Відмінності між версіями «УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ПЕР. ПОЛ. ХVІІ ст.»

Поточна версія на 13:26, 12 січня 2014

«Смутні часи» похід Владислава на Москву, П.Сагайдачний врятував короля від повного розгрому під Москвою.

1618 р. Деулінське перемир‘я 14,5 років, Річ Посполита Смоленщина та Новгород-Сіверщина (Чернігів), закріплене Полянівським миром 1634 р., після Смоленської війни 1632-1634 рр. землі роздані польській шляхті.

Магнати здавали землі в оренду шляхті, яка нещадно експлуатували ресурси та селян.

Великі міста: Київ, Львів, Перемишель, Луцьк, Кам‘янець-Подільський, Чернігів, Новгород-Сіверський тощо. Містечка – жителі займалися землеробством, сплачували грошовий чинш. Магдебурзьке право та приватні міста. Повинності в містах виконували тільки міщани, шляхта, духівництво, іноземці, які проживали в місті не платили.

В кінці 16 ст. в слободах та прикордонних містечках спливав термін пільг. Закріпачення, фільварки, шляхта грабувала маєтки православних. Покозачення, втеча на Запоріжжя, Слобожанщину та Дон.

Доба героїчних походів

Гравюра з книги Касіяна Саковича "Віршна жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича Сагайдачного", 1622

Доба героїчних походів

Хотинська битва 1621 р

Самійло Кішка - 1600-1602 козацький гетьман очолював походи в Молдавію, Семиграддя, Ліфляндію. Змальований у думі "Самійло Кішка", де він врятував невільників з турецької галери.

Протягом першої чверті 17 ст. козаки здобули турецькі фортеці Варна, Кілію,Ізмаїл, Білгород, Трапезунд, Синоп, штурмували Стамбул, здобули кримські укріплення Перекоп, Очаків.

Петро Конашевича-Сагайдачний 1616 – 1622 — здійснив ряд походів та турків та татар, на Москву, вступив з козацтвом в Київське братство(1615), відновив православну митрополію (1620).

Передумови українське козацтво - захисник європейської християнської цивілізації від наступу ісламського світу (Повторити місце Османської імперії в світі).

На початку 17 ст. татарські війська на українських землях, «умиваючись по лікоть у нашій крові та спустошуючи все огнем і мечем», брали ясир.

Ясир (від турецького «полонений») — бранці, яких захоплювали турки й татари під час нападів на українські, російські й польські землі.

Гарем — жіноче приміщення в будинку мусульманина, де утримувалися жінки й наложниці господаря. Яничари — привілейована піхота в турецькій армії, що поповнювалася примусовим набором хлопчиків підданих-християн, які виховувалися для військової служби.

Каторга — назва великого дерев’яного веслового військового судна в Османській імперії. Перші два десятиліття XVII ст. отримали назву доби героїчних походів.

Цікаво знати

Після взяття запорозькими козаками Варни розлючений султан. Наказав перегородити Дніпро біля острова Тавані залізним ланцюгом між фортецями Кіза-Кермен та Аслан-кермен, щоб перешкодити виходу козацьких чайок у Чорне море. Посередині Дніпра було залишено невеликий прохід, який прострілювався гарматами з мурів обох фортець. Проте це не зупинило козаків. Вони або хитрістю долали цей прохід, пускаючи поперед себе важкі дубові колоди, які рвали ланцюги, або тягнули свої чайки 25—60 км волоком.

Значення:

• сприяли ослабленню Османської імперії, перешкоджали здійсненню її загарбницьких планів.

• сприяли активізації національно-визвольної боротьби підкорених нею народів.

• також були шляхом здобуття засобів для існування, і частина з походів зводилася до пограбування турецьких берегів.

1618р. — похід П. Конашевича-Сагайдачного на Москву;

1620 р. — відновлення ієрархії православної церкви в Україні, посольство до російського царя – прийняти козаків на службу.

1620 р. - поразка поляків від Турків у битві під Цецорою. Загинув Михайло Хмельницький, Богдан Хмельницький потрапив у полон.

Тактика - мистецтво підготовки та проведення воєнних операцій.

Стратегія - спосіб використання збройних сил для перемоги над ворогом.

Хотинська війна

Морські походи козаків, підтримка польською владою антитурецьких повстань у Валахії та Молдавії → польсько-турецька війна 1614—1621 рр.

