Відмінності між версіями «2.3 Позашкільна освіта - частина 2»

Версія за 09:28, 16 жовтня 2009

Вектор другий: від «позашкільної діяльності» до позашкільної освіти.

Так є(у чому суть проблеми)

Найважливішим громадянським інститутом, який надає дітям систематичну базову освіту, була й залишається школа. Але школа не вирішує проблеми реального забезпечення індивідуалізації виховання та навчання дітей, орієнтирів базової освіти на практичне її застосування в житті на рівні переконань. Саме в цих умовах позашкільна освіта у загальній системі вільного часу забезпечує дітям доступ до культурних цінностей, які не вивчають у школі, конкретизує та розширює, поглиблює та інтегрує знання й уміння, які, отримують діти в школі, орієнтує їх на застосування знань та відпрацювання умінь у практичній соціальній діяльності. Саме в системі позашкільної освіти дітей ведеться пошук шляхів оновлення змісту і базової освіти також. Деякі науковці й авторитетні практики виказують думку про те, що система позашкільної освіти є прообразом майбутньої системи освіти в цілому. Ми розділяємо цю думку.

Крізь „заідеологізований ступор” – до пошуків суті. Ще в другій половині минулого століття заняття в позашкільних закладах країни ставали невід'ємною частиною загальної освіти для значної частини дітей шкільного віку. Одночасно система дитячих позашкільних закладів ставала все більш значущим компонентом системи виховання, повинна була рахуватися з приналежністю дітей до дитячих і молодіжних організацій. Одним з основних принципів діяльності позашкільних закладів вважався ідеологічний напрямок роботи з дітьми: створювалися особливі структури (музеї, зали, кімнати), використовувались особливі форми роботи (екскурсії, маршрути, походи, подорожі по місцях бойової і трудової слави) тощо.

Ідеологічна діяльність позашкільних закладів представляла собою умовно самостійний „модуль" в системі позашкільної роботи. Добровільність у діяльності дитячих об'єднань забезпечувала орієнтацію на інтереси та потреби дітей. Виконуючи державне замовлення, позашкільні заклади орієнтувалися на ідеологію суспільства та на досягнення індивідуально-особистісних результатів. Наприкінці 80-х років позашкільним закладам відводилась роль закладів, які слугували школі, виконуючи неформальні виховні функції.

Крізь „нормативний прорив” – до визнання вагомості. З прийняттям Закону України „Про освіту” та Закону України „Про позашкільну освіту”, Концепції розвитку позашкільної освіти та виховання статус позашкільних закладів значно змінився. Прийняті закони створили правові передумови для переходу від унітарної, ідеологізованої, тоталітарної системи освіти – до системи варіативної, гуманістичної, демократичної. В структурі закладів позашкільної освіти почали з'являтися нові види дитячих об'єднань, орієнтованих на залучення нових вікових груп дітей (дошкільників, юнацтва, молоді). Процес диференціації закладів позашкільної освіти став перетворюватись у процес їх „індивідуалізації”: відмінність між центрами позашкільної освіти почала торкатися не тільки їх складу, профілів дитячих об'єднань, але й концепцій розвитку, базових ідей педагогічних програм, які були їх основою. Але це ніяк не позначилось ні на їх статусі, ні на категорійності.

Чому так(у чому полягають причини існування цієї проблеми)

Крізь „залишкове фінансування” – до „європієзації” додаткових освітніх послуг. Зміни в суспільстві у 90-ті роки призвели до глибокої соціально-економічної кризи, а також до значного скорочення фінансових ресурсів на розвиток освіти. Фактичне фінансування було нижче планових показників, нестача фінансів призвела до скорочення мережі та масштабів діяльності позашкільних закладів. А згодом значно скоротилася і кількість дітей в них. Нестача фінансування призвела до поширення практики надання платних послуг. Позашкільні заклади опинилися перед фактом вимушеності все частіше звертатися з проханням про фінансову допомогу до батьків, до спонсорів, меценатів та благодійників. Можливості розвитку матеріально-технічної бази значно зменшились, існуюча база вимагала зміцнення та значних капіталовкладень. Збільшився відтік висококласних спеціалістів зі системи позашкілля.

А згодом на початку третього тисячоліття на вимогу Всесвітнього банку та Міжнародного Валютного фонду позашкільна освіта в Україні була позбавлена статусу бюджетного фінансування державою за аналогією країн ЄС, та її фінансування стало прерогативою органів місцевого самоврядування. Відповідно збільшилася мережа платних освітніх послуг для різних вікових категорій, що не завжди слугувало їх якості. Не задовольняє позашкільників і існуючий статус педагогічного працівника – керівника гуртка закладу, який значно нижчий ніж статус учителя загальноосвітнього навчального закладу. Активно застосовуючи діяльнісний підхід в навчально-виховному процесі, ПНЗ широко залучає дітей до соціально-активної практики, що ніяк не позначається на їх вивільненості від аналогічних занять в ЗНЗ, що веде до реальних фізичних і психічних перевантажень.

