Відмінності між версіями «Учнівська вікі-стаття "Захисний екран організму"»

Поточна версія на 17:12, 22 серпня 2012

Назва проекту

Вершник без голови

Автори проекту

Пивоваров Всеволод, Кисла Аліса, Ковшар Антоній, Ступак Тетяна

Тема дослідження

Імунна система організму людини

Проблема дослідження

Вивчення недосконалості механізмів захисту організму людини

Гіпотеза дослідження

Імунна система людини -досконалий механізм чи збіг випадкових обставин

Мета дослідження

Проаналізували захисні можливості організму людини та механізми їх дії

Результати дослідження

Іму́нна систе́ма — сукупність органів, тканин, клітин, які забезпечують захист організму; система організму, яка контролює сталість клітинного і гуморального складу організму. Знищенню імунною системою підлягає генетично чужорідне (все, що генетично не запрограмоване в даному організмі; до чужорідного відносяться клітини іншого організму, пошкоджені клітини власного організму, мікробні клітини, молекули, до яких утворюються антитіла), і «генетично своє», яке стає старим, або представляють клітини або білки початкових етапів ембріонального розвитку людини Імунна система багатокомпонентна, але працює як єдине ціле. Вона обіймає численні еволюційні старі, вузькоспеціалізовані компоненти й еволюційно нові, такі, що визначають високу специфічність імунних реакцій. Усі ці компоненти працюють у тісному взаємозв'язку, і, що особливо важливо, кожен неспецифічний компонент за рахунок зв'язків системи функціонує як специфічний. До складу імунної системи входять:

1. Органи і тканини імунної системи:
   1. центральні (кістковий мозок і тимус)
   2. периферичні (селезінка, лімфатичні вузли та інші накопичення лімфоїдних тканин)
2. Клітини імунної системи:
   1. лейкоцити (спеціальні клітини імунної системи):
   2. лімфоцити (Т-лімфоцити, В-лімфоцити, Нормальні кіллери)
   3. фагоцити (макрофаги, еозинофіли, нейтрофіли, базофіли, дендритні клітини, мікроглії, купферовські клітини)
   4. допоміжні клітини (тучні клітини, тромбоцити)

Дві сторони імунної системи

Лімфоцити Клітини імунної системи, на які покладені ключові функції щодо здійснення набутого імунітету, відносяться до лімфоцитів, які є підтипом лейкоцитів. Велика частина лімфоцитів відповідає за специфічний набутий імунітет, оскільки можуть розпізнавати збудників інфекції всередині або поза клітинами, в тканинах або в крові. Основними типами лімфоцитів є B-лімфоцити та T-лімфоцити, які відбуваються з плюріпотентних гемопоетичних стовбурових клітин; у дорослої людини вони утворюються в кістковому мозку, а T-лімфоцити додатково проходять частина етапів диференціювання в тимусі. B-клітини відповідають за гуморальну ланку набутого імунітету, тобто виробляють антитіло, в той час як T-клітини є основу клітинної ланки специфічної імунної відповіді. На етапі розвитку лімфоцити проходять відбір: залишаються тільки значимі з точки зору захисту організму, а також ті, які не несуть загрози власних тканин організму. Паралельно з цим процесом лімфоцити поділяються на групи, здатні виконувати ту чи іншу функцію захисту. Існують різні види лімфоцитів. Зокрема, за морфологічними ознаками їх поділяють на малі лімфоцити та великі гранулярні лімфоцити (ВГЛ). За структурою зовнішніх рецепторів серед лімфоцитів виділяють, зокрема, B-лімфоцити та T-лімфоцити. Як B-, так і T-клітини несуть на своїй поверхні рецепторні молекули, які розпізнають специфічні мішені. Рецептори представляють із себе як би «дзеркальний відбиток» певної частини чужорідної молекули, здатний приєднуватися до неї. При цьому одна клітина може містити рецептори тільки для одного виду антигенів. T-кілери розпізнають тільки антигени, які об'єднані з молекулами головного комплексу гістосумісності I класу, у той час як T-хелпери розпізнають тільки антигени, розташовані на поверхні клітин в поєднанні з молекулами головного комплексу гістосумісності II класу. Ця різниця у презентації антигену відображає різні ролі зазначених двох типів T-клітин. Іншим, менш поширеним підтипом T-клітин, є γδ T-клітини, які розпізнають незмінені антигени, не пов'язані з рецепторами головного комплексу гістосумісності[2]. На відміну від T-клітин, B-клітини не потребують обробки антигену та експресії його на поверхні клітини. Їх рецептори до антигену є фіксовані на поверхні B-клітини антитілоподібні білки. Кожна пройшла диференціювання лінія B-клітин експрессірует унікальне тільки для неї антитіло, і ніяке інше. Таким чином, повний набір антигенних рецепторів всіх B-клітин організму представляє все антитіла, які організм може виробляти. Функція B-лімфоцитів полягає насамперед у виробленні антитіл — гуморального субстрату специфічного імунітету —, дія яких спрямована насамперед проти внеклеточно розташованих збудників. Крім того, існують лімфоцити, не специфічно проявляють цитотоксичність — природні кілери. T-кілери Т-кілери являють собою підгрупу T-клітин, функцією яких є руйнування власних клітин організму, інфікованих вірусами або іншими патогенними внутрішньоклітинними мікроорганізмами, або клітин, які пошкоджені або невірно функціонують (наприклад, пухлинні клітини). Як і B-клітини, кожна конкретна лінія T-клітин розпізнає тільки один антиген. T-кілери активуються при з'єднанні своїм T-клітинним рецептором (ТКР) зі специфічним антигеном в комплексі з рецептором головного комплексу гістосумісності I класу іншої клітини. Розпізнавання цього комплексу рецептора гістосумісності з антигеном здійснюється за участю розташованого на поверхні T-клітини допоміжного рецептора CD8. T-хелпери Т-хелпери регулюють реакції як вродженого, так і набутого імунітету, і дозволяють визначати тип відповіді, який організм зробить на конкретний чужорідний матеріал. Ці клітини не виявляють цитотоксичності та не беруть участь у знищенні інфікованих клітин або безпосередньо збудників. Замість цього, вони керують імунною відповіддю, спрямовуючи інші клітини на виконання цих завдань. Гамма-дельта T-клітини 5-10 % T-клітин несуть на своїй поверхні ТКРгамма-дельта та позначаються як γδ T-клітини. B-лімфоцити та антитіла В-клітини становлять 5-15 % циркулюючих лімфоцитів та характеризуються поверхневими імуноглобулінами, вбудованими в клітинну мембрану та виконують функцію специфічного антигенного рецептора. Цей рецептор, специфічний лише для певного антигену, називається антитілом. Антиген, зв'язуючись з відповідним антитілом на поверхні В-клітини, індукує проліферацію та диференціювання В-клітини до плазматичних клітин та клітин пам'яті, специфічність яких така ж, як і специфічність вихідної В-клітини. Плазматичні клітини секретують велику кількість антитіл у вигляді розчинних молекул, які розпізнають вихідний антиген. Секретуються антитіла мають ту ж специфічність, що та відповідний В-клітинний рецептор

Висновки

Отже, захисні механізми організму складні та різноманітні, містять багаторівневу систему захисту, проте недосконала, так як дозволяє вірусам себе обманути.

Корисні ресурси

Вільна енциклопедія Молодь за здоров'я