|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | Рідна мова
| |
| | | | |
| − | слово рідна, слово рідне,
| |
| − |
| |
| − | Хто вас забуває,
| |
| − |
| |
| − | Той у грудях не серденько,
| |
| − |
| |
| − | А лиш камінь має.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | Як ту мову нам забути,
| |
| − |
| |
| − | Котрою учила
| |
| − |
| |
| − | Нас всіх ненька говорити,
| |
| − |
| |
| − | Ненька наша мила.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | У тій мові нам співали,
| |
| − |
| |
| − | Нам казки казали,
| |
| − | У тій мові нам минувшість
| |
| − | Нашу відкривали.
| |
| − | От тому плекайте, діти,
| |
| − | Рідну свою мову,
| |
| − | Вчіться складно говорити
| |
| − | Своїм рідним словом.
| |
| − | (С. Воробкевич)
| |
| − |
| |
| − | Рідна мова
| |
| − |
| |
| − | Мова предків –наша мова.
| |
| − | Як звучить вона чудово!
| |
| − | Найніжніша на землі!
| |
| − | Скільки слів ласкавих, ніжних,
| |
| − | Чарівних, співучих – різних!
| |
| − | Їх не можна не вживать,
| |
| − | Найніжніша в світі мова
| |
| − | І прекрасна, і чудова,
| |
| − | Ніби пісня солов’я.
| |
| − | Ніби річечка ласкава,
| |
| − | Ніби теплі руки в мами,
| |
| − | Ніби татове плече.
| |
| − | Де знайдеш таку у світі,
| |
| − | Щоб лилась, мов з джерельця?
| |
| − | Щоб була така прекрасна
| |
| − | І була б так до лиця?
| |
| − | Бережім її нащадкам,
| |
| − | Щоб на вічнії віки
| |
| − | Вона була, як багатство
| |
| − | Повноводної ріки.
| |
| − |
| |
| − | (Демчук Віталик)
| |
| − |
| |
| − | Мова
| |
| − |
| |
| − | Як парость виноградної лози,
| |
| − | Плекайте мову. Пильно й ненастанно
| |
| − | Політь бур’ян. Чистіша від сльози
| |
| − | Вона хай буде. Вірно і слухняно
| |
| − | Нехай вона щоразу служить вам,
| |
| − | Хоч і живе своїм живим життям.
| |
| − |
| |
| − | Прислухайтесь як океан співає -
| |
| − | Народ говорить. І любов, і гнів
| |
| − | У тому гомоні морськім. Немає
| |
| − | Мудріших, ніж народ, учителів;
| |
| − | У нього кожне слово — це перлина,
| |
| − | Це праця, це натхнення, це людина.
| |
| − |
| |
| − | Не бійтесь заглядати у словник:
| |
| − | Це пишний яр, а не сумне провалля;
| |
| − | Збирайте, як розумний садівник,
| |
| − | Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
| |
| − | Не майте гніву до моїх порад
| |
| − | І не лінуйтесь доглядать свій сад.
| |
| − |
| |
| − | (Максим Рильський)
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | Моя мова
| |
| − |
| |
| − | Все в тобі з'єдналося, злилося –
| |
| − | Як і поміститися в одній! –
| |
| − | Шепіт зачарований колосся,
| |
| − | Поклик із катами на двобій.
| |
| − |
| |
| − | Ти даєш поету дужі крила,
| |
| − | Що підносять правду в вишину,
| |
| − | Вченому ти лагідно відкрила
| |
| − | Мудрості людської глибину.
| |
| − |
| |
| − | І тобі рости й не в'януть зроду,
| |
| − | Квітувать в поемах і віршах,
| |
| − | Бо в тобі – великого народу
| |
| − | Ніжна і замріяна душа.
| |
| − |
| |
| − | (І.Коваленко)
| |
| − |
| |
| − | Любіть Україну, як сонце, любіть,
| |
| − | як вітер, і трави, і води…
| |
| − | В годину щасливу і в радості мить,
| |
| − | любіть у годину негоди.
| |
| − |
| |
| − | Любіть Україну у сні й наяву,
| |
| − | вишневу свою Україну,
| |
| − | красу її, вічно живу і нову,
| |
| − | і мову її солов'їну.
| |
| − |
| |
| − | Між братніх народів, мов садом рясним,
| |
| − | сіяє вона над віками…
| |
| − | Любіть Україну всім серцем своїм
| |
| − | і всіми своїми ділами.