У вересні 1620 р. польська армія (Станіславом Жолкевським), була розбита турками під Цецорою. Осман ІІ став готуватися до завоювання Речі Посполитої. Сиґізмунд ІІІ не отримав допомоги від австрійських Габсбурґів і Папи Римського, змушений шукати підтримки в запорозького козацтва.

Запорозький гетьман Яків Нерода (Бородавка), вимагав визнання польською владою відновлення ієрархії православної церкви.

У червні 1621 р. в урочищі Суха Діброва зібралася козацька рада - рішення взяти участь у поході проти турок разом із поляками.

Сагайдачний, блискуче уникнувши оточення, привів козаків під Хотин. Майже одночасно під стінами фортеці з’явилася 250-тисячна турецько-татарська армія, очолювана Османом ІІ. Їй протистояло 80-тисячне польсько-козацьке військо, із якого близько 40 тис. становили запорожці. У Хотинській війні 2—28 вересня 1621 р., як назвали цю битву, вирішувалася доля Речі Посполитої та українських земель. Завдяки полководницькому таланту Сагайдачного й героїзму запорожців, польсько-козацьке військо здобуло перемогу.

Під стінами Хотинської фортеці був розвіяний міф про непереможність турецької армії. Подальші плани Османської імперії щодо завоювання європейських країн провалилися. Кримське ханство і Туреччина зобов’язувалися не нападати на українські та польські землі. Річ Посполита, у свою чергу, брала на себе обов’язок заборонити козакам судноплавство по Дніпру й не допускати походів запорожців до Криму й турецьких володінь.

Козацько-селянські повстання 20-30-х рр

Михайло Дорошенко - гетьман реєстрових козаків, брав участь у повстанні Марка Жмайла 1625 р. Уклав Куруківську угоду. Воювавз з татарами та турками під час одного з боїв поблизу Бахчисарая загинув. Згадується у пісні “Ой на горі, тай женці жнуть…”

1635 р. сейм ухвалив постанову «Про припинення козацького свавілля».

У липні 1635 р. спорудження Кодацької фортеці, яким керував французький інженер Гійом Левассер де Боплан, було завершено. У фортеці розмістився гарнізон із 200 німецьких найманців. Розміщена в ній залога повинна була ізолювати Запорозьку Січ від решти українських земель.

1635 р. вночі загін козаків, очолюваний Сулимою, захопив Кодак і знищив залогу коронного війська. Спробував підняти повстання придушена. Ватажка повстанців відправили до Варшави де й стратили.

Цікаво знати

Фортецю Кодак козаки руйнували кілька разів, а польська влада відбудовувала. У черговий раз відновити її наказав 1638 р. після придушення повстання Бута, Гуні та Остряниці великий коронний гетьман Станіслав Конєцпольський. Існує переказ, що коли відбудова фортеці була завершена, Конєцпольський особисто, з неприхованим задоволенням оглянув її укріплення. Після цього він з іронією спитав не дуже відомого тоді чигиринського сотника реєстрового козацтва, який супроводжував коронного гетьмана: «Ну, як вам Кодак?» Дотепний, добре освічений і непокірний сотник миттєво відповів бездоганною латиною «Manufacta manu distuo» («Руками створене, руками руйнується»). Цим сотником був Богдан Хмельницький, який через десятиліття очолив боротьбу українців проти влади Речі Посполитої.

Опришки - національно-визвольний рух Галичина, Закарпаття, Буковина 16-18 ст.

ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

Іпатій Потій - Київський і Галицький митрополит, визначний письменник-полеміст, який палко обстоював унію. Один із ініціаторів Берестейської унії 1596 р. Після смерті митрополита М.Рогози (1599) став Київським греко-католицьким митрополитом.

Владислав IV - польський король (1632-1648), син Сигізмунда ІІІ. потребуючи козацької допомоги у війні з Московією, підтримав визнання православної української митрополії.

Йов Борецький народився в 70-х рр. XVI ст. в Бірчах на Перемишльщині в сім`ї дрібного шляхтича. Навчався у Львівській братській школі, а потім в одному з європейських університетів. Здобувши освіту, став учителем грецької та латинської мов у Львівській братській школі, ректором якої його було обрано 1604 р. З 1614 р. Борецький - київський священик. Брав участь у заснуванні Київського братства та його школи; Іванові Борецькому випало бути її першим ректором. Чи то під час свого ректорства, чи перегодом Іван Борецький постригся в ченці під іменем Йова. На початку 1618 р. Борецького обрали ігуменом Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, а 1620 р. Єрусалимський патріарх Феофан висвятив його на митрополита.

