Відмінності між версіями «Вікі-стаття "Михайло Сергійович Горбачов"»

Поточна версія на 17:20, 15 серпня 2012

Назва проекту

Роль особистості в історії

Автори проекту

Група учнів 11 класу Конотопської гімназії

Тема дослідження

Роль особистості М.Горбачова в історії СРСР

Проблема дослідження

М. Горбачов: тиран чи творець держави?

Гіпотеза дослідження

М.С. Горбачов відіграв вирішальну роль в історії СРСР, спричинивши його розпад та утворення на пострадянському просторі низки незалежних держав.

Мета дослідження

З'ясувати, наскільки значною є роль особистості в історії на прикладі дослідження життя і діяльності М.С. Горбачова

Результати дослідження

Для того щоб дати оцінку діяльності Михайла Сергійовича необхідно зрозуміти, як формувався його характер, його ділові та вольові якості. Тому потрібно розглянути шлях Горбачова до вершин політичної та державної влади.

Життя і діяльність до 1978 року

Михайло Сергійович народився 2 березня 1931 року в селянській родині в селі Привілля на Ставрополі. Батьки Михайла Сергійовича, Сергій Андрійович та Марія Пантеліївна Горбачови, були прості, добродушні та працьовиті люди з села Привілля Червоногвардійського району Ставропольського краю. Батько його після війни працював комбайнером у своєму рідному селі. Мати поралася по дому. У школі Міша Горбачов вчився добре, був активним піонером, а потім і комсомольцем. У 1950 році Горбачов закінчив школу зі срібною медаллю і вступив до Московського університету на юридичний факультет. Його однокурсники відгукувалися про нього, як про людину, яка привертала до себе увагу, любила багато говорити на зборах про високі матерії, але на ділі опинялася виключно слизькою і ненадійною людиною. Як громадський діяч, він міг поклопотатися перед профспілкою на отримання місця в гуртожитку або надання матеріальної допомоги, але сам він ніколи не надавав ніякої допомоги. Коли вперше Горбачов опинився в Москві, то у нього кожен раз виникало почуття пізнавання нового, тяга до знань і культури. Одного разу в клубі він познайомився зі студенткою відділення наукового комунізму філософського факультету Раїсою Титаренко. У вересні 1953 року вони одружилися. Раїса Максимівна стала не тільки супутницею його життя, але і головним регентом у всіх справах чоловіка, в тому числі партійних і державних. Горбачов закінчив МГУ в 1955г. і, як секретар комсомольської організації факультету, домігся розподілу в Прокуратуру СРСР. Однак тоді уряд прийняв закрита постанова, що забороняла приймати на роботу в центральні органи суду і прокуратури випускників юридичних вузів. Він повернувся на Ставропіллі і, вирішивши не зв'язуватися з прокуратурою, влаштувався в крайком комсомолу на посаду заступника завідуючого відділом агітації і пропаганди. Комсомольська, а потім і партійна кар'єра Михайла Сергійовича розвивалася дуже успішно. У 1961 році він призначений першим секретарем крайкому ВЛКСМ, а в 1966р. займає посаду першого секретаря Ставропольського міськкому КПРС. У цей же час він заочно закінчив місцевий сільськогосподарський інстітут.10 квітня 1970 Михайло Сергійович Горбачов став першим секретарем Ставропольського крайкому КПРС.

