Відмінності між версіями «Учнівська вікі-стаття «Освіта в давньоруських школах»»
(→Тема дослідження) |
(→Корисні ресурси) |
||
| (не показано 9 проміжних версій цього учасника) | |||
| Рядок 17: | Рядок 17: | ||
==Проблема дослідження== | ==Проблема дослідження== | ||
| + | |||
| + | Якою є освіта в давньоруських школах ? | ||
==Гіпотеза дослідження== | ==Гіпотеза дослідження== | ||
| + | |||
| + | Часи Київської Русі слугували «великою сходинкою» у розвитку сучасної культури суспільства | ||
==Мета дослідження== | ==Мета дослідження== | ||
| + | |||
| + | Мета дослідження полягає у вивченні впливу освіти на розвиток культури та комплексному аналізі розвитку шкільництва Київської Русі в період роздробленості | ||
==Результати дослідження== | ==Результати дослідження== | ||
| + | |||
| + | Нами був проведений комплексний аналіз освіти в давньоруських школах | ||
| + | Завдяки опрацювання джерел та літератури. В результаті аналізу ми з’ясували наступне: | ||
| + | * Існування писемності на Русі в язичницький період, очевидно, підтримувалось як індивідуальним, так і груповим навчанням грамоти. Групове навчання було зародковою формою шкіл, які з’являються з винайденням буквенно-звукової системи письма. До прийняття християнства перші школи були двох типів: | ||
| + | – язичницькі школи, які задовольняють потреби язичницької верхівки; | ||
| + | – християнські школи. Відомо, що християнство проникає на Русь задовго до його офіційного запровадження. | ||
| + | * Розвиткові освіти і шкільництва на Русі сприяло запровадження християнства. Воно прилучило Русь до античної культури і науки, зблизило її з багатьма країнами Європи. | ||
| + | Перше офіційне свідчення про появу шкіл на Русі датується 988 р. і пов’язане воно з хрещенням Русі. У "Повісті временних літ" вказується, що князь Володимир відкрив у Києві при Десятинній церкві школу "книжного вчення". | ||
| + | Хрещення Русі і розповсюдження грамотності через шкільне навчання були ланками однієї політики князя Володимира, який бажав укріплення держави, і тому прагнув підготувати грамотних людей, передусім, для дер-жавного апарату, які б могли уміло вести внутрішню і зовнішню політику. | ||
| + | З іншої сторони, і християнська церква була зацікавлена у підготовці освічених людей – ідеологів нової релігії. Та й рівень розвитку ремесла і торгівлі вимагав грамотних людей. Слід відзначити заслугу християнської церкви у поширенні шкільництва на Русі. Саме вона принесла сюди традицію шкільної освіти, якої на Русі не було. | ||
| + | * На ХI ст., коли припадає період розквіту Київської Русі, тут склалася така система шкіл і виховання: школи "книжного вчення", монастирські школи, школи грамоти, кормильство, жіночі школи. | ||
| + | #Школи "книжного вчення" – школи підвищеного типу. Як правило, тут викладалося "сім вільних мистецтв". Особливістю таких шкіл було те, що навчання здійснювалось за привнесеною християнством книжною систе¬мою, де головною була робота з книгою, з текстом. А це розширювало рамки пізнання і можливості освіти. | ||
| + | Ці школи готували своїх вихованців до діяльності у різних сферах дер-жавного, культурного та церковного життя. Прикладом шкіл "книжного вчення" були школа Володимира (988 р.), двірцева школа Ярослава Муд¬рого (1037 р.) і ін. Остання існувала при Софійському соборі і мала між¬на¬родне значення. Це була школа підвищеного типу, тут велося перепису¬вання книг, а також готувалися писарі і перекладачі для цієї справи. В ній було започатковано першу на Русі бібліотеку, яка стала дуже відомою. | ||
| + | # Монастирські школи запроваджувались з ХI ст. при монастирях згідно Студитського статуту, який вимагав, щоб монахи жили в гуртожитках і навчалися грамоти. Спочатку існували тільки закриті монастирські школи, їх відвідували новоприйняті монахи. Такі школи функціонували лише в період навчання останніх. Навчання носило індивідуальний характер. | ||
