|
|
| (не показано 14 проміжних версій цього учасника) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| | + | |
| | | | |
| | | | |
| | =='''Прізвище, ім'я, по батькові:''' == | | =='''Прізвище, ім'я, по батькові:''' == |
| | Федоренко Катерина Олександрівна | | Федоренко Катерина Олександрівна |
| | + | |
| | + | |
| | + | [[Файл:ENY2fvH7H2M - копия.jpg|thumb|left|200px|Підпис фото]] |
| | | | |
| | =='''Регіон:''' == | | =='''Регіон:''' == |
| Рядок 16: |
Рядок 20: |
| | | | |
| | ===''Мої проекти''=== | | ===''Мої проекти''=== |
| | + | [[ «НЕТРАДИЦІЙНІ» ФОРМИ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ КОЛГОСПНОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х – СЕРЕДИНІ 1960-Х РР..]] |
| | | | |
| − | ===''Мої файли''===
| |
| − | «НЕТРАДИЦІЙНІ» ФОРМИ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ КОЛГОСПНОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х – СЕРЕДИНІ 1960-Х РР..
| |
| − | Аграрні проблеми «епохи М. Хрущова» на сьогоднішній день стають предметом все більшої уваги дослідників. Вагомий внесок у вивченні даної теми зробили такі вчені, як історик-аграрник П.П. Панченко. У своїх працях він сформував комплексне бачення процесів які відбувалися в українському селі [5, 6, 7]. Лубко І.М. акцентувала увагу дослідження на економічних, матеріально-технічних та структурно-організаційних наслідках здійснюваної політики трансформації сільськогосподарської галузі за часів М.Хрущова[3]. Тематика яку висвітлив Нікілєв О.Ф.: становлення керівної та управлінської ланки працівників, зайнятих в аграрному секторі економіки в повоєнні роки. На основі багатьох джерельних даних подав нормативно-правову базу, яка визначала характерні напрями діяльності у забезпеченні виробничої сфери села кваліфікованими спеціалістами[4]. Проте, попри певні напрацювання в даній проблематиці ряд питань не знайшли свого висвітлення. Зокрема система підготовки працівників керівної ланки господарств. В тому числі такої, характерної саме для України, створеної на початку 1961 р., як міжколгоспні школи керівників господарстві. Відсутність праць з їх діяльності і зумовила вибір теми дослідження.
| |
| − | З середини 1950-х – відбувається зростання матеріально-технічної бази колгоспів і радгоспів. Це вимагало корінної перебудови системи підготовки і перепідготовки як масових, так і керівних кадрів. Однак існуюча система їх підготовки :агрозоотехнічні курси. школи майстрів колгоспного виробництва не задовольняла дедалі зростаючі вимоги, які ставились перед виробництвом. Новим партійно-державним керівництвом на чолі з М. Хрущовим, було проголошено курс на потужне піднесення аграрної галузі. Значна частина шкіл колгоспних кадрів була закрита, декілька були перепрофільовані у технікуми. На базі 10 шкіл по підготовці голів колгоспів було створено радянсько-партійні школи. Вони підпорядковувались ЦК КПРС і ЦК КПУ, та готували працівників управлінського апарату(в основному для сільських партійних та радянських органів). Їхні слухачі протягом 3 років набували середню партійну освіту з отриманням кваліфікації агронома-організатора. 14 радгоспних шкіл механізаторів були перепрофільовані в училища механізації сільського господарства з підготовки трактористів-машиністів широкого профілю з набуттям кваліфікації слюсаря, комбайнера та помічника комбайнера[3, с.117].
| |
| − | За рішенням вересневого 1953р. Пленуму ЦК КПРС в радгоспи було направлено багато інженерно-технічних працівників. Так в 1954р. було направлено 344 інженери-механіки і 114 техніки-механіків. Більшість з них показала себе хорошими спеціалістами. Вже в 1958 р. головних інженерів-механіків працювало з вищою освітою – 52,2%, середньою спеціальною – 28,3, а практиків залишалося 19,5%.[6, с. 109] У 308 радгоспах і на кінних заводах працювало 1024 бригадири рільничих бригад, серед яких лише 232 чол. (це становило 22,5%) мали вищу і середню освіту. Надані їм широкі права у розвитку землеробства повністю не реалізовувались за браком відповідної освіти. [5, с. 131]. Якісний та кількісний склад працівників керівної і технологічної ланок господарств багато у чому не відповідав вимогам. Якщо серед спеціалістів вдалося досягти помітних кількісних зрушень, то достатньо скрутна ситуація залишалась серед керівників господарств практики в їх складі продовжували становити більшість. Серед завідуючих фермерами на 1961р. їх частка становила 90,1%, серед бригадирів виробничих бригад – 85,5%, тракторних – 91,5%. Осіб з вищою освітою нараховувалося 1949чол., або 16% загальної кількості. У той же час лише 160 чол., з них мали фахову [4, с. 158]. Незважаючи на щорічні значні «надходження» до господарств випускників вузів і технікумів, значна частина прибуваючих спеціалістів залишала місця призначення.
