особистість. Тому завдання ергономіки в соціалістичному суспільстві визначаються не тільки необхідністю підвищення продуктивності праці і поліпшення якості промислової продукції, але, перш за все, суспільною потребою у збереженні здоров'я і розвитку особистості працівника.

Перспективні підходи до вивчення та управління трудовою діяльністю розвивав Н.А. Бернштейн, який в 20-і рр.. завідував лабораторією біомеханіки Центрального інституту праці. У 1926р. вчений розробив і передав в Управління московських міських залізниць проект перебудови робочого місця вагоновожатого трамвая. Проект був прийнятий і здійснений. Передумови комплексного підходу до вивчення трудової діяльності формувалися в 20-30-і рр.. в цілому ряді інших напрямків досліджень. Так, Н.М. Добротворський у 1930р. опублікував аналіз кабіни льотчика і приладової дошки з позицій людського чинника, який не втратив своєї актуальності і в наші дні, а дослідниками Г.М. Скородинський і Є.Е. Менделеевой були виконані роботи з вивчення машин, які застосовувалися на різних заводах; завершилося дане дослідження розробкою пропозицій щодо вдосконалення підйомно-транспортних механізмів.

2. Роль ергономіки у створенні безпечних умов праці

На думку філософів, найадекватнішим визначенням людини є Homo agens, тобто людина діє. Діяльність - специфічна для людини форма активності, спрямована на доцільне зміна і перетворення навколишнього світу. Вищою формою діяльності є праця. Праця можна визначити як процес витрачання людської робочої сили, цілеспрямовано і доцільно з'єднує засоби праці з предметом і перетворює його в корисний результат (продукт). Головна функція праці як системи - виробництво споживчих вартостей. Тому будь-яка праця по суті своїй є продуктивною працею. Але є у праці та інші функції, пов'язані з підготовкою і забезпеченням, організацією та оптимізацією, еффектівізаціей процесу, зберіганням і реалізацією продукту, охороною навколишнього середовища. Таким чином, праця - поліфункціональна система. Дана система є предметом ергономічних досліджень.

При будь-якому праці людина несе м'язову, психічну і нервову навантаження. Але в міру розвитку виробництва змінюються умови праці, роль і місце людини в трудовому процесі, а з ними еволюціонує, і фізіологія праці. Цілком очевидно, що при проектуванні, впровадженні та експлуатації систем "людина-техніка-середовище" повинні враховуватися реальні можливості людини, якому належить працювати в системі. Ергономіст повинен чітко уявляти розмір допустимих фізичних, інтелектуальних, емоційних затрат, яких потребує робота з конкретною технічною системою, і відповідно до цього коригувати дії її творців: інженера-розробника, конструктора, технолога. Безпека праці є однією з головних цілей ергономіки. У відповідності з трудовим правом охорона праці гарантована сукупністю правових норм, які визначають систему заходів, безпосередньо спрямованих на забезпечення здорових і безпечних умов праці. До системи техніки безпеки відносяться служби техніки безпеки та виробничої санітарії у всіх галузях народного господарства. Нагляд і контроль за дотриманням правил з охорони праці здійснюють спеціально уповноважені державні органи: Держгіртехнагляд, Держенергонагляд, Госсаннадзор та ін Крім них цю роботу ведуть профспілки та складається в їхньому віданні технічна інспекція праці. Служба нагляду і контролю спирається на науково обгрунтовані, перевірені досвідом технічні вимоги, які, безумовно, забезпечують безпеку праці працівників.

