Відмінності між версіями «Формування модерної української нації»

Поточна версія на 20:46, 8 листопада 2013

Карти:

Українські землі наприкінці XVIII ст.

Українські землі у складі Австрійської та Російської імперій на початку XIХ ст.

Населення українських земель на початку XIХ ст.

Формування української нації

Аграрно-ремісницька цивілізація – основа виробництва сільське господарство, натуральне господарство, ручна праця, традиційність.

Індустріальне суспільство – основа економіки машинне виробництво, переважання міського населення, прогрес, зміна світогляду суспільства.

Модернізація (фр. сучасний), розвиток промисловості, результатом стало виникнення індустріального суспільства та поява модерних націй.

Модерну епоху деякі вчені називали «епохою націоналізму», оскільки домодерні цивілізації не знали організації людських спільнот за національним принципом.

Модерна епоха:

урбанізація (лат. міський) – зосередження населення та економічного життя у великих містах. міграції (лат. переселення) – переміщення мас людей, пов’язані зі зміною постійного місця проживання.

Становлення індустріального суспільства → збільшення попиту на продукти харчування → сільськогосподарська революція (↑ машин, ↓ селян) →Ринок робочої сили.

Нові верстви: буржуазія, чиновники, інтелігенція, наймані робітники (пролетаріат).

Ідейно-політичні течії

лібералізм – об’єднував прихильників парламентського устрою, свободи підприємництва, громадянських і політичних прав та свобод особи. На перше місце висувалися потреби окремої людини, які вважалися важливішими, ніж інтереси колективу;

консерватизм – відображав політичні погляди тих, хто виступав за збереження традиційних вартостей і підвалин суспільного життя, а необхідність здійснення докорінних змін у житті суспільства категорично заперечував, схиляючись до поступових перетворень;

радикалізм – об’єднував прихильників проведення рішучих змін у суспільстві, радикальних заходів і крайніх поглядів. Здійснити це вони вимагали негайно.

націоналізм був течією, прихильники якої вважали націю однією з найбільших вартостей, вважали, що вона повинна бути вільною і жити власним політичним життям, маючи автономію чи незалежну державу. Право на це, на їх думку, було одним із невід’ємних, природних прав людини.

Романтизм: виник у Німеччині Йоганн-Готліб Фіхте (1762–1814), Йоганн-Готфрід Гердер (1744–1803) особливу увагу звертав на слов’янські народи.

Поляки – «За нашу і вашусвободу!» (Тадеуш Костюшко 1794 р.).

Національне відродження

Еліта – провідна верства.

У 1847 р. у П’ємонті виходив журнал «Відродження» - термін «національне відродження».

Чеський вчений Мирослав Грох, дослідник історії національних рухів слов’янських народів, запропонував три умовні стадії, а саме:

академічного (наукового), фольклорно-етнографічний, коли окремі дослідники-ентузіасти «винаходять» національність, збирають і публікують народні пісні, вивчають історію, звичаї, мову свого народу. Внаслідок цього вони знаходять аргументи, які підтверджують ідею, що певна етнографічна група є окремою спільнотою з погляду етнографії, філології та історії;

культурницький (українофільський), або літературна, коли дослідження, здійснені на першому етапі, трансформуються в певні ідеї, що поширюються серед освічених верств. Головним стає відродження мови, боротьба за розширення сфери її вжитку;

політичний, коли згуртована усвідомленням власної історії та спільної мови нація розгортає боротьбу за національне визволення. Виникають політичні організації, створюються політичні програми з вимогами здобуття самоврядування, автономії та, врешті-решт, самостійності Національне відродження – перетворення етносів у нації – які усвідомлюють історичну, культурну та економічну єдність, долають етнічну різнорідність (мовну, релігійну та ін.)

Термін «українське відродження» першими стали використовувати знані історики Володимир Антонович, Михайло Грушевський, Дмитро Багалій, Дмитро Дорошенко, Іван Крип’якевич.

Наприкінці 18 ст. український етнос майже 10 млн осіб.

Релігія: православні (Наддніпрянщина й Північна Буковина) та греко-католики (Галичина й Закарпаття). Назви: у Російській імперії «малороси», в імперії Габсбургів «рутени» (русини). Українці – кін 19 ст. Закарпатті досі називає себе русинами.

«Українське питання» — поділ України між двома імперіями, верхівка суспільства (службовці, підприємці, землевласники) не українці (росіяни, поляки, угорці, румуни). Селянський народ. Ментальність (менталітет) система переконань, уявлень і поглядів соціальної спільності (нації, народу, етносу). Українці цінність землі, потреба захисту. Типи: боротьба або пристосування («малоросійська ментальність» і «рутенство»).