| |
| − |
| |
| − | Для нас вона в світі єдина, одна
| |
| − | в просторів солодкому чарі…
| |
| − | Вона у зірках, і у вербах вона,
| |
| − | і в кожному серця ударі,
| |
| − |
| |
| − | у квітці, в пташині, в електровогнях,
| |
| − | у пісні у кожній, у думі,
| |
| − | в дитячий усмішці, в дівочих очах
| |
| − | і в стягів багряному шумі…
| |
| − |
| |
| − | Як та купина, що горить — не згора,
| |
| − | живе у стежках, у дібровах,
| |
| − | у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
| |
| − | і в хмарах отих пурпурових,
| |
| − |
| |
| − | в грому канонад, що розвіяли в прах
| |
| − | чужинців в зелених мундирах,
| |
| − | в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
| |
| − | до весен і світлих, і щирих.
| |
| − |
| |
| − | Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
| |
| − | і сльози, і все до загину…
| |
| − | Не можна любити народів других,
| |
| − | коли ти не любиш Вкраїну!..
| |
| − |
| |
| − | Дівчино! Як небо її голубе,
| |
| − | люби її кожну хвилину.
| |
| − | Коханий любить не захоче тебе,
| |
| − | коли ти не любиш Вкраїну…
| |
| − |
| |
| − | Любіть у труді, у коханні, у бою,
| |
| − | як пісню, що лине зорею…
| |
| − | Всім серцем любіть Україну свою —
| |
| − | і вічні ми будемо з нею!
| |
| − |
| |
| − | (Володимир Сосюра)
| |
| − |
| |
| − | Українська мова
| |
| − |
| |
| − | Мово моя українська —
| |
| − | Батьківська, материнська,
| |
| − | Я тебе знаю не вивчену —
| |
| − | Просту, домашню, звичну,
| |
| − | Не з-за морів прикликану,
| |
| − | Не з словників насмикану.
| |
| − | Ти у мене із кореня —
| |
| − | Полем мені наговорена,
| |
| − | Дзвоном коси прокована,
| |
| − | В чистій воді смакована.
| |
| − | Болем очей продивлена,
| |
| − | Смутком багать продимлена,
| |
| − | З хлібом у душу всмоктана,
| |
| − | В поті людськім намокнута,
| |
| − | З кров'ю моєю змішана.
| |
| − | І аж до скону залишена
| |
| − | В серці моїм.
| |
| − |
| |
| − | (В. Бичко)
| |
| − |
| |
| − | О слово рідне! Орле скутий!
| |
| − |
| |
| − | О слово рідне! Орле скутий!
| |
| − | Чужинцям кинуте на сміх!
| |
| − | Співочий грім батьків моїх,
| |
| − | Дітьми безпам'ятно забутий.
| |
| − |
| |
| − | О слово рідне! Шум дерев!
| |
| − | Музика зір блакитнооких,
| |
| − | Шовковий спів степів широких,
| |
| − | Дніпра між ними левій рев...
| |
| − |
| |
| − | О слово! Будь мечем моїм!
| |
| − | Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
| |
| − | Осяй мій край і розлетися
| |
| − | Дощами судними над ним.
| |
| − |
| |
| − | 1907
| |
| − | (О.Олесь)
| |
| − |
| |
| − | Моя мова
| |
| − |
| |
| − | Все в тобі з’єдналося, злилося —
| |
| − | Як і поміститися в одній! —
| |
| − | Шепіт зачарований колосся,
| |
| − | Поклик із катами на двобій.
| |
| − |
| |
| − | Ти даєш поету дужі крила,
| |
| − | Що підносять правду в вишину,
| |
| − | Вченому ти лагідно відкрила
| |
| − | Мудрості людської глибину.
| |
| − |
| |
| − | І тобі рости й не в’януть зроду,
| |
| − | Квітувать в поемах і віршах,
| |
| − | Бо в тобі — великого народу
| |
| − | Ніжна і замріяна душа.
| |
| − |
| |
| − | (Василь Симоненко. 1962р.)
| |
| − |
| |
| − | Рідній мові
| |
| − | (Я не останній з могікан)
| |
| − |
| |
| − | Мені казав один ханжа, Що наша мова геть відстала,
| |
| − | Що краще йшла б мені чужа,
| |
| − | Немов до хліба – кусень сала,
| |
| − | Що весь мій поетичний план
| |
| − | Спинитись може напівході,
| |
| − | Що я – останній з могікан,
| |
| − | Що наша мова вже не в моді.
| |
| − | Гей, проповіднику! Стривай!
| |
| − | Твої слова – старенька ряса.
| |
| − | Я не піду в твій тихий рай,
| |
| − | Я – син Великого Тараса.
| |
| − | Як Прометей не вмер від ран,
| |
| − | Не вмре і мова – гарна зроду.
| |
| − | Я не останній з могікан,
| |
| − | Я – син великого народу!
| |
| − |
| |
| − | (В.Діденко)
| |
