Відмінності між версіями «Міфопоетика казки І.Франка «Фарбований лис»»
| (не показані 3 проміжні версії цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | + | <p style="text-align: justify;">У своїх поемах Іван Франко часто користувався джерелами народної творчості. У сатирично-гумористичній поемі-казці «Лис Микита» (1890) він талановито і оригінально розробив світову фольклорну тему про хитрого Лиса. Мандрівним сюжетом про Лиса І. Франко цікавився здавна, ще задовго до написання поеми-казки. В листі до М. Драгоманова від 1 березня 1889 року він писав про потребу перекласти українською мовою «Рейнеке-Лиса», підливши його «антишляхетським та антипопівським соусом» [2]. Сюжет про хитрого Лиса, його мандри і вчинки був дуже поширеним і популярним у різні часи і серед різних народів. І. Франко знав безліч модифікацій цього сюжету, але в своєму творі використав основні з них – поему Гете «Рейнеке-Лис» (1893), елементи поеми про Лиса нідерландського письменника ХІІІ століття Віллема та української народної казки. В післямові до видання поеми 1896 р. І. Франко свідчить про це: «Пишучи її, я взяв тільки головну раму нідерландської поеми Віллема, значить ту саму, що є в німецькій книзі про Рейнеке і в Гетевім перекладі, та я виповнював ту раму зовсім свобідно, черпаючи і з старовинних французьких «галузів», і з багатого скарбу наших людових оповідань. Бажаючи написати книжку для молодіжі, я мусив із старого твору, значить із того, що є у Гете, повикидати багато такого, що зовсім не годиться для молодіжі. Натомість я повводив із старших оповідань та з наших людових байок дещо нового… І ще одно. Я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробивши її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу. Я, щоб так сказати, на чужий позичений рисунок накладав наші українські кольори. Дослівно я не перекладав нізвідки ані одного рядка» [2]. Під пером І. Франка ці сюжетні елементи поєднались настільки вдало, що слід говорити про «Лиса Микиту» як про цілком оригінальний твір. При цьому треба мати на увазі, що «Лис Микита» не лише твір про тваринний світ і призначений не тільки для дітей, а глибока сатирико-гумористична поема про життя і суспільні відносини в Галичині кінця ХІХ – початку ХХ століття. На основі тваринного епосу, фабули про пригоди хитрого Лиса І. Франко створив цілу галерею алегоричних образів, яким відповідали реальні прототипи – представники найрізноманітніших прошарків галицького суспільства кінця століття. Сюжет поеми в’яжеться навколо образу найспритнішого та найхитрішого представника експлуататорського світу – Лиса. Неймовірні крутійства та зради, підступна брехня, шахрайства і вбивства, що їх постійно здійснює хитрий Лис, не лише не викликають покарання з боку верховного правителя, а, навпаки йдуть злочинцеві на користь. Треба також зазначити, що всі інші звірі змальовані за характерними для них ознаками, на них лежить печать антропоморфізму, не якогось штучного, придуманого Франком, а того, що йде з глибини народної уяви, з фольклору. В народних казках кожен звір наділяється рисами поведінки, що відповідали людському характеру, певному типові людини. І. Франко повністю використав ці особливості фольклору. Вдаючись до більш глибокого міфопоетичноо аналізу поеми, звернемося спочатку до витоків казкок про тварин, адже за основу поеми взято саме сюжети з казок про тварин (зустріч Вовка з Кобилою, сповідь Півня Лисом Микитою, ловля риби Вовчицею хвостом в ополонці). Наталя Тихолоз, наприклад, наводить цілу низку українських народних казок, епізоди яких упізнаються в „Лисі Микиті” („Біднеий Вовк”, „Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат”, „Нещасний Вовк”, „Кінь і Вовк” та ін). ДАЛІ БУДЕ.</p><p style="text-align: center;">СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ</p> | |
| + | 1. Закревська Я. В. Казки Івана Франка. Мовно-художній аналіз / Я. Закревська. К.: Наукова думка, 1966. | ||
| − | + | 2. Іван Франко. Лис Микита // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: - [http://kazky.org.ua/zbirky/franko-lys-mykyta/pisnja-7 http://kazky.org.ua/zbirky/franko-lys-mykyta/pisnja-7]<br/>3. Карпенко С.Д. Генезис жанру казки про тварин. Сучасне бачення // Українознавство. / Вісник Kиївського національного університету імені Тараса Шевченка. / - Вип. 8. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. – С.10-13.<br/>4. Каспарук А. А. Українська поема. Ідеї. Теми. Проблеми жанру/ А. А. Каспарук. – К.: вид.Наукова думка, 1973. | |
| − | + | 5. Мифология. Статьи для мифологических энциклопедий. Том 1. А-О. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: [https://books.google.com.ua/ https://books.google.com.ua/]<br /> | |
