Перегляд вихідного коду сторінки 2.Сили тертя і світ тварин.

Організми багатьох живих істот пристосувалися до тертя, навчилися його зменшувати або збільшувати. Тіло риб має обтічну форму і покрито слизом, що дозволяє їм розвивати при плаванні велику швидкість. Щетинистий покрив моржів, тюленів, морських левів допомагає їм пересуватися сушею та крижинами. 
Ученим недавно стало відомо, як влаштована шкіра дельфінів, і чому вони міняють свою шкіру кожні 2 години. Шкіра дельфіна володіє особливою демпфіруючою дією, що дозволяє гасити турбулентність. Ця гіпотеза висловлена в 1957р. німецьким інженером Крамером і в даний час підтверджена експериментально. Передня частина тіла дельфіна обтічна ламінарно, а позаду спинного плавника прикордонний шар стає турбулентним. Таким чином, «м'якість» або «хвилястість» шкіри дельфінів допомагають їм значно зменшувати тертя при ковзанні у воді, а втрата частинок шкіри по всьому тілу створює в процесі руху струмені води, які згладжують тертя з потоком навколо дельфіна. Застосування аналогічних технологій ковзання при будівництві кораблів, дозволить  підвищити швидкість руху кораблів.

[[Файл:Дельфін.jpg]]

Відомо, що рідини, що застосовуються для зменшення тертя (мастило, дьоготь та інші), завжди володіють значною в'язкістю. Також і в живому організмі: рідини, які служать для зменшення тертя, в той же час дуже в'язкі.
Кров, наприклад, - рідина, більш в'язка, ніж вода. При русі по судинній системі вона випробовує опір, обумовлений внутрішнім тертям і тертям об поверхню судин. Чим судини тонші, тим більше тертя і тим більше падає тиск крові.
Мале тертя в суглобах пояснюється їх гладкою поверхнею, і змазкою їх синовіальною рідиною. Роль мастила при проковтуванні їжі грає слина. Тертя м'язів або сухожиль об кістку зменшується завдяки виділенню спеціальної рідини сумками, в яких вони розташовані. Число таких прикладів можна продовжити.
Значне тертя суттєво для робочих поверхонь органів руху. Необхідною умовою переміщення є надійне "зчеплення" між тілом і "опорою", що рухається. Зчеплення досягається або загостреннями на кінцівках (кігті, гострі краї копит, підковні шипи), або дрібними нерівностями, наприклад, щетинками, лускою, горбиками і т.п. Необхідне значне тертя і для хапальних органів. Цікава їх форма: це щипці, хвости, хоботи. В руці поєднується дія щипців і повний обхват з усіх боків; м'яка шкіра долоні добре зчіплюється із нерівностями предметів, які треба утримати.
У багатьох рослин і тварин є різні органи, що служать для хапання (вусики рослин, хобот слона, чіпкі хвости тварин, що лазять, та інше). Всі вони мають форму, зручну для навивання, і шорстку поверхню для збільшення коефіцієнта тертя.
Серед живих організмів поширені пристосування (шерсть, щетина, луски, шпильки, розташовані похило до поверхні), завдяки яким тертя виходить малим при русі в одному напрямі і великим  - при русі в протилежному напрямі. На цьому принципі заснований рух дощового черв'яка. Щетини, спрямовані назад, вільно пропускають тіло черв'яка вперед, але гальмують зворотний рух. При видовження тіла головна частина просувається вперед, а хвостова залишається на місці, при скороченні - головна частина затримується, а хвостова підтягується до неї.
Зміна опору при русі у різних напрямах спостерігається і у багатьох водоплавних. Наприклад, плавальні перетинки на лапках качок або гусаків використовуються подібно веслам. При русі лапки назад качка розпрямленою перетинкою загрібає воду, а при русі вперед качка здвигає пальці - опір зменшується, внаслідок чого качка просувається вперед.

[[Файл:Тертя у тварин_1.jpg]]
[[Файл:Тертя у тварин_2.jpg]]