Петро Могила народився в сім`ї молдавського господаря Симеона та угорської князівни Маргарет у грудні 1596 р. Коли 1607 р. Симеон загинув, сім`я змушена була залишити Молдавію. Відтоді батьківщиною для Петра Могили стала Україна. Петро Могила дістав ґрунтовну освіту: навчався у Львівській братській школі, Замойській академії та, можливо, ще й у європейських університетах. Був військовиком, маючи за опікунів командувача польського війська С.Потоцького, коронного канцлера і гетьмана С.Жолкевського. Брав участь у битві під Хотином (1621). Згодом постригся у ченці. З 1627 р. він - архімандрит Києво-Печерської лаври, в 1632-1647 рр. - митрополит Київський і Галицький. У 1631 р. заснував у Печерській Лаврі школу, яку 1632 р. об'єднав з братською школою на Подолі, внаслідок чого виникла Київська академія. Канонізований православною церквою.

Митрополит Йосиф-Вельямін Рутський доклав багато зусиль для розбудови уніатської церкви. На відміну від свого попередника, - Потія, Рутський особливо дбав про підвищення рівня освіти духівництва, наполегливо шукав способів порозумітися з православними, вбачаючи у злагоді головну умову піднесення обох церков. Водночас він розгорнув діяльність, спрямовану на впорядкування та оновлення церковного життя, закладав нові монастирі, впроваджував поміж ченців сувору дисципліну, дбав про заснування уніатської семінарії, хоча для її відкриття забракло коштів. Здійснив реформу уніатського чернецтва, яке було об’єднане в один орден - Василіанський. Подібно до єзуїтів, василіани займалися просвітницькою та місіонерською діяльністю.

Проявами реформації на Україні стали братства. Широких повноважень братствам надавало право ставропігії – автономна православна одиниця (церква, монастир, братство), яка підлягає юрисдикції не місцевих ієрархів, а безпосередньо патріархові, й користується спеціальними правами.

Ставропігійним, крім львівського Успенського, з 1620 р. були Хрестовоздвиженське та київське Богоявленське братства.

Діяльністю православних братств опікувалися запорожці, яких було чимало поміж братчиків. Козаки підтримували братства й православну церкву не лише коштами, а й військовою силою. За підтримки козацтва 1615 р. у Києві було засноване Богоявленське братство, а вступ до нього Петра Конашевича-Сагайдачного з усім Військом Запорозьким засвідчив, що козацтво брало православну віру під захист та опіку.

Саме за сприяння козацтва 1620 р. було поновлено вищу православну церковну ієрархію. Великі надії у справі відродження православної церкви митрополит Борецький покладав на освіту і книгодрукування. Як засновник і покровитель Київської братської школи, він підтримував її власним коштом. Йов Борецький згуртував навколо себе сузір’я талановитих учених, просвітителів, зокрема Мелетія Смотрицького, Петра Могилу, Лаврентія Зизанія, Єлисея Плетенецького. Близькими сподвижниками митрополита були керманичі козаків Петро Конашевич-Сагайдачний, Михайло Дорошенко, Олифер Голуб (Гетьман Сагайдачний заповів Оліферу Голубу гетьманську булаву). У боротьбі проти унії Борецький покладався передусім на козацтво. Петро Могила посів митрополичу кафедру 1632 р. Насамперед він домігся від королівської влади визнання вищої православної церковної ієрархії. 1632 р. щойно обраний польський король Владислав IV підписав "Пункти заспокоєння руського народу", за якими українцям та білорусам поверталися втрачені після Берестейської унії права:

- за православними визнавалося право мати свого митрополита та єпископів;

- визначалися умови розв’язання суперечок між православними та греко-католиками щодо церков і земель тощо.

Заходи Петра Могили щодо оновлення церковного життя:

- Запроваджено постійний нагляд за дисципліною духівництва, порядком богослужінь тощо.

- Обов’язковим стало проголошення священиками виховних проповідей для парафіян по неділях і у свята.

- Обмежено права магнатів втручатися в церковні справи на території своїх маєтків.

- Збільшення кількості й оновлення змісту церковних книжок.