«Український проект» подолання національної різнорідності, формування нації, від Малоросії та Галицької Русі до України.

Староукраїнство - нащадки козацької старшини першими поставили українське питання, зверталися до історичних джерел. Водночас із пошуком доказів свого шляхетного походження староукраїнці зібрали дуже багато документів про славне історичне минуле своїх предків — козацьку старшину.

Новоукраїнці - вважали себе представниками нації, котра сама має вирішувати, яке їй потрібне урядування.

ІСТОРИЧНА ПАМ'ЯТЬ — пам'ять про історичне минуле народу, найсуттєвіший чинник формування національної свідомості.

МІФ - уявлення людей про знакові події свого минулого

Діячі українського відродження

Іван Котляревський «Енеїда» 1798, український письменник, поет, драматург, громадський діяч. Стояв біля джерел сучасного українського театру. Автор п‘єс «Москаль-чарівник» і «Наталка Полтавка». Поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою. Вважається засновником сучасної української літератури.

Василь Каразін винахідник, агроном і метеоролог, створив першу метеорологічну станцію, ініціатор відкриття Харківського університету 1805 р.

Олексій Павловський 1818 «Граматика малороссийського наречия» Друкована граматика живої української мови.

Микола Церетелев 1819 р. збірка «Опит собрания старинніх малороссийских песен». Грузинський князь, дослідник і видавець українських народних дум. Понад десять років збирав і досліджував український фольклор.

Іван Могильницький 1819 р. «Граматика язика словено-руського» Греко-католицький священик. Став засновником у 1816 р. у Перемишлі "Товариства священиків" (разом з Михайлом Левицьким), що стало початком відродження у Галичині. Створив першу граматику української мови в Галичині .

Дмитро Бантиш-Каменський 1822, Москва 4 томи «История Молой России» Основа праці батька– архівіста. Перша наукова праця з історії України від найдавніших часів до 18 ст. Переконливо засвідчив багатовікову тяглість української історії, зробив наголос на періоді, коли Україна була автономною.

Михайло Максимович видання українських пісень 1827 р. Перший ректор Київського університету. У фольклорі вбачав поетичний вияв народних почуттів і прагнень і таким чином хотів ознайомити широкий загал з національним характером українців.

Ізмаїл Срезневський 1833-1838 рр. 6 випусків «Запорожской старины» Дослідник української старовини. Студент, а згодом викладач Харківського університету. Разом з Г.Квіткою-Основ‘яненком став засновником гуртка «харківських романтиків». Провідник ідеї слов‘янської єдності (панславізму).

Григорій Квітка-Основ‘яненко основоположник художньої прози («Маруся»), п‘єси «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», бурлескно-реалістична повість «Конотопська відьма». Співзасновник гуртка «харківських романтиків».

Микола Маркевич 3 збірки пісень («Малоросійські пісні» 1827, «Українські народні пісні» (1834), «Збірник українських пісень» 1849) 5-томна «История Малороссии» 1842-1843 Головним джерелом історичних дослідження була «Історія Русів» та праці Д.Бантиш-Каменського. Розглядав роль козацької старшини, як еліти суспільства, яка відстоювала автономію козацької держави.

«Історія русів» кін. 18 ст. надрукована 1846 р. Події від найдавніших часів до 1769 р. Критика самодержавства й кріпосництва, оспівування незалежної Козацької держави. Україна правонаступниця Київської Русі. Вперше висунута ідея автономізму.

Тарас Шевченко Під час історико-етнографічних експедицій по Україні зібрав велику кількість матеріалів про культуру українців, записав низку пісень і дум, зробив замальовки народного життя. Микола Гоголь Збирав український фольклор, використав при написанні своїх творів. Популяризація українських традицій та звичаїв.

Петро Гулак-Артемовський поет, ректор Харківського університету, головного осередку національного відродження. Виходили журнали «Український вестник», «Украинский журнал».

Микола Костомаров «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа і мазепинці» створив фундаментальні праці переважно з історії Київської Русі та Гетьманщини. Після збірки Максимовича став патріотом.

Маркіян Шашкевич Греко-католицький священик. Член «Руської трійці». У1836 р. підготував підручник для молодших школярів – «Читанку», написану живою українською мовою.

Андрій Бачинський мукачівський єпископ, ініціатор навчання буковинських студентів у створеній греко-католицькій семінарії у Львові.

Іоанникій Базилович «Короткий нарис фундації Федора Коріятовича» чернець Мукачівського монастиря, написав першу наукову працю з історії Закарпаття

Михайло Лучкай «Історія карпатських русинів» та «Граматики слов‘янської мови» 1830 висловлювався за церковнослов‘янську мову в її карпатській редакції, як літературну мову закарпатських українців.