Відмінності між версіями «Та вікі-статтю»

Поточна версія на 10:21, 5 листопада 2013

Назва проекту

Поезія Ліни Костенко – «безсмертний дотик до душі…»

Автори проекту

Учні 11 класу (літературознавці)

Тема дослідження

Неповторність лірики Л.Костенко

Проблема дослідження

У чому неповторність лірики Ліни Костенко?

Гіпотеза дослідження

Чи важливо вміти пам’ятати, любити, тонко відчувати красу у цьому буденному світі? Яку роль в житті митця та людини взагалі відіграє слово?

Мета дослідження

У чому сила слова, краси, вірності, пам'яті, любові ?

Результати дослідження

Ліна Василівна Костенко – поет у найповнішому, справжньому розумінні цього слова. І, звісно в неї, як у справжнього поета, загострене розуміння краси. Ця краса стосується всього духовного і матеріального в цьому світі: слова («Страшні слова, коли вони мовчать…»), найсокровеніших «вічних» українських фольклорних типів («Українське альфреско»), природи («Я вранці голос горлиці люблю»), почуттів («Хай буде легко…», «Недумано-негадано»). Сотні років люди роздумують над силою слова, його місцем в житті людини. Слова в Ліни Костенко – живі, «зненацька причаїлись», як важко з поміж них знайти ті, що необхідні, «бо всі слова були уже чиїмись». Проте справжній митець слова вміє чарувати, орудувати словом, «людей мільярди і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше!». Ліна Костенко завжди мала чітку і виважену життєву позицію, її шістнадцятирічне мовчання не було слабкістю чи компромісом із владою. Вона – одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань. Мабуть, допомогли їй в цьому і батьківське виховання, і любов до цінностей рідного народу. Любов’ю і шаною до стареньких пройнята поезія «Українське альфреско». Вірш спогад, вірш-казка з образами-архетипами (біла-біла хата, курочка ряба, дід та баба) створюють зворушливу картину-роздум про людську долю. Природа, особливо дика, вільна, для Ліни Василівни є чимось значно більшим, ніж просто група дерев чи стихія. Про незвичайну любов поетеси до природи свідчить часте використання слова «люблю» («я вранці голос горлиці люблю»). Органічна єдність з природою звучить повсякчас у поезії цього циклу, бо серед природи «скрипучі гальма першого трамваю я забуваю, зовсім забуваю». Лірична героїня Л.Костенко відчуває себе частинкою природи-матінки, бо порівнює себе з терновою гілочкою «мого народу гілочка тернова». Кажуть, здатність до любові є мірилом людської душі. Любов підносить, ошляхетнює людину навіть тоді, коли приносить страждання . Пам’ятаєте, як у «Світлому сонеті»: Вона в житті зіткнулась з неприємністю: Хлопчина їй не відповів взаємністю. І то чому; бо любить іншу дівчину, а вірність має душу неподільчиву. Кохання ліричних героїнь Ліни Костенко – різне: воно є, але ще несміливе, делікатне про що свідчить уживання займенника «Ви» з великої літери. Це почуття відображено у поезії «Хай буде легко. Дотиком пера»: Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним. Звідси певні вагання, тривога, бажання триматися на відстані. Та ось любов переповнює душу, нестримною гірською річкою проривається назовні: Ловлю твоє проміння крізь музику беріз, Люблю до оніміння, до стогону, до сліз. Без коньяку й шампану і вже без вороття Я п’яна, п’яна, п’яна на все своє життя! Ліна Костенко сама наділена величезним даром – вмінням любити по-справжньому і від власного досвіду переходить до узагальнень і робить висновок, що любов – найбільший скарб, дарований людині Богом.

Висновки

Людська душа – непізнана глибина, яку ще ніхто не дослідив до кінця. У ній – найпотаємніше, те, чого не можна торкати абичим. У ній людина носить найпрекрасніші почуття: пам'ять, вірність, любов…Торкати чиюсь душу можна лише найфілігранішими інструментами – віршами. Адже, «поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

Корисні ресурси

1. Ліна Костенко: Навчальний посібник-хрестоматія/Ідея, упорядкування, інтерпретація творів Григорія Клочека.-Кіровоград: Степова Еллада, 1999.-320 с.