Відмінності між версіями «Wiki-статтю "Стилі педагогічного спілкування"»

Поточна версія на 18:09, 22 лютого 2013

Назва проекту

Секрети спілкування

Автори проекту

Студенти групи ПВШ-1

Тема дослідження

Класифікація стилів педагогічного спілкування та роль стиля у формуванні студента як професіонала

Проблема дослідження

Сучасна освітня галузь, незважаючи на певні зрушення в окремих сферах, продовжує бути консервативною. Її працівники є відданими тим схемам та технологіям, до яких вони звикли, які вони засвоїли. Найкращими якостями, що повинні бути притаманні студентові, вважаються дисциплінованість, слухняність, наслідування. І практично не сприймається оригінальність, самостійність, намагання ставитися до педагога як до рівного. З іншого боку, сучасний студент бажає бачити в педагогові не лише «джерело інформації», а й душевну, розуміючу, високоморальну та справедливу людину. В той же час, завдяки спілкуванню «викладач-студент» формується важлива система навчально-виховних взаємин, це в свою чергу сприяє ефективності навчання та виховання. А отже проблема професійного спілкування педагога зі студентом вимагає детального розгляду.

Гіпотеза дослідження

Стиль викладння та спілкування педагога впливає на становлення студента спеціальності «Педагогіка вищої школи» як професіонала

Мета дослідження

Дослідити основні класифікації стилів педагогічного спілкування, проаналізувати їх позитивні сторони та недоліки; визначити ступінь впливу стиля спілкування на розвиток студента як професіонала