| + | У деяких монастирях існували школи підвищеного типу. Такою була школа в Києво-Печерському монастирі (1068 р.). Вона давала богословську освіту, яка досягала рівня візантійської духовної патріаршої академії. Школа відома своєю бібліотекою. Києво-Печерський монастир став центром руського літописання, був постачальником книжкової продукції у всій Київській Русі. | ||
| + | Головне завдання монастирських шкіл полягало в суворому аске¬тичному вихованні, зміст якого зводився до формування в ченців покори, терпіння, відмови від радощів земного життя. | ||
| + | З ХII ст. за ініціативою князя Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.) в Галицько-Волинському князівстві запроваджуються перші відкриті монастирські школи для населення. | ||
| + | # Школи грамоти існували переважно в містах (в село грамота не про-никала). Тут вчились діти бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Утримувались такі школи на кошти батьків, тому для бідного населення були недоступні. Вивчали читання, письмо, лічбу і хоровий спів. Під час занять учитель працював з кожним учнем окремо або з невеликою групою учнів (8-10 чол.). | ||
| + | # Кормильство – форма домашнього виховання дітей феодальної знаті. Князі підбирали для малолітніх княжичів (віком 5-7 років) кормильців з числа воєвод і знатних бояр, що жили в окремих волостях. Княжич не тільки там виховувався, але й княжив. Кормильці були і як наставники, і як управителі. Кормильство передбачало не лише військово-фізичне виховання, але й орієнтувалось на високий рівень освіти. Князі володіли 5-6 іноземними мовами. | ||
| + | Розсаджування київськими князями своїх дітей по містах і областях спочатку сприяло консолідації східнослов’янських земель. Але згодом виявились його негативні наслідки: батьки погано знали дітей, брати не знали один одного, що посилювало міжусобиці; високий статус кормильців давав їм змогу втручатися в родинні суперечки князя, в політичні інтриги і придворні змови. Починаючи з ХIII ст. кормильці заміняються дядьками – високоосві-ченими людьми (вперше термін зустрічається 1202 р.). Вони ставали домаш-німи вчителями. На зміну кормильству приходять елементи гувернерства. | ||
| + | # Жіночі школи. Прикладом таких шкіл є жіноча школа, відкрита Ганною Всеволодівною (сестрою Володимира Мономаха) при Андріївській церкві у Києві (1086 р.). Пізніше такі школи були відкриті в Суздалі, Полоцьку та інших містах. Ряд джерел засвідчують високу освіченість жінок, особливо у князівських верхах. Це піднімало престиж Київської Русі в очах Європи. | ||
| + | *Більшість дітей, передусім, простих людей виховувались у сім’ї. Їх вчили сільськогосподарської праці та іншій домашній роботі. Дітей могли віддавати якомусь майстрові для вивчення ремесла. Там вони інколи могли вивчати грамоту та хоровий спів. | ||
| + | За порівняно короткий час (ХI-ХII ст.) Київська Русь досягла надзвичайно великих успіхів у поширенні грамотності та шкіл і за станом освіти не поступалася західноєвропейським країнам. Прикладом цьому є двірцева школа Ярослава Мудрого. Причинами, які сприяли розпов¬сюдженню грамотності й шкільництва на Русі, були: | ||
| + | – про освіту турбувалася не лише і не стільки церква, а й князівська (світська) влада; | ||
| + | – навчання в школах проводилось рідною мовою (слов’янською); | ||
| + | – з Болгарії проникала і поширювалась кирило-мефодіївська писемна традиція (Русь приступила до шкільної освіти не на голому місці, а маючи вже багато болгарських перекладів літератури на слов’янську мову); | ||
| + | – існувала самоосвіта, майже невідома на Заході того часу; | ||
| + | – школа була відкрита для широких мас, хоч мова про всеобуч не йде; | ||
| + | – школа в Київській Русі була доступна для дівчат; | ||
| + | – давньоруські школи за своєю організацією були більш демократичними, тут дисципліна мала більш м’який характер, ніж у західноєвропейських школах. | ||
