Відмінності між версіями «Вікі-статтю "В чому сенс людського життя"»
(→Назва проекту) |
(→Висновки) |
||
| (не показано 7 проміжних версій цього учасника) | |||
| Рядок 8: | Рядок 8: | ||
==Автори проекту== | ==Автори проекту== | ||
| + | Горащенкова Тетяна Миколаївна учні 9 класу | ||
==Тема дослідження== | ==Тема дослідження== | ||
| + | Політ у вічність в повісті Р.Баха "Чайка Джонатан Лівінгстон" | ||
==Проблема дослідження== | ==Проблема дослідження== | ||
| + | Якій людині легше жити ? Чи важко бути особистістю в цьому світі ? | ||
==Гіпотеза дослідження== | ==Гіпотеза дослідження== | ||
| + | Чи важливо відійти від сірої маси людей, схожих один на одного ? Чи стати особистістю в цьому непростому світі ? | ||
==Мета дослідження== | ==Мета дослідження== | ||
| + | В чому сенс людського життя ? | ||
==Результати дослідження== | ==Результати дослідження== | ||
| + | Це стисла і мудра притча про велику мрію, яка живе в душі кожної людини, — мрію про політ, про покликання, мрію про безмежну досконалість. | ||
| + | Ім'я чайки Джонатан Лінвінгстон — ім'я славетного американського льотчика 30-х років XX ст. | ||
| + | Притча складається із трьох частин, епіграфу: «Справжньому Джонатану- Чайці, яка живе в кожному із нас». | ||
| + | Головний герой — Чайка Джонатан Лівінгстон — був не таким, як уся зграя. Його не приваблювала їжа, він мріяв навчитися літати, зрозуміти, що треба зробити, щоб прискорити політ. Задля реалізації своєї мети відмовився від їжі, незважаючи на худобу, бо мав одні кістки та пір'я. Таку позицію Джонатана в зграї ніхто не розумів, навіть його батьки, які постійно нагадували синові про вічне покликання чайки — літати для того, щоб їсти. Чайка Джонатан працював на межі своїх можливостей, намагався бути зосередженим та обережним, проте часто зазнавав невдач. Іноді падав на поверхню води так боляче, що йому здавалося, ніби розбився. У такі хвилини намагався бути нормальною Чайкою, усвідомлюючи, що так буде краще для всіх. Потім усвідомлював, що втрачав зв'язок із Силою, яка змушувала його шукати знання. Це спонукало знову опановувати свій страх і основи мистецтва вищого пілотажу, залишатися вірним своїй мрії. | ||
| + | Щасливий і окрилений радістю відкриття власного Прориву (усі навчаться літати, здобудуть свободу), він чекав на визнання зграї. Однак його покликали до Кола з метою відлучити від себе, прирекли на самотність через безвідповідальність і небажання скоритися. Незрозумілий, нескорений, самотній, решту своїх днів чайка Джонатан провів у вигнанні. Герой не дорікав собі, не шкодував про ціну, яку довелося заплатити за своє прагнення бути першим серед інших у пошуку Прориву. Єдине, що непокоїло його, — це відмова інших чайок повірити в славу польоту. Причини такого порочного життя він вбачав у страхові, злобі і нудьзі. | ||
| + | Чайка Джонатан не один мав бажання навчитися майстерно літати. Були зграї чайок, які майстерно літали і постійно вдосконалювали свою техніку польоту. Йому пощастило зустрітися з такими розумними птахами, повернутися на їхню землю, бути прийнятим до їхньої зграї. | ||
| + | Чайка Джонатан бачив, що для кожної чайки найвагомішим у житті було удосконалення польоту і самого себе. Йому було дуже гарно з розумними птахами. Він багато чому навчився у своїх братів, у нього навіть були учні. Однак за природою Чайка Джонатан був народжений для того, щоб відкривати істину для інших. Йому понад усе хотілося повернутися до своєї, рідної, зграї і навчати своїх братів гарно літати. | ||