Результати дослідження

Професійно-педагогічна діяльність викладача вищої школи нерозривно пов’язана з інтенсивним професійним спіл¬куванням. Педагогічне спілкування є засобом реалізації мети, змісту і при¬йомів педагогічних впливів, які спрямовані на розвиток особистості сту¬дента як майбутнього фахівця. У кожної особистості складаються певні стереотипи взаємодії з іншими людьми, які й визначають її стиль спілкування, це стосується і такого специфічного виду спілкування як «викладач - студент». Відомо, що є певний зв'язок між стилем спілкування, типом поведінки людини, її ставленням до діяльності та соціокультурними особливостями взаємодії: 1) стиль відображає усталені способи діяльності певного типу людини; він тісно пов'язаний з психологічними особливостями її мислення, прийняття рішень, прояву комунікативних властивостей тощо; 2) стиль спілкування не є вродженою якістю, а формується в процесі взаємодії і змінюється, отже його можна коригувати й розвивати; 3) опис та класифікація стилів спілкування певною мірою відтворюють змістові характеристики ділової сфери: специфіка поставлених завдань, стосунків тощо; 4) соціально-економічні, політичні, соціально-психологічні та інші зовнішні чинники впливають на характер формування стилю спілкування; 5) стиль спілкування зумовлений культурними цінностями найближчого середовища, його традиціями, усталеними нормами поведінки тощо [3]. Отже, стиль педагогічного спілкування – це індивідуально-типологічні особливості педагогічної взаємодії викладача зі студентами. У стилі професійно-педагогічного спілкування віддзеркалюються особ¬ливості комунікативних здібностей викладача, характер його взаємин зі студентами, що склалися на цей момент, творча індивідуальність педаго¬га та психологічні особливості конкретного студента і студентської групи загалом. Давайте зупинимося на деяких із класифікацій стилів педагогічного спілкування. Відомий російський психо¬лог В.А. Кан-Калик [2] виділяє такі стилі педагогічного спілкування. 1) спілкування на основі високих професійних настанов пе¬дагога, його ставлення до педагогічної діяльності в цілому. Про таких говорять: «За ним діти (студенти) буквально по п’ятах хо¬дять». У вищій школі інтерес у спілкуванні стимулюється ще й загальними професійними інтересами, особливо на профільних кафедрах; 2) спілкування на основі дружнього ставлення. Цей вид ко¬мунікації передбачає захопленість спільною справою. Педагог виконує роль наставника, старшого товариша, учасника спільної навчальної діяльності (але при цьому слід уникати панібратства). Особливо це стосується молодих педагогів, якщо вони не бажа¬ють потрапити в конфліктну ситуацію; 3) спілкування-дистанція. Це найбільш поширений тип педагогічного спілкування, за якого постійно спостерігається дис¬танція у всіх сферах: навчанні – з посиланням на авторитет і про¬фесіоналізм; вихованні – на життєвий досвід і вік. Такий стиль формує відносини «викладач – студент». Але це не означає, що учні мають сприймати педагога як ровесника; 4) спілкування-загравання. Воно властиве молодим виклада¬чам, які надмірно прагнуть популярності. Таке спілкування за¬безпечує лише фальшивий, дешевий авторитет. Проте, як правило, у педагогічній практиці спостерігається поєднан¬ня стилів у певній пропорції при домінуванні одного з них. Досить цікавою є класифікація, запропонована М. Таленом, [3] англійським дослідником. Він виділяє шість стилів професійного педагогічного спілкування: 1) «Сократ» – педагог з репутацією любителя спорів і диску¬сій, які він навмисно провокує на заняттях. Йому властиві індивідуалізм, несистематичність у навчальному процесі через постійну конфронтацію: студенти посилюють захист власних позицій, вчаться їх обстоювати; 2) «Керівник групової дискусії» – головним у навчально-виховному процесі педа¬гог вважає досягнення згоди й співробітництва між студентами, беручи на себе роль посередни¬ка, для якого пошук демократичного консенсусу важливіший за результат дискусії; 3) «Майстер» – педагог виступає як взірець для наслідування, який необхідно безумовно копіювати, і перед¬усім не стільки у навчальному процесі, скільки у ставленні до життя взагалі; 4) «Генерал» – не допускає будь-якого двозначного смислу, підкреслено вимогливий, жорстко домагається слухняності, оскільки вважає, що завжди і в усьому правий, а студент, як солдат-новобранець, беззаперечно повинен підкорятися наказам. За даними М. Талена, цей стиль поширений у педа¬гогічній практиці більше, ніж усі інші разом; 5) «Менеджер» – поширений у радикально орієнтованих навчальних закладах і пов’язаний з атмосферою ефективної діяль¬ності групи, заохоченням ініціативи й самостій¬ності студентів. Педагог прагне до обговорення з кожним змісту завдання, якісного кон¬тролю та оцінки кінцевого результату; 6) «Тренер» – атмосфера спілкування пронизана ду¬хом корпоративності. Студенти при цьому виступа¬ють гравцями однієї команди, де кожний зокре¬ма не важливий як індивідуальність, а всі разом становлять силу. Педагогу відводиться роль натхненника групових зусиль, для якого голов¬не – кінцевий результат, блискучий успіх, перемога; 7) «Гід» – втілений образ «ходячої енциклопедії». Лако¬нічний, точний, стриманий. Відповіді на всі запитання йому відомі завчасно, як і самі запитання. Технічно бездоганний, і саме тому часто відверто нудний. Цікавою, на наш погляд, є класифікація викладачів, запропонована самими студентами, залежно від якості володіння майстерністю (мистецтвом) педагогічного спілкування студенти відносять викладача до відпо¬відної категорії (умовної, суб’єктивної ) [3]: 1) викладачі – «вічні студенти»– розуміють студентів, бачать у них осо¬бистість, охоче спілкуються на різні теми, володіють високим інтелектом і професіоналізмом; 2) викладачі – «колишні моряки» – намагаються встановити військову дисципліну. Вимагають тотального і безумовного прийняття їхньої думки. Цінують «рабство», а не інтелект і вмі¬ння логічно мислити. Намагаються задавити «я» студента шляхом адміні¬стративних заходів; 3) викладачі-формалісти – на роботі «відбувають» свої години. До студентів байдужі: робіть, що хочете, аби мені не заважали; 4) «Байдужі», «заздрісні», «обмежені», «пани», «роботи» – викладачі, які за людськими і профе¬сійними якостями не відповідають ідеалу, прийнятному для студента; 5) «Трудяги», «гурмани», «друзі» – викладачі, які користуються авторитетом у студентів у зв’язку з окремими привабливими особистісними рисами; 6) «Викладач-стандарт» – знає свій предмет, живе своєю роботою. Тяжкий у спілкуванні. Амбітний. Впер¬тий, не цікавий ні собі, ні студентам. Отже, на основі порівняння різних класифікаційних підходів, виокремлюються наступні стилі педагогічного спілкування зі специфічними для кожного з них параметрами: 1) діалогічний – активність, контактність і висока ефективність спілкування; педагогічний оптимізм, спирання на позитивний потенціал особистості студента і групи в цілому, відкритість, щирість і природність у спілкуванні; цілісний вплив на особистість студента, передавання соціального досвіду як особистісного знання; високий рівень імпровізаційності у спілкуванні, готовність до новизни, орієнтування на діалог, дискусію, обговорення; прагнення до власного професійного і особистісного зростання; висока і адекватна самооцінка; розвинуте почуття гумору (Стилі: спілкування на основі високих професійних настанов пе¬дагога; спілкування на основі дружньої прихильності; «майстер», «вічні студенти»); 2) альтруїстичний – повне підпорядкування себе завданням професійної діяльності, відданість роботі, поєднана з недовірою до самостійності студента; підміна власною активністю їх зусиль; формування в студента залежності від себе; чуйність і навіть жертовність у поєднанні з байдужістю до того, як викладача розуміють студенти; відсутність прагнення до власного професійного і особистісного зростання, низький рівень рефлексії власної поведінки (Стилі: «Сократ», «друзі»); 3) конформістський – поверхове, депроблематизоване і безконфліктне спілкування зі студентами без чітко визначених комунікативних і педагогічних цілей, яке часто переходить у пасивне реагування на зміни ситуації; орієнтування на «злагоду» (іноді необхідна дистанція зменшується до мінімуму, переходячи у панібратство), зовнішня формальна добро зичливість при внутрішній байдужості або підвищеній тривожності; орієнтування на репродуктивну діяльність, прагнення відповідати чинним стандартам («бути не гіршим за інших»); поступливість, невпевненість у собі, недостатня вимогливість, безініціативність; лабільна або низька самооцінка (Стилі: спілкування-загравання; «керівник групової дискусії», «викладачі-формалісти»); 4) пасивний – холодна відчуженість, гранична стриманість, підкреслена дистантність, орієнтування на поверхове рольове спілкування зі студентами; відсутність потреби в емоційному включенні у спілкування; замкнутість і байдужість до учнів; низька сенситивність до їхніх емоційно-психічних станів («емоційна глухота»); висока самооцінка у поєднанні з прихованим невдоволенням від процесу спілкування (Стилі: «гід», «викладач-стандарт»); 5) маніпулятивний – егоцентрична спрямованість; висока потреба у досягненні зовнішнього успіху; підкреслена вимогливість; приховане самолюбство; високий рівень розвитку комунікативних умінь, їх вміле використання для прихованого маніпулювання партнерами спілкування; знання достоїнств і недоліків студентів у поєднанні з власною закритістю, нещирістю; добре розвинена рефлексія власної поведінки; висока самооцінка і самоконтроль (Стилі: «менеджер», «тренер») ; 6) авторитарно-монологічний – прагнення домінувати, орієнтування на «виховання-примушування»; переважання дисциплінарних методів і прийомів над організаційними; егоцентризм, нетерпимість до помилок і заперечень з боку студентів; брак педагогічного такту, агресивність; суб’єктивізм в оцінках, жорстка їх поляризація; ригідність, орієнтування на репродуктивну діяльність, стереотипізація педагогічних впливів; низька сенситивність і рефлексія власної поведінки, висока самооцінка (Стилі: спілкування – дистанція, «генерал», «колишні моряки»).