У процесі розвитку виробництва істотно змінюються умови, характер і зміст праці людини. З одного боку, відкриваються більш широкі можливості для полегшення праці, звільнення людини від виконання одноманітних, трудомістких ручних операцій. З іншого боку, швидке зростання енергетичних, швидкісних і інших параметрів техніки, підвищення рівня автоматизації технологічних процесів (особливо при незавершеною або неповної автоматизації) призводять до появи нових чинників, несприятливо впливають на організм людини. До них належить обмеження загальної рухливості, нерівномірність м'язового навантаження і підвищена напруженість праці, обумовлена ​​одноманітністю виконуваних дій при високих вимогах до рівня психічної активності людини. Негативний вплив нових особливостей характеру праці нерідко посилюється наявністю шкідливих факторів виробничого середовища - інтенсивного шуму, вібрації, несприятливого мікроклімату, пилу, токсичних речовин та ін У цих умовах управління технікою, особливо в високомеханізованому та автоматизованому виробництві, пов'язане з виникненням помилок у людини, що супроводжуються значними моральними і матеріальними втратами, тим більш суттєвими, ніж складніше техніка і різноманітніше взаємини з нею людини. Тому досягнення технічного прогресу, пов'язані з інтенсивним переозброєнням виробництва, створенням нових і вдосконаленням старих технологічних процесів і обладнання, широким впровадженням у промисловість комплексної механізації і автоматизації, можуть бути успішно реалізовані лише при досить повному врахуванні характеру все ускладнюються зв'язків між людиною і машиною.

Сказане обумовлює необхідність всебічного врахування можливостей людини, її фізіологічних, антропометричних, психологічних та інших властивостей як при конструюванні знарядь праці, так і при проектуванні трудової діяльності в цілому. Тенденції розвитку сучасного виробництва такі, що основні труднощі проектування ймовірно пов'язані саме з пошуком шляхів і засобів оптимальної взаємодії людини і техніки.

В останні роки розподіл причин нещасних випадків у промисловості змінилося. Так, серед причин важких нещасних випадків 22% припадають на порушення технологічного процесу самими працівниками, 19% - на грубе порушення правил техніки безпеки постраждалим, 16% - на погану організацію робочого місця, 7% - на несправність обладнання і 4,3% - на погану навченість. Суб'єктивні причини травматизму в промисловості (помилки людини) почали домінувати над об'єктивними (несправності техніки).

Діяльність людини-оператора стала настільки складна, що саме в її організації та виконанні виявилися сконцентрованими основні причини небезпечних помилок, які призводять до травмування. У багатьох випадках дії людини-оператора є небезпечними через неможливість їх правильного і своєчасного виконання, через те, що при проектуванні технічних пристроїв не враховувався людський чинник. Поява на початку XX ст. складних видів трудової діяльності, що зажадали швидкої реакції, сприйняття та інших психічних процесів, зумовило вивчення психологічних особливостей праці.

Діяльність людини в СЧТС є таким же предметом вивчення і проектування, як і її технічна частина. Ергономіст повинен брати до уваги: ​​можливості психічних процесів людини з прийому, переробки інформації та прийняття правильного рішення в конкретних умовах функціонування СЧТС; психічні властивості і особливості оператора, що проявляються в схильності до більш-менш ризикованої поведінки; його здатність працювати в станах втоми, емоційного стресу , психічної напруженості, монотонії і т.д. Ергономіка вивчає проблеми оптимального розподілу та узгодження функцій між людиною і машиною, проектує процес діяльності людини, обгрунтовує оптимальні вимоги до засобів та умов діяльності і розробляє методи їх урахування при створенні і експлуатації техніки, керованої і обслуговується людиною.

Ергономічну оцінку системи "людина-техніка-середовище" можна здійснювати диференційованим методом, при якому використовуються окремі ергономічні показники, або комплексним методом, при якому визначають один узагальнений ергономічний показник. Оцінку системи диференційованим методом виробляють за допомогою групових показників, що визначаються по одному на кожен з розділів ергономіки. Кожен з групових показників об'єднує групу одиночних. Існують п'ять груп ергономічних показників, які формують склад ергономіки (антропометричні, гігієнічні, фізіологічні, психофізіологічні і психологічні) і три мети ергономіки, які формують її структуру (ефективність СЧТС; безпеку роботи в ній; створення умов, які забезпечують розвиток особистості людини-оператора (комфорт )).

Антропометричний показник, регламентує відповідність машини розмірами і формою тіла працюючого людини, розподілу маси його тіла, рухливості частин тіла та іншим параметрам. Однак відомості, наведені в антропометричних довідниках, можуть служити лише для перших, грубих прикидок габаритів виробу. Причому при проектуванні вироби неприпустимо застосування антропометричних даних інших країн через їх істотні відмінності.