| + | Тисячі птахів милувалися польотом Джонатана та його учнів, прислуховувалися до слів учителя, не звертаючи уваги на те, що їх можуть побачити. Щодня кількість чайок збільшувалася. У зграї про Джонатана говорили різне: він або Бог, або диявол. Більшість усе ж таки схилялися до другого твердження. Разом з тим ніщо не зупиняло Чайку Джонатана у своєму прагненні змінити життя чайок на краще. І коли він побачив, що його учні вже не потребували допомоги, назавжди покинув їх, виконавши свою місію на землі. Його смерть — це перехід до нового життя і нових страждань. | ||
| + | Автор підвів читача до висновку: | ||
| + | • ненависть і злоба не можуть бути тим, що потрібно любити; | ||
| + | • треба переймати в інших те краще, що вони мали; | ||
| + | • необхідно скористатися розумінням, вийти на небувалі площини самоусвідомлення та самотворення, щоб зрозуміти головне. | ||
| + | Мораль притчі: місія кожного полягає в тому, щоб стати більш досконалим, люблячим, таким, яким тільки кожен спроможний бути. На цій дорозі нікому не гарантована втрата старих друзів (навіть родини), однак не треба перейматися цим, за певний час з'являться нові. Необхідно кожному пам'ятати і не забувати про те, що в усіх випробуваннях їх буде підтримувати безмежна сила світла. | ||
| + | У 1973 році американський режисер Холл Бартлетт екранізував повість. | ||
| + | Вистава столичного Вільного театру за мотивами «Чайка Джонатан Лівінгстон» вже майже 10 років не сходить зі сцени. 18 січня 2004 року актори зіграли цю виставу сотий раз. | ||
| + | Алегоричність повісті: зграя чайок — наше повсякденне життя; | ||
| + | політ Джонатана Лівінгстона — свобода; | ||
| + | прагнення вдосконалювати політ — шляхи людського самовдосконалення, бажання пізнати сенс буття і осмислити свій статус у світі. | ||
| + | «В цій книжці усе може бути помилкою». Письменник ще раз заплющив очі, узяв книжку в руки і запитав: «Дорогий дивовижний томик, навіщо ти до мене повернувся?» Відповідь була такою: «Усі люди, усі події у твоєму житті виникають тому, що покликав їх туди ти. Що ти будеш робити з ними, — вирішувати тобі». | ||
| + | Автор стверджував: гарантія на складне і щасливе життя міститься в такому: | ||
| + | 1. Необхідно визначитися з тим, що любиш робити понад усе на світі. | ||
| + | 2. Робити ту справу, яка подобається, незважаючи на будь-які перепони. | ||
| + | 3. Дарувати іншим те, чому навчився, але тільки тим, хто розуміє цінність такого дару і хоче його мати. | ||
| + | Отже, написана Річардом Бахом книга — це своєрідний інструктаж про те, як врятувати світ і удосконалити себе. | ||
==Висновки== | ==Висновки== | ||
| + | Письменник підвів нас до таких висновків: | ||
| + | •чим розумнішою стає людина, тим їй складніше жити в згоді будь з ким; чим більше вона знає, тим краще для неї жити окремо, самій по собі; | ||
| + | •якщо людина досить жорстока, якщо чинить опір меті життя, тоді від неї відступає навіть споріднена їй душа, залишаючи її на самоті; | ||
| + | •будеш завжди самотнім, будеш завжди когось шукати, доки в житті не знайдеться місця для людини, не менш важливої, ніж ти сам; | ||
| + | •двоє сумують тільки тоді, коли ментально й духовно далекі один від одного; | ||
| + | •якщо хочеш, щоб хтось залишився в твоєму житті, ніколи не стався до нього байдуже та егоїстично. | ||
| + | Сенс буття — в ЛЮБОВІ. Все змінюється, зникає, втрачає сенс, крім головного — Любові. Любов — ВІЧНІСТЬ. | ||
==Корисні ресурси== | ==Корисні ресурси== | ||
[[Категорія: Шаблони]] | [[Категорія: Шаблони]] | ||
Поточна версія на 17:17, 27 лютого 2013
Зміст
Назва проекту
В чому сенс людського життя
Автори проекту
Горащенкова Тетяна Миколаївна учні 9 класу
Тема дослідження
Політ у вічність в повісті Р.Баха "Чайка Джонатан Лівінгстон"
Проблема дослідження
Якій людині легше жити ? Чи важко бути особистістю в цьому світі ?
Гіпотеза дослідження
Чи важливо відійти від сірої маси людей, схожих один на одного ? Чи стати особистістю в цьому непростому світі ?
Мета дослідження
В чому сенс людського життя ?