- Поверталося майно й землі Українській православній церкві.

- Відновлення духовних святинь православ’я.

- Підвищення культурно-освітнього рівня православних священиків.

Значення діяльності Петра Могили, спрямованої на розбудову церковного і культурного життя України, неможливо перебільшити. Недарма час, протягом якого він був митрополитом, називають Могилянською добою. Київська митрополія за Петра Могили була найбільш самостійною та авторитетною.

Українська православна церква в середині XVII ст. стала значною силою національно-релігійного визволення. невипадково основним гаслом Національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої, що розпочалася 1648 р., була боротьба за віру.

Розвиток культури

Освіта

За традицією школи діяли при церквах і монастирях, протестантські школи, єзуїтські колегіуми.

Братські школи, були слов'яно-греко-латинськими.

Львові 1586 р. Перша братська школа в Україні. Заснували Ю. Рогатинець, І. Рогатинець, І. Красовський та ін. Статут («порядок шкільний»; 1591) — видатна пам'ятка педагогічної думки. Він передбачав демократичні основи організації школи. У другій пол. 17 ст. школа занепала, а у 80-х рр. 18 ст. перестала існувати.

На початку 16 ст. братських шкіл налічувалося близько 30. Навчатися у них мали право діти усіх станів. Утримувалися школи коштом братств. Діти незаможних родин і сироти навчалися безкоштовно.

У 1615 р. братська школа в Києві. Ректором був Йов Борецький. До Київського братства вступив гетьман П.Сагайдачний "з усім Військом Запорозьким".

1631 р. Лаврська школа. Петро Могила. Незабаром Лаврську школу було об’єднано з Київською братською. 1632 р. - Києво-Могилянська академія.

Курс навчання 12 років, вісім класів, а кількість предметів перевищувала 30. "Сім вільних наук" - граматику, риторику, діалектику арифметику, геометрію, астрономію і музику. У перших чотирьох класах академії вивчалися мови: книжна українська, церковнослов’янська, грецька, латинська і польська. Усі вищі науки в Києво-Могилянській академії викладалися, як і скрізь у Західній Європі, латиною. Проте дбали в академії і про належне знання української мови: саме наукова діяльність викладачів академії, а також студентів сприяла розвиткові української мови. Києво-Могилянська академія впродовж тривалого часу була єдиним вищим навчальним закладом для всіх станів України, Східної Європи і православного світу. П.Могила написав "Статут" колегії, за яким було створено студентські братства - старше і молодше. В нихстуденти мали самоврядування, дотримувалися певних правил, організовували різні свята, драматичні вистави.

Найбільшим центром книгодрукування в Україні в першій половині XVII ст. стала друкарня Києво-Печерської лаври (1615 р. архімандрит лаври Єлисей Плетенецький). Лаврська друкарня видала першу книжку 1616 р.; протягом другої половини XVII ст. в ній було видано 120 найменувань книг - насамперед богослужебна література, а також букварі, словники, календарі, праці з історії тощо. Найуславленіше видання того часу - Требник Петра Могили.

Архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький, засновник Лаврської друкарні 1615 (1616 «Часослов»).

В лаврі Є.Плетенецький зібрав гурток:

Захарія Копистенський (навчався у Львівській школі, написав передмову до «Часослову»), 1622 році написав церковно-історичний трактат "Палінодія" (Книга оборони"), як відповіль на трактат уніатського письменника.

Па́мво Бери́нда (працював у Львівській друкарні та школі, з 1619 у Лавру, Найвизначніша праця— друкований український словник «Лексикон словенський» (1627)

Лаврентій Зизаній (Уклав староукраїнською мовою «Катехізис» (вид. 1627), полемічний трактат, «Лексис…» — перший український друкований словник, «Грамматіка словенска совершенного искусства осми частей слова» (1596) — перший систематичний підручник церковнослов’янської мови, заклав основи віршування).

Великої популярності набувають види поезії такі як панегірики. Одним з найкращих зразків літературного жанру став "Вірш на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного..." Касіяна Саковича (1622).

Берестейська церковна унія сприяла національно-культурному відродженню у вигляді хвилі полемічної літератури.