Підсумковий документ, який отримує випускник позашкільного навчального закладу, реальної ваги не має, це більш моральне заохочення. Діти, які серйозно займаються обраними профілями в ПНЗ протягом декількох років, отримуючи професійні компетенції різних рівнів, не можуть скористатися цим „де-юре при вступі у ВНЗ чи влаштуванні на роботу.

Крізь пошуки змісту – до зміни парадигми. Оскільки особливості діяльності позашкільних закладів у сфері вільного часу включають різні види взаємодії особистості із соціальною системою, на них можуть впливати фактори як зовнішні, так і внутрішні. Зовнішні: нестабільність фінансування, зміни в нормативній базі і законодавстві в цілому, ринкових відносинах тощо. Для того, щоб вижити в цих складних умовах, необхідно до них пристосовуватись: оперативно змінювати зміст діяльності, вивчати попит на освітні послуги, бути конкурентоздатними, вести постійний пошук додаткових джерел фінансування, удосконалювати моделі власної діяльності.

Зміст та використання багатьох форм у навчально-виховному процесі у своїй єдності більшою мірою повинні зацікавити та залучити дітей до позашкільної системи, привернути увагу батьків, громадськості, ЗМІ. Мобільність позашкільних закладів в сучасних умовах передбачає постійний моніторинг результатів якості освіти, внутрішню перебудову змісту та її методичного супроводу, активізацію зв'язків з іншими соціальними інститутами суспільства на міжгалузевій основі.

Позашкільні заклади мають перевагу перед існуючими освітніми закладами через можливості вільного вибору організації соціально-педагогічної діяльності. А це, в свою чергу, реально задовольняє соціальне замовлення на профільне навчання, допрофесійну підготовку та якісну початкову професійну освіту безпосередньо самих дітей та батьків, а також різних суспільних інститутів (органів влади, організацій, підприємств тощо).

Тим не менш ПНЗ продовжують існувати в статусі „поза ”: поза школою, поза державного фінансування, поза увагою можновладців, поза увагою влади тощо, залишаючись в постійному перебуванні залишкового фінансування. Вільний вибір дитини – це головна умова визначення змісту й організації педагогічної діяльності позашкільного закладу. Основними компонентами тут є – свобода, автономність та відповідальність учасників освітнього процесу. І тому позашкільна освіта – абсолютно самостійне джерело освіти, що сприяє досягненню результатів у вихованні компетентної особистості в різних життєвих сферах. Про це треба пам’ятати.

Так має бути(які є варіанти вирішення проблеми)

…стратегії розвитку…Якщо з перспективами розвитку базової освіти – більш-менш зрозуміло з огляду існуючих аналогів в світі, освітніх рівнів і стандартів, то з позашкільною освітою – ситуація інша. З одного боку, вона відчуває обмеженість державного фінансування. З іншого – вона незалежна від тиску державних стандартів. І як результат, - більш мобільна і відчутна до локальних і глобальних змін та вимог часу.

…Аналізуючи досвід Європейських країн, так звана неформальна освіта допомагає збагачувати зміст програм загального розвитку. Це навчання життєвим компетенція щодо їх застосування в реаліях соціуму, подальшій трудовій діяльності, адаптації до змін. „За умови визнання системою освіти додаткового аспекту неформальної освіти, застосування на практиці накопиченого нею досвіду дозволить запобігти багатьом помилкам шкільного навчання, знизити рівень освітньої нерівності, надати поштовх задля соціальної інтеграції багатьох дітей та підлітків, стимулювати активну життєву позицію, і, нарешті, надавати кращу, більш гармонійну освіту для всіх ”. (Ж.Ф.Манін, президент CIMEA, Франція)

…Аналізуючи досягнення українського позашкілля, переконуємось у наступному:

• позашкільна освіта, забезпечуючи можливості успіху в обраних дітьми сферах діяльності, розвиває якості, які спонукають до успіху незалежно від життєвих ситуацій, до самовизначеності, формування духовності, реалізації комунікабельних потреб дітей;
• визначення шляхів реалізації здійснюється за рахунок нових підходів: освітніх програм, проектно-цільової та соціально-значущої діяльності;
• саме діяльнісний підхід є базовим в побудові навчально-виховного процесу кожного позашкільного закладу незалежно від його профільності та типу;
• творча самореалізація як особистості дитини так і педагогічного працівника – специфіка і перевага позашкільної освіти; тощо.