Секретар ЦК КПРС

Наступною сходинкою кар'єрних майбутнього Генсека стала робота у ЦК КПРС. У його призначення величезну роль зіграли рекомендації - К.У. Черненко, М.А. Суслова, Ю.В. Андропова. Через два роки Михайло Сергійович виявився наймолодшим членом політбюро. Він сподівався в недалекому майбутньому стати першою особою в партії і державі. Коли помер Андропов і до влади на такий же короткий термін прийшов Черненко, Горбачов став другою людиною в партії. Після смерті Черненка, Горбачов став генеральним секретарем ЦК партії. 11 березня 1985 Пленум ЦК обрав його генеральним секретарем ЦК КПРС. На наступному, квітневому пленумі Михайло Сергійович проголосив курс на "Перебудову» і «Прискорення». Перебудова почалася в обстановці загальної ейфорії, очікування швидких позитивних змін у всіх сферах буття. Завершилася ж вона загибеллю величезної держави. Необхідність реформування тих суспільних відносин, які склалися в країні до середини 80 - х рр.., очевидна. Негативні явища давали про себе знати в усіх сферах життя. В економіці спостерігалися падіння темпів зростання виробництва, технологічне відставання в ряді галузей господарства. Болісно сприймалася населенням невирішеність багатьох соціальних проблем: нестача житла, дефіцит на ринку товарів, постійне неувага до потреб людини і т.п. Рівень життя основної маси трудящих в СРСР був невисокий, але разом з тим дозволяв вести гідний спосіб життя. Країна не знала голодних смертей, невиплат зарплат, допомог і пенсій. Проблема фізичного виживання, як, наприклад, в перші повоєнні роки, перед рядовим радянською людиною вже не стояла. Мінімум таких його прав, як право на працю і її оплату, право на освіту, безкоштовне медичне обслуговування, відпочинок, був захищений державою. І держава СРСР до моменту перебудови належала до найбільш стабільних і безпечних для проживання країн. Оскільки життя радянського громадянина все частіше затьмарювалася разног роду недостачами, а привілейовані групи отримували доступ до благ не за праці, а за негласно встановленому соціальним статусом, в суспільстві накопичувалося невдоволення, система розподілу сприймалася як соціально несправедлива, породжуючи нігілізм, зневіру в ідеали і цінності, проголошувані владою. Особливо різко це бачилося в молодіжному середовищі. Росли алкоголізм, наркоманія і злочинність. Радянський патріотизм став непомітно комплексувати перед проникаючої по різних каналах інформацією про блискуче, благополучному, пересиченому в споживанні Заході. М.С. Горбачов, вірно вловив готовність суспільства до змін. Стверджуючи себе при владі, він і його однодумці зробили висновок про необхідність прискорення соціально-економічного розвитку країни, поставили завдання досягнення якісно нового стану суспільства. Малися на увазі ефективна економіка, сильна соціальна політика, демократизація суспільного життя і державного управління. Горбачов пообіцяв "відкрити всі заслінки", щоб грунтовно провітрити "затхлу атмосферу застійних часів", підкреслюючи першорядне значення оновлення в духовно - моральної сфері та в системі влади. Саме такий курс, що оформився в концепцію всеосяжної перебудови, і був зустрінутий в суспільстві з ентузіазмом. Про зміну суспільного ладу не могло бути й мови. Оголосивши про «революційний характер» задуманих перетворень, Горбачов запропонував всьому світу налаштуватися на хвилю його новаторських ідей. Теоретичним фундаментом змін стала його філософія «нового мислення». Її головні риси - визнання пріоритету «загальнолюдських цінностей» і відмова від протистояння за класовою, національною ознакою. У сучасному, начиненому ядерною зброєю світі, людство поставлено перед необхідністю навчитися жити мирно, для самозбереження потрібна взаємна добра воля. Першим внутрішнім кроком «команди Горбачова» на шляху перетворень, стало оголошення гласності. Гласність, захоплено підтримана в суспільстві, виявилася гострим інструментом політизації масової свідомості, способом залучення мас в активну політичну діяльність, але згодом виявилося засобом перекладу еволюційного реформування в радикальний демонтаж Системи в цілому. Концепція перебудови, її стратегія і тактика вироблялися, згідно офіційної точки зору того часу і тієї влади, протягом 1986 - т1987гг. Січневий - 1987р .- пленум ЦК КПРС оголосив про намір партії радикально демократизувати суспільство і внутріпартійну життя. Наступний пленум у червні, дав програму економічної реформи, суть якої полягала у підвищенні економічної спроможності підприємств. Установки цих пленумів розглядалися як вирішальні ланки перебудови, що завершили розробку її теорії і відкрили практичний етап. Проте зусилля реформаторської команди ні в сфері демократизації суспільства, ані в галузі економіки не давали результатів. Більш того, намітилося опір в партійно-радянському апараті, в середовищі господарської номенклатури, в силових структурах держави. Найбільш радикальним виразником критичного ставлення до ходу перебудови виявився кандидат у члени Політбюро, секретар Московського ЦК КПРС Б. М. Єльцин. На жовтневому - 1987р. - Пленумі ЦК він звинуватив ініціаторів перебудови у відсутності її концепції, розкритикував стиль роботи вищого партійного керівництва, включаючи генерального секретаря. Політична акція Єльцина, на ті часи, мала гучний успіх. Вона була сприйнята як виклик системі, яка призвела до негайної розплати. Багато хто, особливо в середовищі інтелігенції, молоді та студентів, розцінили дії ЦК як «удар по перебудові». Як повернення до старих методів. Незадоволеність в суспільстві перебудовою на рубежі 1987 - 1988рр. викликалася не стільки її темпами, скільки напрямком перетворень. Багатьом ставало ясно, що намічається боротьба з головного питання: що ж належить - «вдосконалення соціалізму» чи радикальний перехід до іншої суспільної системі? Усі перетворення Михайло Сергійович проводив під гаслом «Більше демократії. Більше соціалізму!» Однак розуміння соціалізму в нього поступово змінювалося. У своїх діях він все більше став спиратися на Уряд і своїх помічників, а не на партійну верхівку.