Іван Вишенський (1540-1621) письменник-полеміст, «Послание до єпископів» - це єдиний твір, який був надрукований за життя автора, він уважається кращим зразком української полемічної літератури. «І. Вишенський з гострою сатирою викриває моральну ницість єпископів, які зображені жадібними й жорстокими феодалами. Саме в цьому посланні особливо помітні барокові елементи, зокрема в мові твору, це — нагромадження паралелізмів, сміливі антитези, неймовірне скупчення формальних прикрас, основоположник жанру сатири в українській літературі.

Смотрицький Герасим (?-1594) - український письменник, громадський і культурно-освітній діяч, педагог. Народився на Хмельниччині. З 1578 Герасим Смотрицький був першим ректором Острозької академії. Разом з Федоровим у 1578 Смотрицький готував Острозькі видання, включаючи Острозьку Біблію і "Буквар". Написав полемічні трактати "Ключ царства небесного" і "Календар римський новий", в яких критикував войовничі твори католиків та єзуїтів, направлені проти українського народу, його культури.

Мелетій Смотрицький (світське ім'я Максим Герасимович) (близько 1572-1633 pp.)- український церковний, і освітній діяч, філософ, письменник-полеміст, мовознавець. Освіту здобув в Острозький академії і Віленській єзуїтський колегії, мав ступінь доктора медицини. У 1618 1620 pp. Мелетій Смотрицький - викладач і ректор Київської братської школи, з 1620 р.- православний полоцький архієпископ. Він написав низьку трактатів польською мовою в оборону православ'я, де відстоював гідність, права, звичаї, культуру та віру українців і білорусів. Мелетій Смотрицький автор підручник старослов'янської мови «Граматика словенська» (1619 p.), яку М. Ломоносов називав «воротами своєї ученості». Одним з перших серед тогочасних мислителів він зрозумів необхідність поєднання вітчизняної духовної традиції з надбанням латинського Заходу як запоруки майбутнього культурного прогресу українського народу.

Захарія (Копистенський) архімандрит Києво-Печерської лаври автор творів: "Книга про віру..." (1619, м.Київ). Займався редагуванням та видавництвом творів: "Часослов" (1617, м.Київ), "Анфологіон" (1619, м.Київ) та ін. Найвідоміша праця - "Палінодія" (1622), присвячена захисту православ'я від нападів з боку католиків та уніатів.

Стефан Зизаній (1570-1621) ректор Львівської школи, автор антикатолицького трактату «Казання св. Кирила» українською і польською мовами.

Севастян Кленович (бл. 1550-1602 Гуманіст, ренесансна література поема «Роксоланія», тобто «Україна». У ній оспівує красу і багатство української землі, її міст і сіл, зображує життя народу, його звичаї і легенди. Це гімн праці, проголошення необхідності активного земного самоутвердження і самореалізації людини, як сенсу її життя. Кленович шукає місце своєму та іншим слов’янським народам у світовому історичному процесі, походження українського народу)

Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566 письменник полеміст, прихильник ідей М.Лютера, завзято виступав на захист народної мови і руського обряду. Одним з перших висунув ідею єдності слов'янських народів. Підтримував унію.).

Заслуговує на увагу літературна діяльність П.Могили. Видав "Літургіярон" (Служебник),який став обов'язковим для кожного священника. "Православне ісповідання віри" у співавторстві з ігуменом Києво-Печерського монастиря І.Козловським, який був перекладений різними мовами і поширювався серед католиків і протестантів різних країн. 1646 році видав "Требник" - описи різних молебнів із використанням українських звичаїв і обрядів на випадок недуги, неврожаю, освячення нової хати тощо.

Густинський літопис — за місцем збереження одного зі списків твору — у Густинському Свято-Троїцькому монастирі. Написаний у 20—30-ті рр. 17 ст. Літопис висвітлюються походження слов’ян та їх християнізація, а також подається короткий огляд подій після 13 ст. Виклад доведено до 1597. Туткоротко зображена історія козацтва "О началі козаков". Автор підкреслює значення людини історичних знань. Мова літопису близька до народної.

Київський літопис з Межигірського монастиря містить записи з давніх літописів,а також працбпольських істориків. Виклад доведено до 1620 р (розповідь про Сагайдачного). Звертається увага на роль міщанства. Мова близька до народної.

Острозький літописець та Львівський літопис описують повстання проти національно-релігійного гноблення.

"Хронограф" - 20-ті рр 17 ст боротьба з монголо-татарами, події 15-17 ст.