Гігієнічний показник характеризує гігієнічні умови життєдіяльності і працездатності людини при його взаємодії з СЧТС. Він передбачає створення на робочому місці нормальних метеорологічних умов мікроклімату і обмеження впливу шкідливих факторів зовнішнього середовища (рівень освітленості, вентильованими, вологості, запиленості, температури, радіації, токсичності, шуму і вібрації і т.д.). Перевищення допустимих меж за цими показниками може загрожувати життю і здоров'ю людини-оператора, викликати "важкі" психічні стани, що знижують його працездатність. Відомо, наприклад, що оптимальна для роботи людини температура навколишнього середовища дорівнює 18 ° С; при підвищенні температури до 25 ° C починається фізичне стомлення і з'являються ознаки погіршення психічного стану (дратівливість, напруженість та ін); при З0 ° С погіршується розумова діяльність, сповільнюються реакції, виникають помилки; температуру близько 50 ° С оператор може переносити протягом однієї години. ергономісти виділяють комфортну, щодо дискомфортно, екстремальну і сверхекстремальную зовнішні робочі середовища на робочому місці оператора. Комфортне середовище забезпечує оптимальну динаміку працездатності оператора, хороше самопочуття і збереження його здоров'я. Щодо дискомфортна середа, впливаючи протягом певного інтервалу часу, забезпечує задану працездатність і збереження здоров'я, але викликає у людини-оператора неприємні суб'єктивні відчуття та функціональні зміни, що не виходять за межі норми. Екстремальна робоче середовище обумовлює зниження працездатності людини і викликає функціональні зміни, що виходять за межі норми, але не ведуть до патологічних порушень. Сверхекстремальная середовище призводить до виникнення в організмі людини патологічних змін та (або) до неможливості виконання роботи.

Фізіологічний і психофізіологічний показники, характеризують ті ергономічні вимоги, які визначають відповідність СЧТС силовим, швидкісним, енергетичним, зоровим, слуховим, дотикальним, нюховим можливостей і особливостей людини. При цьому в процесі проектування необхідно чітко уявляти вікові, статеві, психологічні та інші особливості операторів конкретної СЧТС. На підставі численних експериментальних даних сформульовані, наприклад, ергономічні вимоги ГОСТу 21829-88 "Кодування зорової інформації", за якими мінімальна допустима яскравість кольорових знаків повинна бути 10 кд/м2, рекомендована-170 кд/м2, оптимальна кутова величина кольоровим знаком - 35-45 'і т д. Ергономічні вимоги ГОСТу 21752-86 "Маховики управління і штурвали" слідують з експериментально встановлених максимальних зусиль руки при різних кутах згину в лікті. Наприклад, витягнутої правою рукою оператор може тягнути на себе рукоять з силою до 22 кг, штовхати від себе - до 20 кг, вичавлювати вгору - до 5,5 кг, тягти вниз - до 7 кг і т.д. У процесі проектування необхідно чітко уявляти вікові, статеві, психологічні та інші особливості операторів конкретної СЧТС. Так, з віком різко падає чутливість до світла: потреба в освітленості у людини 30-річного віку у два рази, у 40-річної у три, а у 50-річної у шість разів більше, ніж у 10-річного. Звідси випливає, що якщо 30-річному оператору досить освітленості в 1000 лк для максимально точного сприйняття деталей, то для створення аналогічних умов 50-річному необхідно близько 2000 лк. Психологічний показник, відображає відповідність машини можливостей і особливостей сприйняття, пам'яті, мислення, психомоторики, закріпленим і знову формованим навичок працюючої людини, ступеня і характеру групової взаємодії, опосередкування міжособистісних відносин зміст спільної діяльності з управління СЧТС.

Аналіз безлічі помилок операторів, що призводять до зупинок чи аварій СЧТС, показує, що 50% з них мають у своїй основі недооблік психологічного групового показника, 22% - психофізіологічного, 6% - фізіологічного, 19% - гігієнічного і 3% - антропометричного. Цим визначається переважаючий обсяг психологічних досліджень у процесі ергономічної опрацювання та оцінки промислових виробів і їх великий вплив на склад і структуру ергономіки.

