Відмінності між версіями «Модуль 7. 29.01.2013»

Поточна версія на 15:46, 30 січня 2013

Педагогічна рада з питання: Як допомогти учням пристосуватися до навчання за методом проектів та особистісно-орієнтованого навчання

Група 1.

Перспективним шляхом розвитку освіти є впровадження інноваційних, рефлексивно-предметних, ігрових технологій. Найефективнішими технологіями навчання життєвим навичкам є: • проектні технології, що забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь з різними видами діяльності; • ігрові технології, що формують уміння розв'язувати творчі завдання на основі вибору альтернативних варіантів; • тренінгові технології, спрямовані на розвиток творчого мислення, комунікативної, психологічної компетентності учнівської молоді. Зазначені технології ставлять дитину в позицію творця, а не виконавця чужої волі. Психологія компетентнісно орієнтованого навчання спрямована на те, як допомогти дитині пізнати себе (самопізнання), як оцінювати себе (самооцінка), як навчити самоаналізу (рефлексія), скласти життєву програму, проект (само проектування), і, звичайно, як планувати, організовувати діяльність задля досягнення мети життя, як здійснювати відповідальний життєвий вибір. Отже, основою розвитку життєвих компетентностей повинні бути такі технології навчання, які б забезпечували пізнавальну активність та самостійність учнів, сприяли б формуванню навичок застосовувати набуті знання. Такими є інтерактивні технології. Суть інтерактивних технологій у тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії учасників навчально-виховного процесу. Це спів навчання (колективне, коопероване, навчання у співпраці), в якому вчитель та учні є суб'єктами навчання. Учитель виступає в ролі організатора процесу навчання, лідера групи учнів. Інтерактивні технології навчання: • враховують глибинні психологічні закономірності розвитку творчої особистості; • розвивають здатність дитини до пошуку нових знань, допомагають здійснити інтелектуальний прорив, формують активну життєву позицію; • сприяють формуванню навичок критичного мислення, прийняття рішень, розв'язування проблем; • вчать продуктивно спілкуватися, ставити питання, представляти різні точки зору, уміло й компетентне вести діалог; • заохочують до співпраці; • сприяють переосмисленню уявлень про свій образ Я та свої емоції, осягненню і засвоєнню дітьми духовних цінностей; • підвищують самооцінку дітей; • сприяють усвідомленню стартових можливостей особистості, оцінці шансів і перспектив на майбутнє; • формують у молоді навички соціальної взаємодії, здатності до конструктивного розв'язання проблем спілкування за умов інтеграційних процесів у полі культурному середовищі.

формують у молоді стійкий інтерес до навчаня, самостійної роботи;
    розвивають критичне мислення;
    розвивають зацікавленість школярів у здобутті нових знань;
    допомагають економити власний час дитини

Група 2.

„Школа – це простір життя дитини; тут вона не готується до життя, а повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу вибудовується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника свого власного життя”. Статус людини в суспільстві залежить від неї самої. Ми повинні самі внести ті зміни, які хочемо бачити в світі. За словами А.Франса „Коли людина мислить, вона має сумнів, але вона впевнена, коли вона діє”. Чотири найважливіші компоненти навчання на засадах розвитку життєвих навичок: навчитися здобувати знання, навчитися бути собою, навчитися жити разом, навчитися дій. Які ж фактори формують нашу особистість і роблять кожного з нас унікальною особою? Це, безперечно, родина, однолітки, суспільство. Життєві навички формують індивідуальність у кожній дитині. Мистецтво викладання видозмінюється в мистецтво навчити дітей того, як потрібно самостійно вчитися. Людський мозок – немовби трамплін, із якого можна злетіти в чарівний світ геніальності. Сьогоднішні учні – це перше покоління, що виростатиме посеред цифрових комунікаційних засобів. Щоб висувати оригінальні ідеї, необхідно не просто бачити те, що бачать інші, а й уміти організувати ту чи іншу інформацію по-новому.

Людина, яка бачить перед собою чітко визначену мету, можливість реального застосування своїх знань, умінь, здібностей і гідної їх винагороди, не може бути незацікавленою отримати ці знання, розвивати свої здібності. І це не мрії про прекрасне далеке, це реалії сьогодення. Настає час професіоналів, поширюється мода на здоровий спосіб життя, на інтелект. На думку вчених, інтелект має та людина, яка правильно оцінює, розуміє й думає, яка завдяки своєму „здоровому глузду” та „ініціативності” може „пристосуватися до умов життя”. По суті інтелект – це те, що додає особливої значущості людині, дозволяє їй динамічно змінювати навколишній світ, перебудовувати середовище під себе, а не пристосовуватись до умов мінливої діяльності. Саме особистісно-орієнтоване навчання покликане створити відповідні умови для розвитку творчої особистості з критичним мисленням  здатної до самоосвіти, само оцінювання, самореалізації в інформаційно-освітньому середовищі.