На XVI – XVII ст. випав розквіт українського епосу, дум, балад, історичних пісень, якими український народ відгукувався на нові умови свого історичного розвитку. Творцями й виконавцями дум та історичних пісень були кобзарі, бандуристи, лірники.

Драматична література й театр

У XVI – першій половині XVII ст. почала формуватися українська драматургія. На початку XVII ст. набула поширення так звана шкільна драма. Інтермедії - вистави веселі побутові сценки, не повязані із сюжетом драми, виконувалися в перервах між діями самої драми. У першій половині XVII ст. розвинувся український мандрівний ляльковий театр - вертеп.

АРХІТЕКТУРА ТА МІСТОБУДУВАННЯ

Старі міста, відбудовуючись, набували інших архітектурних рис. Невпізнанно змінилися, зокрема, Львів, Дрогобич, Острог.

Виникало багато нових міст. Серед них - Жовква, Броди, Станіслав (тепер Івано-Франківськ), Бережани, Тернопіль, що закладались як фортеці-резиденції магнатів.

Містобудування XVI - першої половини XVII ст. зазнало відчутного впливу європейського Відродження. Особливо яскраво ренесансні риси втілено в західноукраїнських містах. Адже проекти забудови міст подекуди замовлялися архітекторами-європейцями. Деякі з архітекторів, чужинці за походженням, знайшли в Україні другу батьківщину і втілювали тут свої творчі задуми, поєднуючи набуті в Європі знання з місцевими традиціями.

Портрет Петра Могили на фресці церкви Спаса на Берестові в Києві

Портрет Петра Могили

Успенська церква у Львові та Вежа Корнякта

Підгоре́цький за́мок

Троїцький Межиріцький монастир

Провідне місце в архітектурі Відродження належить світським будівлям - ратушам, замкам-палацам, житлам міщан. Унікальним зразком ренесансного будівництва став ансамбль львівських споруд: будівлі на площі Ринок - будинок Корнякта, Чорна кам’яниця, пам'ятки, пов’язані з львівським Успенським братством - Успенська церква, каплиця Трьох святителів, вежа Корнякта. Авторами цих проектів були:

Павло Римлянин ? - бл. 1618, львівський архітектор та будівничий, італієць за походженням, у 1585-1616 член цеху будiвничих Львова; поєднання стилю архітектури італ. Відродження з місцевою будівельною традицією; участь у спорудженні Успенської (Волоської) церкви, собору й монастиря бенедиктинок, храму бернардинів у Львові, парафiяльного собору й замку в Жовквi; каплиця Кампіанів у Львові.

Войтех Капінос - знаменитий львівський зодчий (1577 – після 1655), скульптор та зодчий, був членом львівського цеху (з 1601 р.). За його планом було збудовано костел Різдва Богородиці у Комарному (закінчений у 1658 р.) з фігурами святих на фасаді, виконаних цим майстром. Однією з його кращих робіт був надгробок Яна з Дуклі в бернардинському костелі у Львові, зроблений з червоного мармуру (1618). Його вважають також автором скульптур у каплиці Камп’янів у Латинському соборі та інших робіт.

Амброджо Прихильний (?-1641) архітектор доби Ренесансу. Італієць за походженням. Брав участь у побудові синагоги Золотої Рози (1582, спільно з Адамом Покорою за проектом Павла Щасливого), замку Острозьких (1584—1589) у Старому Селі (тепер Пустомитівського району Львіської області). 1609 року продовжив будівництво вежі Єзуїтської хвіртки, розпочате 1602 року Войцехом Капіносом. Після смерті архітектора Павла Римлянина у 1598—1631 (за ін. дан., 1598—1629) закінчував (разом із Войцехом Капіносом) будівництво Успенської (Волоської) церкви та костелу бернардинців (1618—1630) у Львові. Проводив спорудження будинків Львівського братства, перебудовував у 1611 році власний будинок (тепер вулиця Староєврейська, № 26) та сусідній будинок райці Томи Карча (№ 28). Спорудив дерев'яні, а пізніше — кам'яні будівлі шпиталю і костелу св. Лазаря (1620—1640, спільно з Якубом Боні), міський костел у Жовкві (1604—1618) з дзвіницею (разом із Павлом Щасливим).