Перший Президент СРСР

Висування XIX партійної конференцією важливого проекту конституційної реформи стало другим етапом політичних перетворень. Яке нове керівництво розглядало як вирішальною. Ця реформа в кінцевому підсумку привела до встановлення дворівневої системи - З'їзд народних депутатів і Верховна Рада СРСР, обраний з депутатів з'їзду, - і установі посади Президента СРСР, наділеного широкими повноваженнями. Третій з'їзд народних депутатів, що відбувся в середині березня, почався з зміни 6-ої та деяких інших статей Конституції. У 1990 р . на з'їзді народних депутатів СРСР з Конституції була викреслена стаття «Про керівної і спрямовуючої ролі комуністичної партії СРСР». І саме тоді М. С. Горбачов замість генерального секретаря ЦК КПРС став Президентом СРСР. Шлях до президентства був дуже важким, проти кандидатури Горбачова виступала частини консерваторів, причому цього разу не з партійної верхівки, а з з'їздівської фракції «Союз», прихильників збереження СРСР, як сильної централізованої держави. Багато радикали звинуватили Горбачова в надмірних політичних амбіціях і прагненні узурпувати владу в країні. Зрештою, Горбачову вдалося домогтися обрання Президентом, але проголосувало за нього менше 60% депутатів. Популярність його була низька, як ніколи, і у разі всенародних виборів підтримка Горбачова могла виявитися менше. Саме це і спонукало його обиратися на з'їзді, а не всенародно. Але, опинившись від всенародних виборів, Горбачов тим самим позбавив свій пост необхідної легітимності, а себе можливості апелювати до «гласу народу». І це дуже серйозно прирікала на невдачу його президентську діяльність. Наступну його провал у якості президента пояснювався багатьма обставинами. Одне з них полягало в тому, що крах усіх його попередніх економічних реформ, багато політичних невдачі породили у Горбачова згубний для реформатора комплекс - страх нових радикальних починань. І якщо, вступаючи в 1985 році на посаду Генерального секретаря, Горбачов запропонував цілу серію реформ, то зайнявши президентську посаду, він не міг висунути жодної нової ідеї.