Ергономічні вимоги передбачаються відповідними нормативними документами, найчастіше стандартами. Стандартизація є найкращим способом ефективного впровадження результатів біомеханічних досліджень у практику виробництва, що забезпечує широту і масштабність такого впровадження. Стандарти мають силу закону, і це гарантує обов'язковість обліку ергономічних вимог при проектуванні будинків, устаткування і технологічних процесів.

У нашій країні відповідно до державного плану стандартизації розроблено комплекс стандартів на загальні ергономічні вимоги. В даний час затверджено і введено в дію більше 20 документів цього комплексу. Всі вони відносяться до системи людина-машина (СЧМ). Стандарти цього комплексу встановлюють зв'язки між елементами СЧМ і формують вимоги до обладнання, людині-оператору, робоче середовище. Термінологічну основу комплексу складають ГОСТ 21033-75, ГОСТ 21034-75, ГОСТ 21035-75, що містять основні поняття системи людина - машина і її елементів, терміни та визначення.

Стандартизація в галузі ергономіки органічно пов'язана з Системою стандартів безпеки праці (ССБТ). В даний час в РФ введено в дію більше 250 стандартів цієї системи. У багатьох з них містяться вимоги ергономіки. Прикладами можуть служити ГОСТ 12.2 009-80, ГОСТ 12.2 031-78 ГОСТ 12.2 046-80, в які включені вимоги до органів управління і засобів відображення інформації металообробних верстатів, деревообробного, поліграфічного обладнання, а також обладнання для текстильної та легкої промисловості , ливарного виробництва та ін

Необхідно відзначити, що ергономіка знаходить в стандартизації ефективний засіб управління проектуванням і створенням техніки та умов її функціонування, з тим, щоб вони забезпечували високу ефективність діяльності людини і водночас сприяли її всебічному розвитку, забезпечували комфорт і безпеку, зберігали її здоров'я та працездатність.

Висновки

Ергономіка, досліджуючи взаємовідносини компонентів системи людина-машина, служить не тільки підвищенню продуктивності, надійності і економічності техніки, але і сприяє досягненню необхідних соціальних результатів - збереженню здоров'я людей і розвитку особистості в процесі праці, підвищенню змістовності, ефективності і якості людської діяльності всюди, де людині доводиться вступати в контакт з технікою. Інакше кажучи, ергономіка грає важливу і все зростаючу роль у забезпеченні безпеки праці шляхом створення зручної та надійної в експлуатації техніки.

Як вже було сказано вище, ергономіка не тільки відчуває на собі вплив пов'язаних з нею наук, а й сама вже почала чинити на них вплив в області теорії, методів і практики. Найбільш виразно вплив ергономіки на ті розділи суміжних наук, які відносяться до трудової діяльності людини і головним чином до їх прикладним аспектам. У цьому сенсі ергономіці споріднена наукова організація праці, реалізує в діючому виробництві ергономічні вимоги.

Раціональне поєднання можливостей людини і характеристик машини і відповідний розподіл функцій усередині системи істотно підвищують її ефективність і обумовлюють оптимальне використання людиною технічних засобів відповідно до їх призначення. Застосування даних ергономіки і виконання завдань, які перед дослідником завдань у процесі проектування, створення та експлуатації різного роду технічних систем і машин сприяють досягненню високої ефективності виробництва і створення безпечних умов діяльності людини. Ергономічні дослідження та впровадження їх результатів у різні галузі промислового виробництва, будівництва, транспорту, енергетики, сільського господарства дозволяють домагатися відчутного соціально-економічного ефекту, приводять до істотного підвищення продуктивності праці і поліпшенню якості промислової продукції при відносно невеликих витратах. При цьому облік людського фактора перетворюється з разового ресурсу в постійний і вагомий резерв збільшення ефективності суспільного виробництва.

Корисні ресурси

Історія становлення ергономіки

Проблеми ергономіки

Ергономіка