Павло́ Щасли́вий († 1610) — львівський будівничий доби Ренесансу, родом з Італії. Від 1582 року був цехмістром львівського цеху мулярів. Його будови у Львові: синагога «Золота Роза» (1580—1582, за участі Амвросія Прихильного та Адама Покори), школа єзуїтів, житлові будинки Марка Нахмановича й Ісаака Сюскюндовича та ін. Від 1592 року жив у Жовкві, де від 1601 року був війтом. Тут за його проектом збудовано Жовківський замок (1596—1630), міські мури, костел св. Лаврентія та низку інших споруд.

Петро Барбон (р. н. невід. — 1588) — львівський архітектор. Походив з Італії, жив у Львові в 50—80-х роках XVI століття. Барбон збудував там дзвіницю при братській Успенській церкві, що носить назву «вежа Корнякта»(1572—1582) та палац у стилі палійського Відродження для купцяКонстантинаКорнякта (1571—1580). Мав великий вплив на творчість українських архітекторів П. Римлянина і А. Прихильного.

Замок у Підгірцях - пам’ятка архітектури епохи Ренесансу(село Підгірці, Бродівський р-н, Львівськаобл.). Замок було збудовано протягом 1635–1640 років під керівництвом архітектораАндреа дель Аква. Є одним із найкращихв Європі зразків поєднання ренесансного па-лацу з бастіонними укріпленнями.

Троїцький Межиріцький монастир-фортеця поблизу Острога - Свято-Троїцький чоловічий монастир був заснований монахами Києво-Печерськоїлаври (про нього вперше згадано в літописах ХІІІ ст.). В архітектурі тут були поєднані давньоруські традиції з готикою і ренесансом. За легендами Межиріцьку фортецю поюднував підземний хід із замком Острога. Оборонні споруди Міські укріплення часто будували з дерева. Дерев'яна фортеця була неодмінною ознакою міста на землях Подніпров`я та Лівобережжя, де не існувало інших будівельних матеріалів. Дерев'яні захисні споруди мав, зокрема, тогочасний Київ. В оборонній архітектурі застосовувалися й нові способи будівництва. Їхнє утвердження було пов’язане з появою нових видів вогнепальної зброї. По-іншому зводили захисні мури: вони стали нижчими, проте значно ширшими. У XVI ст. внаслідок будівельних робіт нових обрисів набув славнозвісний Луцький замок. Було перебудовано й замок в Острозі. Протягом XVI - початку XVII ст. перебудовувалась і Камянець-Подільська фортеця. Її обклали каменем, звели нові вежі. Слави нездоланних фортець у XVII ст. зажили замки-бастіони у Бродах та Бережанах. Фортеця Броди, споруджена в 1630-1635 рр., була потужним укріпленням, що мало вигляд п'ятикутного замку з п’ятьма бастіонами, який із західного боку поєднувався із міським укріпленням з десятьма бастіонами. Будівництво замку в Бережанах було значно тривалішим. Розпочалося воно ще 1535 р. і здійснювалося за давньою (баштовою) системою. Згодом власники фортеці вирішили надати їй сучаснішого вигляду. Саме тому вежі-бастіони, споруджені в середині XVII ст., поєднувалися в ній з високими товстими мурами, характерними для давніших часів. Двох`ярусні галереї, мереживні навершя, тонке різьблення наближають замок до ренесансних палаців. Замки у Збаражі, Золочеві й Підгір’ях поєднують риси оборонної архітектури з палацовою. Потреби оборони враховувалися також під час будівництва культових споруд. Великі монастирі подекуди набували вигляду справжніх фортець, захищених міцними мурами і вежами-бастіонами. Такими, зокрема, є Троїцький монастир у межиріччі під Острогом, Успенський Почаївський монастир.

Портрет воєводи Івана Даниловича (1620)

Портрет Костянтина Корнякта

Портрет князя Криштофа Збаразького

Серед відомих світських портретів, виконаних у реалістичному ренесансному дусі, - портрети воєводи Івана Даниловича (1620), знатних міщан Костянтина та Олександра Корняктів (20-30-і рр. XVII ст.), намальовані невідомими майстрами. До останніх зразків ренесансного портрета відносять також твори київської художньої школи 40-х рр. XVII ст. - це зображення Петра Могили, Захарія Копистенського, Єлисея Плетенецького та інших видатних діячів української культури того часу. Портрет князя Криштофа Збаразького.

Криштоф Збаразький (1580–1627) — будівничий замку в м. Збараж, кременецькийстароста, коронний конюший. Його портрет — один з найдавніших портретів в історії українського живопису.