==Висновки== | ==Висновки== | ||
| + | |||
| + | Дослідження культури Київської Русі ІХ-ХІІІ ст. мають велике значення для вдосконалення та розвитку культури сьогодення. Освіта того часу була під владою держави та церкви. Школи мали на меті виховати освічених людей і державних діячів. В Київській Русі, як і зараз, існувало приватне навчання. Тут видатною подією було заснування бібліотек у Софії Київській. У давньоруських школах і бібліотеках виховувалось багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена деяких із них за умов, коли авторству не надавалося такого значення, як пізніше, дивом збереглися до наших днів. Це літописці Никон Великий, Іоанн, Нестор, Сільвестр та інші. | ||
| + | У справах освіти на Русі роль Софії Київської важко переоцінити. Книги, які виходили із її стін, служили основою для створення наукових бібліотек. У великих монастирях за прикладом Софії Київської виникали свої майстерні по переписуванню книг, що разом з бібліотеками стали базою для розвитку писемності, літератури та взагалі освіти того часу, що стало основою сучасної освіти. | ||
| + | На Русі широкого розповсюдження набуло освоєння знань в галузі фізичних та хімічних властивостей матеріалів, набуло розповсюдження математичних і астрономічних знань, що слугувало базою для розвитку у сучасності усіх наук. | ||
| + | Таким чином,часи Київської Русі слугували «великою сходинкою» у розвитку сучасної культури суспільства. | ||
==Корисні ресурси== | ==Корисні ресурси== | ||
| + | |||
| + | [[Файл:Image027-150.jpg|200px|thumb|left]], | ||
| + | |||
| + | [http://litopys.org.ua/ Ізборник] | ||
| + | |||
| + | [http://historical-club.org.ua/ Всеукраїнський клуб істориків] | ||
| + | |||
| + | [http://www.history.org.ua/ Інститут історії України НАН України] | ||
| + | |||
| + | [http://www.ukrhistory.narod.ru/ Українська історична бібліотека ] | ||
| + | |||
| + | [http://www.history.univ.kiev.ua/uk/homepage.html Історичний факультет є ровесником Київського національного університету імені Тараса Шевченка] | ||
| + | |||
| + | Інші ресурси | ||
| + | 1. Греков Б.Д. Київська Русь. – М., 1953. – 351 | ||
| + | |||
| + | 2. Замалеев А.Ф., Зоу В.А. Мислители Киевськой Руси. – К.: Изд-во при Киев. ун-те, 1981. – 159 | ||
| + | |||
| + | 3. Історія Української культури./За ред. С.М. Клапчука, В.Ф. Остафійчука. – К, 2000. – 606 | ||
| + | |||
| + | 4 Історія україни: Підручник для 7 класу загальноосвітніх навчальних закладів/ Ю. Свідерський, Т. Ладиченко, Н. Ромашин. – Київ: Грамота, 2007. – 272 с. | ||
| + | |||
| + | 6. Толочко П. Київська Русь. – К.: Абрис. – 360 | ||
[[Категорія: Шаблони]] | [[Категорія: Шаблони]] | ||
Поточна версія на 15:35, 14 лютого 2014
Зміст
Назва проекту
«Країна книжок і літописів»
Автори проекту
Група учнів 7 класу
Тема дослідження
Освіта в давньоруських школах
Проблема дослідження
Якою є освіта в давньоруських школах ?
Гіпотеза дослідження
Часи Київської Русі слугували «великою сходинкою» у розвитку сучасної культури суспільства
Мета дослідження
Мета дослідження полягає у вивченні впливу освіти на розвиток культури та комплексному аналізі розвитку шкільництва Київської Русі в період роздробленості
Результати дослідження
Нами був проведений комплексний аналіз освіти в давньоруських школах Завдяки опрацювання джерел та літератури. В результаті аналізу ми з’ясували наступне:
- Існування писемності на Русі в язичницький період, очевидно, підтримувалось як індивідуальним, так і груповим навчанням грамоти. Групове навчання було зародковою формою шкіл, які з’являються з винайденням буквенно-звукової системи письма. До прийняття християнства перші школи були двох типів:
– язичницькі школи, які задовольняють потреби язичницької верхівки; – християнські школи. Відомо, що християнство проникає на Русь задовго до його офіційного запровадження.