Внутрішня політика

Коли почалася політика перебудови в 1985 році, ніщо не віщувало відразу великих міжнаціональних проблем. Тоді Горбачов прагнув зміцнити Союз, і свою політику перебудови він почав, як політику Перебудови соціалізму, але ні про який розподіл союзу він не думав, і мова про це не йшлося. Але в умовах перебудови, та центральна влада, яку завжди мала Москва, стала поступово зменшуватися. І чим більше Горбачов втрачав владу над ситуацією, тим більше та влада зменшувалася. У середині 80-х років до складу СРСР входили 15 союзних республік: Вірменська, Азербайджанська, Білоруська, Грузинська, Казахська, Киргизька, Латвійська, Литовська, Молдавська, РРФСР, Таджицька, Туркменська, Узбецька, Українська та Естонська. На думку керівництва країни, в СРСР було вирішено національні питання, і відбулося фактичне вирівнювання республік за рівнем політичного, соціально - економічного та культурного розвитку. Між тим, непослідовність національної політики породила численні протиріччя в міжнаціональних відносинах. В умовах гласності ці протиріччя переросли у відкриті конфлікти. Економічна криза, що охопила увесь народногосподарської комплекс, збільшував міжнаціональну напруженість. Нездатність центральної влади впоратися з економічними труднощами викликала зростаюче невдоволення в республіках. Воно посилювалося в зв'язку з загостренням проблем забруднення навколишнього країни, погіршенням екологічної обстановки через аварію на Чорнобильській АЕС. Як і раніше, незадоволеність на місцях породжувалася недостатньою увагою союзних органів влади до потреб республік, диктатом центру при вирішенні питань локального характеру. І коли в серпні 1991 року була зроблена спроба державного перевороту, коли була зроблена спроба усунути Горбачова від влади, стало ясно, що процес контролю за державою підійшов до конкретного рубежу. Саме 19 - 21 серпня 1991 року, коли була зроблена спроба державного перевороту, був створений комітет з надзвичайних ситуацій. І в цей час. Коли влада перебувала в руках державного комітету з ПП, почався, так званий «Путч». Сам президент М. С. Горбачов перебував на дачі в Криму, і ситуацію, яка виникла у його відсутності, ніяк не контролював. Найближчі помічники Горбачова - прем'єр-міністр, віце-президент, міністр оборони, голова комітету державної безпеки, вирішили усунути Горбачова від влади. І це ті люди, які займали місця прямо безпосередньо після Горбачова, це ті які повинні бути його помічниками. І стало зрозуміло, що позиції Горбачова стали дуже хиткими. Що ж це за Президент, який не знає нічого про дії своїх помічників, що це за влада в його руках? В умовах, так званого «путчу» стало ясно, що влада Президента рівна нулю. І тоді, саме в цей момент, зійшла особистість Єльцина, який не побоявся взяти владу в свої руки, а Горбачов опинився в стороні. «Путч» не вдався, бо на вулиці вийшли тисячі людей, які не хотіли назад у соціалізм, які не хотіли втрачати свободу демократії, а путчисти хотіли повернути все на круги своя, хотіли відновити радянські цінності. «Путч» не вдався, і Горбачов повернувся в Москву, ніби як переможець, але всі розуміли, що це не так. І як тільки всі зрозуміли, що немає того стрижня, який тримав всі держави, радянська держава стало розвалюватися. І після того, як М.С. Горбачов зрозумів, що Світський Союз припиняє своє існування, 25 грудня 1991 року, пізно ввечері, М.С. Горбачов виступив перед телебаченням, що він складає свої повноваження Президента СРСР. І в цей же день було приспущено червоний прапор, а на його місце був піднятий нинішній Російський прапор.

Висновки

На наш погляд, є позитивні і негативні сторони діяльності Михайла Сергійовича Горбачова

Позитивні сторони:

• Прискорення темпів економічного зростання, науково - технічного прогресу;
• Розвиток соціальної сфери;
• Розвитку машинобудування;
• Антиалкогольна компанія;
• Економічна реформа;
• У країну стали повертатися раніше забороняли твори, вислані з країни письменники, музиканти, режисери.
• Реабілітація жертв політичних репресій.
• З'явилися нові передачі на ТБ: «Погляд», «До і після півночі», «П'яте колесо».
• Скорочення ядерної зброї;
• Розкріпачення свідомості людей, набуття ними свободи вираження ними своїх поглядів і почуттів.

Негативні сторони:

• Формування націоналістичних політичних партій та громадських організацій;
• Підвищення цін на продукти і на промислові товари;
• Створення ГКЧП;
• Непомірні військові витрати: ~ 50% державного бюджету, підривали економічний потенціал країни, адже ці кошти можна було направити на будівництво житла, розвиток сільського господарства і т.д.;
• Підвищення цін, потім послідувала інфляція;
• Гласність - сприяла гострого зіткнення різних ідейних, релігійних, національних, політичних, соціальних інтересів. *Формувалося відчуття приреченості;
• Розпад єдиної системи Збройних сил СРСР не тільки знизив обороноздатність Росії, але і багато в чому сприяв міжнаціональних конфліктів;
• Розпад СРСР.

Корисні ресурси

1. kprf.ru/rus_soc/71075.html
2. viktor-iluhin.ru/node/354
3. newchrono.ru/prcv/Publ/Gorbachev/gorbachev.htm