Висновки

При всій різноманітності педагогічних стилів спілкування, дослідники вважають, що конструктивним підходом до визначення оптимального стилю спілкування є оптимізація процесу спілкування, яка передбачає: 1) взаємодію факторів «провідності» й «співробітництва» при організації педагогічного процесу; 2) формування в студентів почуття професійної соборності з викладачами; 3) подолання рецидивів авторитарних форм педагогічного впливу, орієнтація педагогічного спілкування на зрілу особистість із розвинутою самосвідомістю; 4) опору на професійний інтерес студентів як фактора керування вихованням і навчанням і реалізація на його основі педагогічного спілкування та всієї системи виховної роботи; 5) включення студентів у різні форми початкової дослідницької діяльності; 6) створення умов для підвищення громадсько-політичної активності студентів завдяки участі в спільних із викладачем формах роботи; 7) забезпечення наукового співробітництва студентів і викладачів; 8) реалізація системи неофіційних, не регламентованих контактів викладачів і студентів [1]. Оптимізація професійного педагогічного спілкування забезпечує сприятливий емоційний клімат та створює найкращі умови для становлення особистості студента вищої школи як фахівця.

Корисні ресурси

http://pidruchniki.ws/pedagogika/pedagogichne_spilkuvannya http://psi-help.com/referati-z-psixologchno-pedagogki/93-stil-pedagogchnogo-splkuvannya-x-vidi--psixologchna-xarakteristika.html http://uastudent.com/harakterystyka-pedagogichnogo-spilkuvannja-jak-formy-pedagogichnoi-vzajemodii/