Метою особистісного орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в ставленні її суб’єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Особистіно орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовка її до життєтворчості.

Як головні, можна виділити такі завдання:

розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожного учня; максимально виявити, ініціювати, використати індивідуальний досвід учня; допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані здібності; сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначити лінії життя. Формування культури життєдіяльності особистості є найвищою метою особистісно орієнтовного навчання та технологій.

Технологізація особистісно орієнтовного освітнього процесу передбачає спеціальне конструювання навчального тексту дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій для його використання, типів навчального діалогу, форм контролю за особистіним розвитком учня в ході навчально-пізнавальної діяльності.

навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту суб’єктивного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання; виклад знань у підручнику (вчителем) повинне бути направленим не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальненні предметного змісту; у процесі навчання необхідне постійне узгодження суб’єктного досвіду учнів з науковим змістом здобутих знань; активне стимулювання учня до самоцінної освітньої діяльності, зміст і форми якості повинні забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодівання знаннями; контролювання та організація навчального матеріалу, який дає змогу учневі вибирати його зміст, вид та форму при виконанні завдань, розв’язуванні задач; виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується учень самостійно, стійко, продуктивно; необхідно забезпечувати контроль та оцінку не тільки результату, а й головним чином процесу учіння; освітній процес повинен забезпечувати побудову, реалізацію, оцінку вміння, як суб’єктивної діяльності. Найпростішою ланкою з яких складається особистісно-орієнтовне навчання є, особистісно орієнтована педагогічна ситуація.

Група 3.

Іншим, протилежним до репродуктивного навчання, є підхід, у якому акцент перенесено на самостійну активну навчальну діяльність учнів. Вчитель здійснює лише "підтримку" цієї діяльності, тобто забезпечує матеріалами й опосередковано управляє нею, ставить перед учнями проблеми. Така модель навчання має назву "навчання, в центрі якого знаходиться учень". Але вчитель не є виключним центром навчання, джерелом знань та інформації. В основу такого навчального процесу закладено співробітництво і продуктивне спілкування учнів, спрямоване на спільне розв'язання проблем, формування здібностей виділяти важливе, ставити цілі, планувати діяльність, розподіляти функції, відповідальність, критично міркувати, досягати значимих результатів. В українській педагогіці такий підхід пов'язано з використанням проблемного та проектного методів навчання, у яких навчальну діяльність учнів спрямовано на успішну роботу в умовах реального суспільства. Результатом навчання стає вже не засвоєння знань, вмінь і навичок, а формування основних компетентностей, які забезпечують успіх практичної діяльності.

Робота за методом проектів передбачає постановку певної проблеми і наступне її розкриття, розв'язання, з обов'язковою наявністю ідеї та гіпотези розв'язування проблеми, чітким плануванням дій, розподілом (якщо розглядається групова робота) ролей, тобто наявністю завдань для кожного учасника за умов тісної взаємодії, відповідальності учасників проекту за свою частину роботи, регулярного обговорення проміжних кроків та результатів. Метод проектів є ефективним в тому випадку, коли в навчальному процесі поставлено певне дослідницьке, творче завдання, для розв'язування якого потрібні інтегровані знання з різних галузей, а також застосування дослідницьких методик (наприклад, дослідження демографічних чи економічних проблем у різних регіонах світу, створення серії репортажів з різних регіонів за однією з проблем, які б розкривали певну тему, зокрема, впливу кислотних дощів на оточуюче середовище чи розміщення різно­манітних галузей промисловості в різних регіонах тощо).

Проектна форма педагогічної діяльності ефективна лише в контексті загальної концепції навчання й виховання. Вона передбачає відхід від авторитарних і репродуктивних методів навчання, вимагає обміркованого й обґрунтованого поєднання з різними методами, формами і засобами навчання та є однією з чималої кількості інноваційних розробок в українській освіті.

Для того щоб зацікавити дітей до проектної позаурочної діяльності керівнику проектів необхідно знати:

• найважливішою умовою участі дітей у виконанні проекту є їх зацікавленість та високий ступінь інтересу;

• значну, майже вирішальну роль відіграє тематика самого проекту, яка повинна обиратися самими дітьми;

• свою роль, у проектній діяльності учні вирішують самостійно, без наполягання вчителя;

• кожен учасник проекту повинен чітко знати значущість, корисність та доціль¬ність виконаної роботи;

• розподіл дітей на проектні групи та пла¬нове виконання завдань повинно проходити на добровільних засадах, без стороннього натиску дорослих тощо.

Найважливішим для педагога є питання про ступінь самостійності учнів, які працюють над проектом.

Які завдання виникають перед проектною групою, повинен вирішувати вчитель, які питання вирішують самі учні, а які вирі¬шуються у співробітництві.

Сутність самостійності залежить від біль¬шості чинників: вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх досвіду проектної діяльності, складності теми проекту, харак¬теру відносин у групі.

Найважливішим для педагога є питання про ступінь самостійності учнів, які працюють над проектом