| − | + | --[[Користувач:Катерина Вікторівна|Катерина Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Катерина Вікторівна|обговорення]]) 20:49, 16 лютого 2017 (EET) | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
Поточна версія на 20:52, 16 лютого 2017
У своїх поемах Іван Франко часто користувався джерелами народної творчості. У сатирично-гумористичній поемі-казці «Лис Микита» (1890) він талановито і оригінально розробив світову фольклорну тему про хитрого Лиса. Мандрівним сюжетом про Лиса І. Франко цікавився здавна, ще задовго до написання поеми-казки. В листі до М. Драгоманова від 1 березня 1889 року він писав про потребу перекласти українською мовою «Рейнеке-Лиса», підливши його «антишляхетським та антипопівським соусом» [2]. Сюжет про хитрого Лиса, його мандри і вчинки був дуже поширеним і популярним у різні часи і серед різних народів. І. Франко знав безліч модифікацій цього сюжету, але в своєму творі використав основні з них – поему Гете «Рейнеке-Лис» (1893), елементи поеми про Лиса нідерландського письменника ХІІІ століття Віллема та української народної казки. В післямові до видання поеми 1896 р. І. Франко свідчить про це: «Пишучи її, я взяв тільки головну раму нідерландської поеми Віллема, значить ту саму, що є в німецькій книзі про Рейнеке і в Гетевім перекладі, та я виповнював ту раму зовсім свобідно, черпаючи і з старовинних французьких «галузів», і з багатого скарбу наших людових оповідань. Бажаючи написати книжку для молодіжі, я мусив із старого твору, значить із того, що є у Гете, повикидати багато такого, що зовсім не годиться для молодіжі. Натомість я повводив із старших оповідань та з наших людових байок дещо нового… І ще одно. Я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробивши її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу. Я, щоб так сказати, на чужий позичений рисунок накладав наші українські кольори. Дослівно я не перекладав нізвідки ані одного рядка» [2]. Під пером І. Франка ці сюжетні елементи поєднались настільки вдало, що слід говорити про «Лиса Микиту» як про цілком оригінальний твір. При цьому треба мати на увазі, що «Лис Микита» не лише твір про тваринний світ і призначений не тільки для дітей, а глибока сатирико-гумористична поема про життя і суспільні відносини в Галичині кінця ХІХ – початку ХХ століття. На основі тваринного епосу, фабули про пригоди хитрого Лиса І. Франко створив цілу галерею алегоричних образів, яким відповідали реальні прототипи – представники найрізноманітніших прошарків галицького суспільства кінця століття. Сюжет поеми в’яжеться навколо образу найспритнішого та найхитрішого представника експлуататорського світу – Лиса. Неймовірні крутійства та зради, підступна брехня, шахрайства і вбивства, що їх постійно здійснює хитрий Лис, не лише не викликають покарання з боку верховного правителя, а, навпаки йдуть злочинцеві на користь. Треба також зазначити, що всі інші звірі змальовані за характерними для них ознаками, на них лежить печать антропоморфізму, не якогось штучного, придуманого Франком, а того, що йде з глибини народної уяви, з фольклору. В народних казках кожен звір наділяється рисами поведінки, що відповідали людському характеру, певному типові людини. І. Франко повністю використав ці особливості фольклору. Вдаючись до більш глибокого міфопоетичноо аналізу поеми, звернемося спочатку до витоків казкок про тварин, адже за основу поеми взято саме сюжети з казок про тварин (зустріч Вовка з Кобилою, сповідь Півня Лисом Микитою, ловля риби Вовчицею хвостом в ополонці). Наталя Тихолоз, наприклад, наводить цілу низку українських народних казок, епізоди яких упізнаються в „Лисі Микиті” („Біднеий Вовк”, „Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат”, „Нещасний Вовк”, „Кінь і Вовк” та ін). ДАЛІ БУДЕ.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закревська Я. В. Казки Івана Франка. Мовно-художній аналіз / Я. Закревська. К.: Наукова думка, 1966.
2. Іван Франко. Лис Микита // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://kazky.org.ua/zbirky/franko-lys-mykyta/pisnja-7
3. Карпенко С.Д. Генезис жанру казки про тварин. Сучасне бачення // Українознавство. / Вісник Kиївського національного університету імені Тараса Шевченка. / - Вип. 8. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. – С.10-13.
4. Каспарук А. А. Українська поема. Ідеї. Теми. Проблеми жанру/ А. А. Каспарук. – К.: вид.Наукова думка, 1973.
5. Мифология. Статьи для мифологических энциклопедий. Том 1. А-О. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://books.google.com.ua/
--Катерина Вікторівна (обговорення) 20:49, 16 лютого 2017 (EET)
