Перегляд вихідного коду сторінки Та вікі-статтю






==Назва проекту==
Поезія Ліни Костенко – «безсмертний дотик до душі…»

==Автори проекту==
Учні 11 класу (літературознавці)

==Тема дослідження==
Неповторність лірики Л.Костенко

==Проблема дослідження==
У чому неповторність лірики Ліни Костенко?

==Гіпотеза дослідження==
Чи важливо вміти пам’ятати, любити, тонко відчувати красу у цьому буденному світі? Яку роль в житті митця та людини  взагалі відіграє слово?

==Мета дослідження==
У чому  сила слова, краси, вірності, пам'яті, любові ?

==Результати дослідження==
Ліна Василівна Костенко – поет  у найповнішому, справжньому розумінні цього слова. І, звісно в неї, як у справжнього поета, загострене розуміння краси. Ця краса стосується всього духовного і матеріального в цьому світі: слова («Страшні слова, коли вони мовчать…»), найсокровеніших  «вічних» українських фольклорних типів («Українське альфреско»),  природи («Я вранці голос горлиці люблю»), почуттів («Хай буде легко…», «Недумано-негадано»). 
Сотні років люди роздумують над силою слова, його місцем в житті людини. Слова в Ліни Костенко – живі, «зненацька причаїлись», як важко з поміж них знайти ті, що необхідні, «бо всі слова були уже чиїмись». Проте справжній митець слова вміє чарувати, орудувати словом, «людей мільярди і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше!».   
Ліна Костенко завжди мала чітку і виважену життєву позицію, її шістнадцятирічне мовчання не було слабкістю чи компромісом із владою. Вона – одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань. Мабуть, допомогли їй в цьому і батьківське виховання, і любов до цінностей рідного народу. Любов’ю і шаною до стареньких пройнята поезія «Українське альфреско». Вірш спогад, вірш-казка з образами-архетипами (біла-біла хата, курочка ряба, дід та баба) створюють зворушливу картину-роздум про людську долю. 
Природа, особливо дика, вільна, для Ліни Василівни є чимось значно більшим, ніж просто група дерев чи стихія.  Про незвичайну любов поетеси до природи свідчить часте використання слова «люблю» («я вранці голос горлиці люблю»). Органічна єдність з природою звучить повсякчас у поезії цього циклу, бо серед природи «скрипучі гальма першого трамваю я забуваю, зовсім забуваю». Лірична героїня Л.Костенко відчуває себе частинкою природи-матінки, бо порівнює себе з терновою гілочкою «мого народу гілочка тернова».
Кажуть, здатність до любові є мірилом людської душі. Любов підносить, ошляхетнює людину навіть тоді, коли приносить страждання . Пам’ятаєте, як у «Світлому сонеті»:
Вона в житті зіткнулась з неприємністю:
Хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому; бо любить іншу дівчину, 
а вірність має  душу неподільчиву.
Кохання ліричних героїнь Ліни Костенко – різне: воно є, але ще несміливе, делікатне про що свідчить уживання займенника «Ви» з великої літери. Це почуття відображено у поезії «Хай буде легко. Дотиком пера»: 
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.
Звідси певні вагання, тривога, бажання триматися на відстані.
Та ось любов переповнює душу, нестримною гірською річкою проривається назовні:
Ловлю твоє проміння крізь музику беріз,
Люблю до оніміння, до стогону, до сліз.
Без коньяку й шампану і вже без вороття
Я п’яна, п’яна, п’яна на все своє життя!
Ліна Костенко сама наділена величезним даром – вмінням любити по-справжньому і від власного досвіду переходить до узагальнень і робить висновок, що любов – найбільший скарб, дарований людині Богом.

==Висновки==
Людська душа – непізнана глибина, яку ще ніхто не дослідив до кінця. У ній – найпотаємніше, те, чого не можна торкати абичим. У ній людина носить найпрекрасніші почуття: пам'ять, вірність, любов…Торкати чиюсь душу можна лише найфілігранішими інструментами – віршами. Адже, «поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

==Корисні ресурси==

[[Категорія: Шаблони]]
1.	Ліна Костенко: Навчальний посібник-хрестоматія/Ідея, упорядкування, інтерпретація творів Григорія Клочека.-Кіровоград: Степова Еллада, 1999.-320 с.