Відмінності між версіями «Вікі-статті «Книга усіх часів і народів»»

Поточна версія на 17:48, 1 березня 2013

Назва проекту

Останній мандрівний лицар планети

Автори проекту

Група "Дослідники"

Тема дослідження

Книга усіх часів і народів

Проблема дослідження

Книгу Сервантеса іспанці називають «нашою Біблією»

Гіпотеза дослідження

Іспанський письменник надав великого узагальнення образу Дон Кіхота і наповнив його загальнолюдським змістом

Мета дослідження

Дослідити причини популярності роману Сервантеса

Результати дослідження

1. Вступ

Сьогодні ми поговоримо про книгу, яка має дуже давню історію. Її герой ще 400 років тому спорядився у мандрівку, і з тієї сивої давнини торує свій шлях через країни і століття. Напевно, кожному відомий цей премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі, його кінь Росинант та Санчо Панса. Недарма ж І. Еренбург сказав: «Немає, здається, у світі книги, котра міцніше об’єднала б різноплеменних і різномовних людей, аніж Дон Кіхот». Після Біблії ця книга — друга, перекладена найбільшою кількістю мов світу. Роман «Дон Кіхот» неможливо сприймати окремо від Іспанії кінця XVI ст., бо цей твір історичний.

2. Вигадане походження

Сервантес створив вигадане походження історії. Він стверджує, що найняв історика мавра, щоб перекласти арабський рукопис, який письменник знайшов у брудній квартирі в Толедо. Головний герой, Алонсо Кіхано ─ незаможний дворянин, що прочитав багато лицарських романів. Ці романи так ввійшли в його фантазію, що Кіхано став переконаний, що він мандрівний лицар. Разом із простим селянином, «зброєносцем» Санчо Пансою, самозваний Дон Кіхот Ламанчський вирушив на пошуки пригод. Дон Кіхот вибрав об'єктом своєї любові Дульсінею Тобоську. Так мандрівний лицар нарік дівчину із сусідньої ферми. «Дульсінея» абсолютно не підозрює про Кіхотові почуття до неї, і практично ні разу не з'являється в романі. «Дон Кіхот» ─ найвпливовіший літературний твір Іспанської Золотої Доби і вважається багатьма найкращим романом взагалі.

3. Історія публікації

Роман складається з двох частин, публікація яких розділена десятиліттям. Частина перша була надрукована в 1605 році, Частина друга - в 1615 році, уже після того як перша частина була неодноразово перевидана в Європі й здобула велику популярність. У другій частині автор глибше розкриває характер свого персонажа, вона менше зосереджена на дії, а більше на роздумах та діалогах.

4. Думка людства

У 2002 році, підводячи підсумки минулого тисячоліття, Нобелівський комітет зібрав авторитетне журі, до якого увійшли сто відомих письменників з п'ятдесяти чотирьох країн світу. Їх попросили визначити кращий твір світової літератури. «Книгою всіх часів і народів» був названий «Дон Кіхот». У 2005 році Іспанія і весь світ відзначили чотирьохсотліття першої публікації роману Сервантеса. 23 квітня, в день смерті Сервантеса, у багатьох країнах, у тому числі і в Росії, в переповнених залах безліч людей, змінюючи один одного, двоє діб безперервно читали на різних мовах цю трагікомічну епопею від першої строчки прологу: «Дозвільний читач! Ти і без клятви можеш повірити, як хотілося б мені, щоб ця книга, плід мого розуміння...» - до завершальної авторської розпису-подиху «Vale». Ніяка інша книга не читається хором усім світом.