Результати дослідження
Це стисла і мудра притча про велику мрію, яка живе в душі кожної людини, — мрію про політ, про покликання, мрію про безмежну досконалість. Ім'я чайки Джонатан Лінвінгстон — ім'я славетного американського льотчика 30-х років XX ст. Притча складається із трьох частин, епіграфу: «Справжньому Джонатану- Чайці, яка живе в кожному із нас». Головний герой — Чайка Джонатан Лівінгстон — був не таким, як уся зграя. Його не приваблювала їжа, він мріяв навчитися літати, зрозуміти, що треба зробити, щоб прискорити політ. Задля реалізації своєї мети відмовився від їжі, незважаючи на худобу, бо мав одні кістки та пір'я. Таку позицію Джонатана в зграї ніхто не розумів, навіть його батьки, які постійно нагадували синові про вічне покликання чайки — літати для того, щоб їсти. Чайка Джонатан працював на межі своїх можливостей, намагався бути зосередженим та обережним, проте часто зазнавав невдач. Іноді падав на поверхню води так боляче, що йому здавалося, ніби розбився. У такі хвилини намагався бути нормальною Чайкою, усвідомлюючи, що так буде краще для всіх. Потім усвідомлював, що втрачав зв'язок із Силою, яка змушувала його шукати знання. Це спонукало знову опановувати свій страх і основи мистецтва вищого пілотажу, залишатися вірним своїй мрії. Щасливий і окрилений радістю відкриття власного Прориву (усі навчаться літати, здобудуть свободу), він чекав на визнання зграї. Однак його покликали до Кола з метою відлучити від себе, прирекли на самотність через безвідповідальність і небажання скоритися. Незрозумілий, нескорений, самотній, решту своїх днів чайка Джонатан провів у вигнанні. Герой не дорікав собі, не шкодував про ціну, яку довелося заплатити за своє прагнення бути першим серед інших у пошуку Прориву. Єдине, що непокоїло його, — це відмова інших чайок повірити в славу польоту. Причини такого порочного життя він вбачав у страхові, злобі і нудьзі. Чайка Джонатан не один мав бажання навчитися майстерно літати. Були зграї чайок, які майстерно літали і постійно вдосконалювали свою техніку польоту. Йому пощастило зустрітися з такими розумними птахами, повернутися на їхню землю, бути прийнятим до їхньої зграї. Чайка Джонатан бачив, що для кожної чайки найвагомішим у житті було удосконалення польоту і самого себе. Йому було дуже гарно з розумними птахами. Він багато чому навчився у своїх братів, у нього навіть були учні. Однак за природою Чайка Джонатан був народжений для того, щоб відкривати істину для інших. Йому понад усе хотілося повернутися до своєї, рідної, зграї і навчати своїх братів гарно літати. Тисячі птахів милувалися польотом Джонатана та його учнів, прислуховувалися до слів учителя, не звертаючи уваги на те, що їх можуть побачити. Щодня кількість чайок збільшувалася. У зграї про Джонатана говорили різне: він або Бог, або диявол. Більшість усе ж таки схилялися до другого твердження. Разом з тим ніщо не зупиняло Чайку Джонатана у своєму прагненні змінити життя чайок на краще. І коли він побачив, що його учні вже не потребували допомоги, назавжди покинув їх, виконавши свою місію на землі. Його смерть — це перехід до нового життя і нових страждань. Автор підвів читача до висновку: • ненависть і злоба не можуть бути тим, що потрібно любити; • треба переймати в інших те краще, що вони мали; • необхідно скористатися розумінням, вийти на небувалі площини самоусвідомлення та самотворення, щоб зрозуміти головне. Мораль притчі: місія кожного полягає в тому, щоб стати більш досконалим, люблячим, таким, яким тільки кожен спроможний бути. На цій дорозі нікому не гарантована втрата старих друзів (навіть родини), однак не треба перейматися цим, за певний час з'являться нові. Необхідно кожному пам'ятати і не забувати про те, що в усіх випробуваннях їх буде підтримувати безмежна сила світла. У 1973 році американський режисер Холл Бартлетт екранізував повість. Вистава столичного Вільного театру за мотивами «Чайка Джонатан Лівінгстон» вже майже 10 років не сходить зі сцени. 18 січня 2004 року актори зіграли цю виставу сотий раз. Алегоричність повісті: зграя чайок — наше повсякденне життя; політ Джонатана Лівінгстона — свобода; прагнення вдосконалювати політ — шляхи людського самовдосконалення, бажання пізнати сенс буття і осмислити свій статус у світі. «В цій книжці усе може бути помилкою». Письменник ще раз заплющив очі, узяв книжку в руки і запитав: «Дорогий дивовижний томик, навіщо ти до мене повернувся?» Відповідь була такою: «Усі люди, усі події у твоєму житті виникають тому, що покликав їх туди ти. Що ти будеш робити з ними, — вирішувати тобі». Автор стверджував: гарантія на складне і щасливе життя міститься в такому: 1. Необхідно визначитися з тим, що любиш робити понад усе на світі. 2. Робити ту справу, яка подобається, незважаючи на будь-які перепони. 3. Дарувати іншим те, чому навчився, але тільки тим, хто розуміє цінність такого дару і хоче його мати. Отже, написана Річардом Бахом книга — це своєрідний інструктаж про те, як врятувати світ і удосконалити себе.
Висновки
Письменник підвів нас до таких висновків: •чим розумнішою стає людина, тим їй складніше жити в згоді будь з ким; чим більше вона знає, тим краще для неї жити окремо, самій по собі; •якщо людина досить жорстока, якщо чинить опір меті життя, тоді від неї відступає навіть споріднена їй душа, залишаючи її на самоті; •будеш завжди самотнім, будеш завжди когось шукати, доки в житті не знайдеться місця для людини, не менш важливої, ніж ти сам; •двоє сумують тільки тоді, коли ментально й духовно далекі один від одного; •якщо хочеш, щоб хтось залишився в твоєму житті, ніколи не стався до нього байдуже та егоїстично. Сенс буття — в ЛЮБОВІ. Все змінюється, зникає, втрачає сенс, крім головного — Любові. Любов — ВІЧНІСТЬ.