- Розвиткові освіти і шкільництва на Русі сприяло запровадження християнства. Воно прилучило Русь до античної культури і науки, зблизило її з багатьма країнами Європи.
Перше офіційне свідчення про появу шкіл на Русі датується 988 р. і пов’язане воно з хрещенням Русі. У "Повісті временних літ" вказується, що князь Володимир відкрив у Києві при Десятинній церкві школу "книжного вчення". Хрещення Русі і розповсюдження грамотності через шкільне навчання були ланками однієї політики князя Володимира, який бажав укріплення держави, і тому прагнув підготувати грамотних людей, передусім, для дер-жавного апарату, які б могли уміло вести внутрішню і зовнішню політику. З іншої сторони, і християнська церква була зацікавлена у підготовці освічених людей – ідеологів нової релігії. Та й рівень розвитку ремесла і торгівлі вимагав грамотних людей. Слід відзначити заслугу християнської церкви у поширенні шкільництва на Русі. Саме вона принесла сюди традицію шкільної освіти, якої на Русі не було.
- На ХI ст., коли припадає період розквіту Київської Русі, тут склалася така система шкіл і виховання: школи "книжного вчення", монастирські школи, школи грамоти, кормильство, жіночі школи.
- Школи "книжного вчення" – школи підвищеного типу. Як правило, тут викладалося "сім вільних мистецтв". Особливістю таких шкіл було те, що навчання здійснювалось за привнесеною християнством книжною систе¬мою, де головною була робота з книгою, з текстом. А це розширювало рамки пізнання і можливості освіти.
Ці школи готували своїх вихованців до діяльності у різних сферах дер-жавного, культурного та церковного життя. Прикладом шкіл "книжного вчення" були школа Володимира (988 р.), двірцева школа Ярослава Муд¬рого (1037 р.) і ін. Остання існувала при Софійському соборі і мала між¬на¬родне значення. Це була школа підвищеного типу, тут велося перепису¬вання книг, а також готувалися писарі і перекладачі для цієї справи. В ній було започатковано першу на Русі бібліотеку, яка стала дуже відомою.
- Монастирські школи запроваджувались з ХI ст. при монастирях згідно Студитського статуту, який вимагав, щоб монахи жили в гуртожитках і навчалися грамоти. Спочатку існували тільки закриті монастирські школи, їх відвідували новоприйняті монахи. Такі школи функціонували лише в період навчання останніх. Навчання носило індивідуальний характер.
У деяких монастирях існували школи підвищеного типу. Такою була школа в Києво-Печерському монастирі (1068 р.). Вона давала богословську освіту, яка досягала рівня візантійської духовної патріаршої академії. Школа відома своєю бібліотекою. Києво-Печерський монастир став центром руського літописання, був постачальником книжкової продукції у всій Київській Русі. Головне завдання монастирських шкіл полягало в суворому аске¬тичному вихованні, зміст якого зводився до формування в ченців покори, терпіння, відмови від радощів земного життя. З ХII ст. за ініціативою князя Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.) в Галицько-Волинському князівстві запроваджуються перші відкриті монастирські школи для населення.
- Школи грамоти існували переважно в містах (в село грамота не про-никала). Тут вчились діти бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Утримувались такі школи на кошти батьків, тому для бідного населення були недоступні. Вивчали читання, письмо, лічбу і хоровий спів. Під час занять учитель працював з кожним учнем окремо або з невеликою групою учнів (8-10 чол.).
- Кормильство – форма домашнього виховання дітей феодальної знаті. Князі підбирали для малолітніх княжичів (віком 5-7 років) кормильців з числа воєвод і знатних бояр, що жили в окремих волостях. Княжич не тільки там виховувався, але й княжив. Кормильці були і як наставники, і як управителі. Кормильство передбачало не лише військово-фізичне виховання, але й орієнтувалось на високий рівень освіти. Князі володіли 5-6 іноземними мовами.