| |
| − | У серпні 1961 році ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли спільну постанову «О подготовке и повышении квалификации руководящих кадров колхозов и совхозов», якою проголошувалося про організацію у республіці 11 міжобласних шкіл підготовки голів колгоспів[8, с.23]..На базі сільськогосподарських інститутів. Школи не були структурними підрозділами вузів. Оплата їх праці здійснювалась не за нормами вищої школи. Нечіткий статус міжобласних шкіл по підготовці голів колгоспів серйозно позначився на якісному і кількісному складі їхніх слухачів, та подальшому їх працевлаштуванні. По-перше, школи не давали освітнього рівня, який би хоч чимось міг вписатися у систему освіти. Після їх закінчення слухачі для подальшого службового росту мали набувати або середню спеціальну освіту, або вищу освіту. По-друге, кількісно їхні контингенти не могли у короткий термін задовольнити потреби галузі, оскільки вони лише компенсували втрати у корпусі голів колгоспів, викликані щорічним зняттям частини з них зі свої посад. Зарахування до них здійснювалось на основі не вступних конкурсних екзаменів, а як і раніше – шляхом направлення на навчання районними партійними органами. Так, плани наборів кількісно і якісно ними постійно не виконувалися, серед посланих на навчання значний процент становили особи,які не відповідали вимогам висунутих до слухачів цих шкіл. Значна частина була таких, що не мали досвіду роботи у колгоспах. Наприклад, за три набори у школи загалом було направлено тільки працівників партійних, радянських і профспілкових органів 290 чол.[1, арк. 94]. Лише незначна частина з їх випускників працювала керівниками господарств, інші або на попередніх посадах, або взагалі – поза сільським господарством. Так, з 2792 слухачів, що закінчили школи з 1962 по 1964 рр., лише 427 чол. працювали головами колгоспів та ще 17 директорами радгоспів. За цей же час було знято лише керівників сільськогосподарських артілей близько трьох тисяч чоловік. [2, арк.181]. Тобто міжобласні школи займали теж саме місце, що і школи по підготовці голів колгоспів у 1940-х. х – першій половині 1950-х рр. Відчувалась гостра потреба колгоспного виробництва у працівниках керівної ланки. На початку 1961 році у республіці у 9 передових господарствах було створено перші такі школи. У 1963 році їх уже діяло 24 у них навчалося 312 чол. Вони не відрізнялися від своїх попередниць, ні від сучасниць. Ні за їхнім якісним складом, ні за терміном підготовки. Їх учбові програми, 70% навчального часу у них відводилося для роботи у полі по освоєнню виробничих операцій. На практику у якості бригадира виробничої бригади за планом їм відводилось лише 2 тижні, у якості завфермою – 1[4, с. 155]. Стримуючим фактором ефективності діяльності шкіл виступила незацікавленість до їх роботи самих господарств. Спад сільськогосподарського виробництва, що спостерігався наприкінці 1950-х – протягом першої половини 1960-хх рр., викликаний аграрною політикою партійно-державного керівництва на чолі з М. Хрущовим, визначив те, що у значної частини господарств на рахунку не було коштів, що обмежувало їхні можливості, у тому числі і по оплаті навчання. Така ситуація викликала напруженість у роботі шкіл.[7,с. 114] Фактично коефіцієнт корисної дії колгоспних шкіл, зважаючи на умови їх створення і функціонування, місце у системі міжгосподарських стосунків, мало чисельність учнівських контингентів та низький процент використання за призначенням, був мізерним, а через це і роль їх у формуванні керівних і технологічних ланок колгоспного виробництва була відповідною. Протягом першої половини 1950-х – першої половини 1960-х років формування керівної та технологічної ланки колгоспного виробництва реалізовувався у невідповідних формах і обсягах. Випускники різного роду шкіл не відповідали вимогам часу, не мали попиту у господарствах і переважно не були задіяними на виробництві за набутим фахом. Підготовка професійних кадрів обмежувалась організацією дешевих у фінансуванні форм навчання, які давали мінімум спеціальних знань, а не повноцінну фахову освіту. Тож актуальною ставала проблема переходу до звичних – класичних форм підготовки фахівців для колгоспного виробництва – середніх і вищих сільськогосподарських закладів.
| |
| − | Списиок використаних джерел та літератури
| |
| − | 1. Державний архів Дніпропетровської області (далі –ДАДО) – Ф.1, оп.5, спр. 2165.
| |
| − | 2. ДАДО – Ф.1, оп.5, спр.2398.
| |
| − | 3. Лубко І.М. Спроби організаційно-економічного подолання кризи колгоспного виробництва в середині 50-х – на початку 60-х рр..// Український селянин – 2002. – №5 – С.116- 119.
| |
| − | 4. Нікілєв О.Ф. Виробнича інтелігенція українського села/О.Ф. Нікілєв. – Д. Дніпропетровський нац. ун-т ім.. О.Гончара 2004. - 208с.
| |
| − | 5. Панченко П.П.,Євтушенко А.П. Радгоспи: шлях становлення і розвитку.1917-1980. – К.: Вищ. шк., 1982. - 264с.
| |
| − | 6. Панченко П.П. Развитие сельского хозяйства Украинской ССР (1959 – 1980). / П.П Панченко. – К.: Наукова думка 1980. – 288с.
| |
| − | 7. Панченко П.П. Сторінки історії України ХХ ст. (українське село: поступ, сподівання, тривоги)./ П.П. Панченко; Ін-т систем. дослідж. освіти– К., 1995. – 230с.
| |
| − | 8. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. – М., 1968. – Т. 4. – С. 23.
| |
| | | | |
| | ===''Мої закладки''=== | | ===''Мої закладки''=== |
| | | | |
| | =='''Корисні посилання:'''==]] | | =='''Корисні посилання:'''==]] |
м. Павлоград, Дніпропетровська область
НВК№2 м. Павлограда
