Відмінності між версіями «Вікі-стаття учнів на тему "Суспільно-побутові пісні"»
(→Соціально-побутові пісні) |
|||
| (не показані 7 проміжних версій 2 учасників) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
''' | ''' | ||
| − | == | + | == Соціально-побутові пісні == |
''' | ''' | ||
| − | + | У соціально-побутових піснях відтворено життя наших пращурів, яке через різні обставини примушувало українців заради миру, спокою й добробуту своїх родин залишати домівку та йти в козацькі походи, чумакувати, а то й не зі своєї волі відбувати солдатчину чи жити в кріпацтві. Ці пісні поділяють на козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, рекрутські та солдатські, наймитські й заробітчанські. | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
[[Файл:Pisenki.jpg]] | [[Файл:Pisenki.jpg]] | ||
| − | + | Козацькі пісні найтісніше пов’язані з історією нашого народу. У них оспівано героїзм захисників рідної землі, їхню готовність пожертвувати родинним затишком і навіть життям. Саме в козацьких піснях найвідчутнішим є мотиви прощання з родиною та героїчної загибелі козака. Надзвичайно романтично відтворено картину проводів Запорозького Війська у пісні «Ой на горі да женці жнуть»: хвилюються дозрілі жита, женці жнуть пшеницю, а коли розігнули натомлені спини, помічають неподалік Військо Запорозьке; ось упізнаваний усіма ще молодий Дорошенко, а ось і бувалий Сагайдачний з його постійними супутниками — тютюном і люлькою. У піснях цього циклу передусім зображено емоції героя, а не самі вчинки (їх здебільшого відтворено в історичних піснях). Тужливий настрій самотнього, безталанного козака, його загибель тонко передано в пісні «Стоїть явір над водою». | |
| + | |||
| + | [[Файл:Chumaki.jpg]] | ||
| + | |||
| + | |||
| + | Материн розпач і біль емоційно відтворено в козацькій пісні «Гомін, гомін по діброві». Ця пісня оригінальна тим, що побудована на діалозі матері, яка не хоче відпускати сина на вірну смерть, і сина, який намагається заспокоїти неньку. На перший погляд, слова матері видаються прокльонами, але це лише на першуій погляд, насправді ж — мати своїми емоційними й зболеними словами застерігає сина, аби той передумав і не йшов у козацький похід. Зворушливою є остання частина пісні, де мати виявляє всю свою лагідність до сина, ця сцена родинна, а значить, тепла й лагідна: «Вернись, сину, додомоньку,/ Змию, зчешу головоньку / Та постелю постеленьку*. | ||
| + | |||
| + | Розквіт чумацтва в Україні припадає на XVIII — початок XIX ст., хоча відомий з XV ст. Чумаки здебільшого торгували сіллю та рибою, яку привозили волами з берегів Азовського й Чорного морів та з Дону. Чумацьке життя в дорозі, напади грабіжників на чумаків, розлука з родиною, смерть чумака в дорозі відображено в піснях цього циклу. У чумацьких піснях часто розповідається й про причини, які змушували селян чумакувати: | ||
| + | |||
| + | Ой тим же я чумакую, | ||
| + | |||
| + | Що так мені лучче жити: | ||
| + | |||
| + | На панщину не ходити. | ||
| + | |||
| + | Подушного не платити. | ||
| + | |||
| + | Не завжди надії чумака справджувалися: повертався він з Дону лише з батіжком в руках («Над річкою бережком»), а то й не повертався взагалі («Ой у полі та криниченька»). | ||
Поточна версія на 20:49, 16 листопада 2012
Соціально-побутові пісні
У соціально-побутових піснях відтворено життя наших пращурів, яке через різні обставини примушувало українців заради миру, спокою й добробуту своїх родин залишати домівку та йти в козацькі походи, чумакувати, а то й не зі своєї волі відбувати солдатчину чи жити в кріпацтві. Ці пісні поділяють на козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, рекрутські та солдатські, наймитські й заробітчанські.
Козацькі пісні найтісніше пов’язані з історією нашого народу. У них оспівано героїзм захисників рідної землі, їхню готовність пожертвувати родинним затишком і навіть життям. Саме в козацьких піснях найвідчутнішим є мотиви прощання з родиною та героїчної загибелі козака. Надзвичайно романтично відтворено картину проводів Запорозького Війська у пісні «Ой на горі да женці жнуть»: хвилюються дозрілі жита, женці жнуть пшеницю, а коли розігнули натомлені спини, помічають неподалік Військо Запорозьке; ось упізнаваний усіма ще молодий Дорошенко, а ось і бувалий Сагайдачний з його постійними супутниками — тютюном і люлькою. У піснях цього циклу передусім зображено емоції героя, а не самі вчинки (їх здебільшого відтворено в історичних піснях). Тужливий настрій самотнього, безталанного козака, його загибель тонко передано в пісні «Стоїть явір над водою».
Материн розпач і біль емоційно відтворено в козацькій пісні «Гомін, гомін по діброві». Ця пісня оригінальна тим, що побудована на діалозі матері, яка не хоче відпускати сина на вірну смерть, і сина, який намагається заспокоїти неньку. На перший погляд, слова матері видаються прокльонами, але це лише на першуій погляд, насправді ж — мати своїми емоційними й зболеними словами застерігає сина, аби той передумав і не йшов у козацький похід. Зворушливою є остання частина пісні, де мати виявляє всю свою лагідність до сина, ця сцена родинна, а значить, тепла й лагідна: «Вернись, сину, додомоньку,/ Змию, зчешу головоньку / Та постелю постеленьку*.
Розквіт чумацтва в Україні припадає на XVIII — початок XIX ст., хоча відомий з XV ст. Чумаки здебільшого торгували сіллю та рибою, яку привозили волами з берегів Азовського й Чорного морів та з Дону. Чумацьке життя в дорозі, напади грабіжників на чумаків, розлука з родиною, смерть чумака в дорозі відображено в піснях цього циклу. У чумацьких піснях часто розповідається й про причини, які змушували селян чумакувати:
Ой тим же я чумакую,
Що так мені лучче жити:
На панщину не ходити.
Подушного не платити.
Не завжди надії чумака справджувалися: повертався він з Дону лише з батіжком в руках («Над річкою бережком»), а то й не повертався взагалі («Ой у полі та криниченька»).
