Відмінності між версіями «Формування читацької компетенції на уроках світової літератури»

Поточна версія на 19:23, 4 березня 2013

Існує цілий ряд навичок, які дозволяють людині досягати високих результатів. У сучасній літературі ці навички називаються «компетенціями».

Компетенція – загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Інтегрований результат навчальної діяльності.

Сьогодні школа повинна озброїти учня способами оволодіння знаннями, які знадобляться йому протягом усього життя. Навчання читанню є однією з головних складових загальної освіти людини. Але навчившись читати, не кожна дитина стає активним читачем. Активний читач – це людина, яка читає не лише ділову, навчальну чи професійну літературу, а й та, яка читає у вільний час і пов’язує успіх у житті з читанням.

Працюючи з дітьми, я намагаюсь визначати ті методи і прийоми, які найкраще формують в учнів читацьку компетенцію. Проблема, яку я вивчаю дуже важлива, бо при умові правильного виховання читача, читання у вільний час повинне стати звичкою до 12-13 років і зберігатися протягом усього життя.

Нечитання дитячої та підліткової літератури згубно діє на формування особистості.

Володіння читацькою компетенцією передбачає високий рівень розвитку як інтелектуальних, так і художніх здібностей особистості. Структуру читацької компетенції можна зобразити графічно, порівнюючи її з велосипедним колесом.

На поданій схемі техніка читання співвідноситься з покришкою колеса; розуміння слів та граматичних конструкцій співвідносяться зі «спицями», особистий досвід читача – з «віссю», а здатність читача перетворювати зміст тексту в свій особистий (смисловий, пізнавальний і творчий) досвід – з «ободом». Так само, як обід робить колесо – колесом, – ця здатність є найважливішою частиною читацької компетентності.

Таким чином, на схемі зображено відомі в психології і важливі для розуміння структури читацької компетентності положення про те, що читання передбачає наявність особистого досвіду (вісь), забезпечується роботою практично всіх вищих психічних функцій та нейропсихологічних структур (спиці), включає механізм перекладу літерного коду в коди усного або внутрішнього мовлення (покришка). Крім того, дана схема підкреслює підпорядкування всіх структурних компонентів читацької компетенції її головному, системоутворюючому елементу – здатності перетворювати зміст тексту в особистий смисловий і пізнавальний досвід читача.

Схематично роботу з текстом можна зобразити у вигляді піраміди:

У своїй роботі я надаю перевагу таким методам і прийомам, які розвивають у школярів комунікативні вміння, самоконтроль, вміння ставити запитання та знаходити вихід з проблемної ситуації.

Цікавою та ефективною є технологія креативного мислення. Використання цієї технології створює на уроці атмосферу пошуку, творчості та співпраці, урізноманітнює роботу, забезпечує заглиблення в літературний твір, ефективне спілкування з письменником та його героями. Формуючи читацьку компетенцію, я працюю над вдосконаленням вмінь і навичок роботи з усними та письмовими текстами (складанням плану тексту, створення власних письмових текстів).

Важливо, щоб кожна дитина працювала на повну силу, відчувала радість від навчання, гарно засвоювала матеріал. Клас складається з учнів, які мають неоднаковий рівень підготовки, по-різному ставляться до навчання, мають різні інтереси, тому навчання будую варіативно з урахуванням індивідуальних особливостей дітей.

На уроках учні виражають своє розуміння досліджуваної проблеми і власне ставлення до неї у вигляді творів-мініатюр та сенканів. Такий вид роботи дає мені змогу побачити картину сприйняття чи несприйняття учнями нового матеріалу. На мою думку, основою для розвитку критичного мислення є робота в групах, тому часто використовую цей прийом. Учням подобається такий вид діяльності. Кожна з груп колективно виконує конкретне навчальне завдання – однакове для всіх груп чи різне. При цьому можна передбачити не лише спільну роботу в одній групі, а й міжгрупову взаємодію.

Організована таким чином робота сприяє підвищенню навчальної активності учнів, усуває їхню природну скутість (запитати у свого товариша значно простіше, ніж у вчителя), дає змогу кожній дитині засвоювати навчальний матеріал у природному для неї темпі. Ефективним також є прийом «Кола Вена», який дає змогу розширити бачення проблеми у процесі компаративного аналізу. Метою даного аналізу є не тільки знаходження у творі відповідностей і відмінностей, тобто здійснення порівняння заради порівняння, а й необхідність формування гуманістичного світогляду учнів.

Такий прийом як «Коло думок» спонукає всіх учнів до дискусії. Головне завдання кожного учня – висловлювати власну думку. В процесі дискусії народжуються нові думки, які в свою чергу активізують мислення та інтерес до тексту, який вивчається; розвивається вміння самостійно працювати з літературою; підвищується якість засвоєння матеріалу. Чітка побудова такої роботи дає учням змогу скористатись знаннями і власним досвідом для розв'язання життєвих проблем, соціальних ситуацій, отримувати і критично оцінювати інформацію, а також надає можливість для самовираження.

Також на своїх уроках я використовую прийом «Гронування», який дає змогу у будь-якому явищі, предметі, літературному персонажі побачити найголовніше, критично осмислити його й виокремити.

Вважаю за доцільне застосовувати на уроках світової літератури опорні конспекти. Ця технологія не нова. Вона описана в працях В.Шаталова, А.Меженка, Т.Матюшкіної.

Опорні конспекти можуть бути використанні на різних етапах уроку, стосуватися певної доби чи літературного напрямку, біографії письменника, самого твору чи персонажів.

Ці схеми дають загальне уявлення про твір, його ідейно-тематичний зміст, систему образів, а також можливість повторити матеріал з теорії літератури.

Схеми розвивають зорову пам'ять учнів, сприяють кращому запам’ятовуванню, тому я часто використовую такий вид роботи. Ще К.Д.Ушинський писав, що навчання, яке позбавлене інтересу, вбиває в учневі бажання вчитися. Тому я намагаюсь не допускати, щоб в очах моїх учнів з’явилося розчарування; вважаю, що інтерес – це ключ до знань, і його необхідно підтримувати в дітях. Уміння зацікавити учнів вивченням свого предмета – це і є педагогічна майстерність, якої ми всі прагнемо.