…Використовуючи успішний досвід, основна увага приділяється до підвищення якості позашкільної освіти та забезпечення її доступності. Сучасна складова – задоволення потреб у професійному самовизначенні та самореалізації.

Переконливий шлях вдалого використання сучасних підходів до організації власної діяльності демонструє Київський Палац дітей та юнацтва: свобода вибору, педагога, власного освітнього маршруту тощо.

Саме програмно-цільові та проектні технології активно модернізують навчальний процес всіх підрозділів Палацу наближуючи його до вирішення проблем соціальної адаптації дітей, розвитку їх творчого потенціалу та самореалізації. Всеукраїнський резонанс отримали довготривалі соціально-значущі програми Київського Палацу „Єдність в різноманітності ”, „Парламент дітей України”, „Юн-Прес” тощо. Загальноєвропейське визнання отримав проект створення Молодіжної Ради при Європейській Асоціації вільного часу дітей та молоді.

Координатор для своїх колег по Всеукраїнській Асоціації позашкільних закладів України, Київський Палац – реформатор по суті, ініціатор та активний транслятор актуальних ідей.

Цікавий досвід у Донецького та Кіровоградського обласних Центрів дитячої та юнацької творчості, які збагачують позашкілля України своїми унікальними досягненнями в естетичному вихованні, пропаганді здорового способу життя та системним просуванням на фестивальний ринок власних соціально значущих довготривалих проектів.

Яскравим прикладом інноваційного закладу нової формації може слугувати діяльність Рівненського міського Палацу дітей та молоді, який протягом 3-х років (1997-1999) був Всеукраїнським експериментально-дослідним педагогічним майданчиком Міністерства освіти і науки України з проблеми „Розвиток творчої особистості в системі допрофесійної підготовки позашкільного закладу”, де вже більше 17 років успішно реалізується авторська Концепція навчання і виховання дітей та молоді: інноваційна 4-х ступенева система профільної освіти, альтернативна діючій в Україні.

Центр профільної допрофесійної підготовки і початкової професійної освіти Рівненського Палацу (11 профільних шкіл, 3 соціально-діяльнісних центри, 8 ресурсних центрів тощо) готовий надавати послуги загальноосвітнім навчальним закладам з організації профільного навчання з 5 по 12-й класи в місті і регіоні в напрямах наближення цілісного педагогічного процесу до природного розвитку дитини (6-20р.).

Особливість навчально-виховного процесу в освітніх структурах Палацу - в практико-орієнтованих підходах, що вимагає активізації особистісних якостей педагога, що, в свою чергу, спонукає дитину до створення особистого продукту в тій чи іншій формі: репродуктивній, продуктивній чи креативній.

Соціально-педагогічні програми Палацу передбачають соціальний захист дітей і молоді, оцінка результатів яких здійснюється по тому, наскільки його випускники підготовлені до самостійних дій та прийняття самостійних рішень, наскільки вони конкурентоздатні і адекватні вирішенню реальних життєвих ситуацій. Авторський колектив Палацу не тільки задекларував нові технології проектування змісту освіти в позашкільному закладі нового типу, але й розробив своєрідну дидактичну систему навчання (в тому числі профільного), нову парадигму позашкільної освіти, має актуальні переваги у можливостях організації соціально-педагогічної діяльності, яка, в свою чергу, реально задовольняє соціальні запити дітей на профільну допрофесійну підготовку та якісну початкову професійну освіту.

Давайте зробимо так! (що конкретно пропоную)

Логіка часу: інтеграція. Вільний вибір дитини, формування життєво значущих компетенцій, забезпечення конкурентоспроможності – це головні умови визначення змісту та організації педагогічної діяльності в освітніх закладах. ЗНЗ не надає можливостей більш широкого вибору щодо профільного самовизначення з огляду існуючих освітніх програм та стандартів. Треба розпочати цільовий пошук спільних шляхів в цьому сенсі.

Інтеграція, яка є одним з основних принципів безперервної освіти, якраз і являє собою взаємодію по вертикалі та горизонталі між всіма рівнями і формами освіти. Інтеграція є одним з перспективних інноваційних прийомів, здатних, з однієї сторони, вирішувати багато з проблем сучасної предметно-роз'єднаної освіти та роз'єднаності всіх джерел загальної освіти. З іншої сторони, вона може бути засобом підвищення якості освіти та розвитку різних освітніх закладів, спільно вирішуючи задачі, досягнення яких було б неможливим без інтеграційних процесів.