Розсаджування київськими князями своїх дітей по містах і областях спочатку сприяло консолідації східнослов’янських земель. Але згодом виявились його негативні наслідки: батьки погано знали дітей, брати не знали один одного, що посилювало міжусобиці; високий статус кормильців давав їм змогу втручатися в родинні суперечки князя, в політичні інтриги і придворні змови. Починаючи з ХIII ст. кормильці заміняються дядьками – високоосві-ченими людьми (вперше термін зустрічається 1202 р.). Вони ставали домаш-німи вчителями. На зміну кормильству приходять елементи гувернерства.
- Жіночі школи. Прикладом таких шкіл є жіноча школа, відкрита Ганною Всеволодівною (сестрою Володимира Мономаха) при Андріївській церкві у Києві (1086 р.). Пізніше такі школи були відкриті в Суздалі, Полоцьку та інших містах. Ряд джерел засвідчують високу освіченість жінок, особливо у князівських верхах. Це піднімало престиж Київської Русі в очах Європи.
- Більшість дітей, передусім, простих людей виховувались у сім’ї. Їх вчили сільськогосподарської праці та іншій домашній роботі. Дітей могли віддавати якомусь майстрові для вивчення ремесла. Там вони інколи могли вивчати грамоту та хоровий спів.
За порівняно короткий час (ХI-ХII ст.) Київська Русь досягла надзвичайно великих успіхів у поширенні грамотності та шкіл і за станом освіти не поступалася західноєвропейським країнам. Прикладом цьому є двірцева школа Ярослава Мудрого. Причинами, які сприяли розпов¬сюдженню грамотності й шкільництва на Русі, були: – про освіту турбувалася не лише і не стільки церква, а й князівська (світська) влада; – навчання в школах проводилось рідною мовою (слов’янською); – з Болгарії проникала і поширювалась кирило-мефодіївська писемна традиція (Русь приступила до шкільної освіти не на голому місці, а маючи вже багато болгарських перекладів літератури на слов’янську мову); – існувала самоосвіта, майже невідома на Заході того часу; – школа була відкрита для широких мас, хоч мова про всеобуч не йде; – школа в Київській Русі була доступна для дівчат; – давньоруські школи за своєю організацією були більш демократичними, тут дисципліна мала більш м’який характер, ніж у західноєвропейських школах.
Висновки
Дослідження культури Київської Русі ІХ-ХІІІ ст. мають велике значення для вдосконалення та розвитку культури сьогодення. Освіта того часу була під владою держави та церкви. Школи мали на меті виховати освічених людей і державних діячів. В Київській Русі, як і зараз, існувало приватне навчання. Тут видатною подією було заснування бібліотек у Софії Київській. У давньоруських школах і бібліотеках виховувалось багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена деяких із них за умов, коли авторству не надавалося такого значення, як пізніше, дивом збереглися до наших днів. Це літописці Никон Великий, Іоанн, Нестор, Сільвестр та інші. У справах освіти на Русі роль Софії Київської важко переоцінити. Книги, які виходили із її стін, служили основою для створення наукових бібліотек. У великих монастирях за прикладом Софії Київської виникали свої майстерні по переписуванню книг, що разом з бібліотеками стали базою для розвитку писемності, літератури та взагалі освіти того часу, що стало основою сучасної освіти. На Русі широкого розповсюдження набуло освоєння знань в галузі фізичних та хімічних властивостей матеріалів, набуло розповсюдження математичних і астрономічних знань, що слугувало базою для розвитку у сучасності усіх наук. Таким чином,часи Київської Русі слугували «великою сходинкою» у розвитку сучасної культури суспільства.
Корисні ресурси
,
Інститут історії України НАН України
Українська історична бібліотека
Історичний факультет є ровесником Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Інші ресурси 1. Греков Б.Д. Київська Русь. – М., 1953. – 351
2. Замалеев А.Ф., Зоу В.А. Мислители Киевськой Руси. – К.: Изд-во при Киев. ун-те, 1981. – 159
3. Історія Української культури./За ред. С.М. Клапчука, В.Ф. Остафійчука. – К, 2000. – 606
4 Історія україни: Підручник для 7 класу загальноосвітніх навчальних закладів/ Ю. Свідерський, Т. Ладиченко, Н. Ромашин. – Київ: Грамота, 2007. – 272 с.
6. Толочко П. Київська Русь. – К.: Абрис. – 360