5. Переклади твору

1605 p. вийшов друком перший том роману “Дон Кіхот” великого іспанського письменника Міґеля де Сервантеса Сааведри (1547—1616). За рішенням ЮНЕСКО 2005 рік був оголошений Роком Дон Кіхота. Чотирьохсотріччю книги передувала подія, яка відбулася кілька років тому, коли Нобелівський комітет створив журі, до якого увійшло сто відомих письменників (з п’ятдесяти чотирьох країн світу), що їх попросили визначити найкращий твір світової літератури. Ним виявився “Дон Кіхот” Сервантеса. Чому саме “Дон Кіхот” удостоївся такої честі? Думаємо, що головною причиною можна вважати той факт, що цей твір, написаний чотириста років тому, не втратив своєї актуальності до наших днів і продовжує широко видаватися не тільки в Іспанії, а й в інших країнах світу, користуючись попитом у читачів. З “Дон Кіхота” почався сучасний європейський роман. Ця книжка містить у собі кілька літературних жанрів: тут є поезія і проза, новела, представлена численними вставними епізодами, і такі популярні тепер жанри, як детективний та пригодницький романи. Перший переклад першого тому “Дон Кіхота” був здійснений у Великобританії 1612 р. Томасом Шелтоном. Чотири роки по тому книжку було видано французькою мовою, з якої її почали перекладати майже всіма європейськими мовами. Після Біблії “Дон Кіхот” став найчастіше публікованою в світі книжкою. Розмову про українські переклади славнозвісного твору починаємо з Івана Франка. Невтомний популяризатор світової літератури, він, природно, не міг оминути Сервантеса. 1891 року в дитячому часописі «Дзвінок», а згодом і окремою відбиткою вийшли його «Пригоди Дон Кіхота». Це був віршований переказ кількох окремих епізодів твору. Видання мало успіх, бо його повторено 1899 року, а 1913 року з'явилося третє видання в супроводі короткої прозової передмови, в якій на трьох сторінках переказана біографія [676] Сервантеса та дана стисла характеристика роману. Самий же віршований переказ поділений на двадцять чотири епізоди, увінчані прологом. Драматичніше склалася друга спроба ознайомити український читацький загал з Сервантесовим романом. Ось повідомлення в журналі «Книгарь» /1919 рік, № 28/: «Нам переказують, що в Чернігові під час осінніх подій загинула бібліотека еспанських авторів відомого поета й перекладчика Володимира Самійленка. Разом з книжками пропав і переклад кількох глав «Дон Кіхота». Тим часом цей переклад, зроблений таким великим майстром української мови й знавцем еспанської, як Самійленко, був би правдивою окрасою української перекладної літератури». Саме про це йдеться у відомому сонетоїді Миколи Зерова «Самійленко»: «І Дон Кіхот його, попалений Чекою...» Невідомо, скільки встиг перекласти Самійленко, але те, що було зроблено, зникло безслідно. Третім перекладачем «Дон Кіхота» був Микола Олексійович Іванов, брат відомого книгознавця і бібліографа Юра Меженка. Крім «Дон Кіхота», з іспанської він перекладав ще Бласка Іваньєса /так він слушно називав його замість поширеного й хибного «Ібаньєс»/. Його «Дон Кіхот» виходив двічі - 1927 і 1935 року. Це скорочений переклад. Текст обох видань не цілком ідентичний. Видання 1927 року вийшло в супроводі короткої передмови, анонімної, отже, очевидно, він і був її автором. Ось як виглядає початок у виданні 1927 року: «Нещодавно в Ламанчі, в одному селі, що назви його я не хочу згадувати, жив один із тих гідальгів, що в них за все майно править спис, старовинний щит, миршава шкапина та швидкий гончак. Три чверті прибутків його йшло на «оллу», в якій було більш яловичини, ніж овечини, та на вечерю. Решту він витрачав на жупан з легкого півсукна, на оксамитові гаманці й такі самі патинки - це він носив у свята,- та на будень одіж із лихенького сірого сукна». Як бачимо, переклад хоч і цілком пристойний, проте особливих амбіцій у його автора не було, супроти оригіналу він блідіший і безбарвніший. Ось, наприклад, початок,- в оригіналі він має вигляд рядка з вірша в розмірі іспанських історичних романсів: «В певному селі в Ламанчі...» У перекладі це проза, на романс нема й натяку. Про долю Іванова, що перекладав також з англійської мови, зокрема Діккенса, і з французької /між іншим, Доде/: він зник. Навіть брат не знав, де він подівся. Тільки тепер виявилось, що його було заарештовано, а чи він загинув у таборі, чи був розстріляний одразу, невідомо. 1955 року з'явився переклад Василя Козаченка та Євгена Кротевича. Автори зазначили, що зроблено його з російської, власне, з перекладу Любимова. Вони так сумлінно відтворювали свій «оригінал», що навіть коли траплялись їм якісь специфічні формули - прислів'я чи примовки, якими, мов з торби, сипле Санчо Панса, то, замість відшукати український відповідник, вони калькували російський текст. Єдине, що в цьому перекладі було на високому рівні, то це віршовані вставки, які зробив Микола Лукаш. Лукаш мріяв перекласти «Дон Кіхота», дуже довго намірявся, починав, відкладав, навіть два розділи надрукував у «Всесвіті». Перекладену частину відніс у видавництво, потім забрав і на сховок віддав мені. Анатоль Перепадя в призначені дні ходив до нього з рукописом, вони вдвох читали його та обмірковували. Це вже був останній період у житті Лукаша, початок недуги, що згодом звела його в передчасну могилу. Нема чого й казати, що Лукаш мав усі дані для досконалого перекладу цього твору - бездоганне знання мови оригіналу, віртуозне володіння всіма скарбами мови української, великий досвід, та, крім того, ще якусь духовну близькість до обох головних героїв роману. Але й завершувач його праці, як я вже відзначив, пройшов, так би мовити, школу Лукаша, пройнявся духом і засвоїв стилістичну манеру свого попередника. [677] Анатоль Перепадя уважно, по-дослідницьки проаналізував і систематизував словниковий запас Лукашевого «Дон Кіхота», всі його лексичні та синтаксичні скарби і повністю використав їх при тлумаченні розділів, що їх Лукаш перекласти не встиг. Стали в пригоді і Лукашеві знахідки, що їх він залишив при підготовчій роботі на берегах оригіналу або на закладках між сторінками, пов'язані грою слів, колоритними реаліями та яскравими епітетами, прислів'ями та приказками, характерними прізвиськами тощо.

Висновки

Великий твір Сервантеса - не тільки літературна пародія. Іспанський письменник далеко відійшов від свого початкового завдання - висміяти рицарські романи. Він створив новий тип роману, який поклав початок розвитку епічного жанру реалістичного роману в європейських літературах. В. Г. Бєлінський, котрий багато уваги приділив теоретичному осмисленню «Дон Кіхота», зокрема, писав: «Великий витвір Сервантеса цілком гідний своєї і великої слави. «Дон Кіхотом» почалася нова ера І нашого найновішого мистецтва. Він завдав рішучого удару ідеальному напряму роману і повернув його до дійсності. Це зроблено Сервантесом не тільки сатиричним тоном його твору, а й високим художнім його достоїнством: усі особи його роману - особи конкретні й типові. Він більше живописав дійсність, ніж пародіював застарілу манеру писання романів».

Корисні ресурси

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]