Профільне навчання (профорієнтація, допрофесійна підготовка тощо), яка є одним з напрямів модернізації всієї системи освіти України, повинна створювати умови для соціально-професійного самовираження учнів основної школи, забезпечувати свідомий вибір учнем профілю при отриманні середньої повної освіти. Відповідно, у ефективній профільній підготовці зацікавлені учні та їх батьки, а також заклади середньої спеціальної та вищої освіти.

Позашкільні заклади, маючи унікальний досвід організації профільного навчання, можуть слугувати реальній реалізації державної політики в даному важливішому напрямі діяльності. Назріла необхідність розробки сітьової моделі взаємодії загальноосвітніх та позашкільних закладів, яка б лягла в основу загального варіанту матричної моделі з профільної підготовки дітей. Саме такий інтеграційний процес повинен змістовно збагатити існуючу систему з профільного навчання в бік його багатовекторності. Необхідно створити асимілятивну загальну освітню площину між ЗНЗ та ПНЗ, яка б реально слугувала дитині у вирішенні її особистісних потреб, а не вимагала штучних надзусиль у дублюванні окремих напрямів, а саме:

• у серйозних заняттях спортом, - якщо дитина займається в ДЮСШ чи в спортивних підрозділах позашкільного закладу, – не має сенсу вимагати від неї здачі спортивних нормативів, які нижче ніж в спеціалізованих закладах. Аналогічно:
• з уроками праці, - якщо дитина відвідує технічні, спортивно-технічні та інші діяльнісні гуртки, пов’язані з формуванням трудових та фахових навичок в ПНЗ;
• з відвідування Навчально-виробничого комбінату, - якщо дитина отримує профільну освіту за обраним нею напрямом в ПНЗ і досягає результатів.

Така ж ситуація

• з відпрацювання практики в середній школі, - чому б не зарахувати її дитині, якщо вона в цей час бере участь в конкурсах, фестивалях, змаганнях;
• з уроками музики та малювання, - якщо дитина займається в музичній чи художній школі, чи школі мистецтв, чи в естетичній структурі позашкільного навчального закладу.

Адже цей час, дійсно, можна використати з більшою користю, чи просто надати його на самовдосконалення, саморозвиток, за індивідуальним освітнім маршрутом, а також на можливість створювати творчий продукт на замовлення самої ж школи, чи надавати послуги населенню, вирішуючи питання додаткового фінансування і власного, і школи. Отож, наступний крок, який необхідно зробити, – це вивільнити дитину від перевантажень (фізичних, психічних, розумових), створивши загальну гармонійну комплексну освітню модель в ім’я майбутньої здорової нації.

Як висновок. Кожний позашкільний заклад незалежно від його статусу, форми власності, напрямів діяльності, організаційної структури – ресурсний центр з реалізації багатьох освітньо-виховних, соціально-культурних, діяльнісно-громадських проектів муніципальної громади. Це повинно вирішити багато існуючих проблем соціальної сфери, розвитку інфраструктури послуг та благоустрою мегаполісів.

Відповідно, маючи такі унікальні позашкільні заклади, наша держава свідомо підвищує планку реальних прискорень у сфері освіти щодо підготовки конкурентоздатних спеціалістів європейського рівня з високим ступенем відповідальності за власне життя і за життя суспільства. В зв'язку з цим надання позашкільної освіти на 100 % повинно стати прерогативою держави, що і проголошено існуючим Законом „Про позашкільну освіту ”. Саме державне замовлення на високотехнологічне майбутнє з розвинутими пріоритетами в освіті та вихованні необхідно реалізовувати та втілювати лише за умови повернення фінансування позашкільної галузі до Бюджетного Кодексу та внесення суттєвих змін до існуючої нормативної бази.

Світ сьогодні - це не тільки єдиний фінансовий і економічний ринок, але і єдиний освітній ринок. З завершенням в недалекому майбутньому монополії школи на освіту, зросте вагомість інших соціальних інституцій, в тому числі тих, що сповідують неформальну освіту в сенсі її безперервності та постійного навчання. Саме цінності освіти за вибором, освіти, не затиснутої в рамки обов'язковості, вільної від примусу, освіти, що іде в ногу з існуючими реаліями, - повинні бути в основі формування нової молодої людини, компетентної, конкурентоздатної, адаптованої до викликів сучасності.

Ірина Первушевська, директор Рівненського міського Палацу дітей та молоді, керівник Лабораторії позашкільної освіти Рівненського Інституту післядипломної педагогічної освіти, Заслужений працівник освіти України.

Повернутися до змісту