Перегляд вихідного коду сторінки Проблемне навчання

Головне завдання сучасної освіти вбачається в оволодінні фахівцями методології творчого перетворення світу. Процес творчості включає в себе перш за все відкриття нового: нових об'єктів, нових знань, нових проблем, нових методів їх вирішення. Більшість сучасних публікацій з теорії навчання пов'язана з ідеєю активізації навчального процесу і навчальної діяльності учнів. Під активізацією мають на увазі використання тих прийомів і методів навчання, які відомі з традиційної дидактики. Дослідники говорять про активізацію навчальної діяльності учнів за допомогою проблемного навчання, розуміючи при цьому створення проблемних ситуацій і постановку пізнавальних завдань.

Унаслідок пошуку виду навчання, який дозволив би навчати критичному, продуктивному мисленню (на противагу репродуктивному) з'являється проблемне навчання. Модель проблемного навчання походить від методів системи Д. Дьюї ("навчання через роблення"). У 60 роках її варіант - навчання через дослідження – розкрив Дж. Брунер. Найповніше проблемне навчання розроблене у працях І.Я. Лернера, О.М. Матюшкіна, М.М. Махмутова та інших.
Теоретичні розробки питання проблемного навчання досить різнобічні. Саме поняття вчені відносять до різних категорій, включаючи в нього різний зміст. Одні вчені вважають, що воно є принципом дидактики (Т. Кудрявцев), другі - методом навчання (В.Оконь, О.Брушлинський), треті - типом навчального процесу (П. Алексюк, М.Махмутов), четверті - психолого-педагогічною системою в організації навчально-пізнавального процесу (В. Максимова), п'яті – особливим підходом до навчання, що виявляється насамперед у перетворюючому характері чи пізнавальної діяльності школярів.

Проблемне навчання засноване на конструюванні творчих навчальних завдань, що стимулюють навчальний процес і підвищують загальну активність учнів. Воно формує пізнавальну спрямованість особистості, сприяє виробленню психологічної установки на подолання пізнавальних труднощів. І. Лернер і М. Скаткін, відомі дидакти й ініціатори впровадження технологій проблемного навчання у школах колишнього Радянського Союзу, розглядали проблемне навчання як таке, в ході якого учні систематично включаються у процес пошуку доказового рішення нових для них проблем, завдяки чому вони навчаються самостійно здобувати знання, застосовувати раніше набуті, оволодівати досвідом творчої діяльності.

Суть проблемного навчання полягає в організації вчителем самостійної пошукової діяльності учнів, у процесі якої вони засвоюють нові знання, розвивають загальні здібності, дослідницьку активність і творчі вміння. При цьому процесс навчання уподібнюється науковому пошукові і відображається в поняттях: проблема, проблемна ситуація, гіпотеза, засоби вирішення, експеримент, результати пошуку. На кожному із зазначених етапів учитель здійснює функцію управління процессом учіння і переведення учня з досягнутого рівня на вищий рівень пізнавальної самостійності, від звичайної активності до творчої активності. Способами управління є методи викладання, різні типи навчальних проблем, які формулює учитель у вигляді питань, задач і завдань.

Проблемне навчання, на думку дидактів, є одним з найбільш ефективних засобів активізації мислення. Суть активності, що досягається при проблемному навчанні, полягає в тому,  що учень повинен аналізувати  фактичний  матеріал і оперувати ним так, щоб самому отримати з нього нову інформацію.  Іншими словами це розширення, поглиблення знань за допомогою раніше засвоєних знань або нове застосування колишніх знань. Нового застосування колишніх знань, як підкреслюють науковці, не  може  дати ні  педагог, ні  книга, воно  шукається  і знаходиться  учнем,  поставленим у відповідну  ситуацію.  Це і є  пошуковий  метод  навчання як антипод  методу  сприйняття  готових  висновків  викладача. Зазначене можна представити у вигляді наступної структури проблемного навчання (за Махмутовим  М. І.).

Головною особливістю проблемного навчання є цілеспрямоване використання вчителем проблемних ситуацій, які виникають поза його бажанням (об'єктивно), і ситуацій, створених ним спеціально.
Дидакт О.М. Матюшкін характеризує проблемну ситуацію як, «особливий  вид  розумової  взаємодії об'єкта  і суб'єкта, що характеризується  таким  психічним  станом суб'єкта  (учня)  при вирішенні ним завдань, який вимагає  виявлення (відкриття або засвоєння) нових,  раніше  невідомих суб'єкту  знань або способів діяльності». Інакше  кажучи, проблемна  ситуація - це така ситуація, за якої суб'єкт  прагне вирішити  якісь важкі  для себе завдання,  але йому не  вистачає для цього  даних і він повинен сам їх шукати.

Проблемні  ситуації науковці  поділяють  за кількома підставами: за галуззю  наукових  знань або  навчальної  дисципліни  (фізика, математика  тощо);  за спрямованістю  на  пошук  відсутнього нового (нових  знань, способів  дії,  виявлення можливості застосування відомих  знань  і способів  в нових  умовах) ; за рівнем  проблемності  (дуже гострі суперечності, середньої гостроти, слабо або  неявно  виражені  протиріччя); за типом і характером  змістовної сторони  протиріч (наприклад, між життєвими уявленнями і науковими  знаннями, несподіваним фактом і невмінням його пояснити і т.п.

Як показали дослідження, можна виділити найбільш характерні для педагогічної практики типи проблемних ситуацій, загальні для всіх предметів. Перший тип: проблемна ситуація виникає за умови, коли учні не знають способу вирішення поставленої задачі, не можуть відповісти на проблемне питання, дати пояснення новому фактові у навчальній чи життєвій ситуації, тобто у випадку усвідомлення учнями нестачі наявних знань для пояснення нового факту. Другий тип: проблемні ситуації виникають при зіткненні учнів з необхідністю використати раніше засвоєні знання в нових практичних умовах. Учителі створюють ці умови не тільки для того, щоб учні могли застосувати свої знання на практиці, а й зіткнутися з фактом їх нестачі. Третій тип: проблемна ситуація виникає у тому випадку, коли є протиріччя між теоретично можливим шляхом розв'язання завдання і практичною нездійсненністю обраного способу. Четвертий тип: проблемна ситуація виникає тоді, коли є протиріччя між практично досягнутим результатом виконання навчального завдання і відсутністю в учнів знань для його теоретичного обґрунтування [5, с. 157]. Різноманітність типів проблемних ситуацій свідчить про важливість їх використання в навчальному процесі, зумовлює різні способи їх створення.
Створення проблемної ситуації — найвідповідальніший етап у проблемно-розвиваючому навчанні. Проблемна ситуація за своєю структурою є двосторонньою: предметно-змістовою і особистісною [45, с. 156]. Саме це і створює, на думку дидактів, можливості управління процесом учіння, в якому вирішуються такі дидактичні цілі:

- привернути увагу учня до питання, задачі, навчального матеріалу, пробудити в ньому пізнавальний інтерес та інші мотиви діяльності;

- поставити учня перед таким посильним пізнавальним утрудненням, подолання якого активізувало б його мисленнєву діяльність;

- відкрити перед школярем протиріччя між пізнавальною потребою, яка виникла у нього, і неможливістю її задоволення за допомогою наявного запасу знань, умінь і навичок;

- допомогти учневі виокремити у пізнавальній задачі, питанні, завданні основну проблему і скласти план пошуку шляхів її розв'язання; збудити учня до активної пошукової діяльності;

- допомогти актуалізувати раніше засвоєні знання і показати напрям пошуку найраціональнішого шляху виходу із ситуації утруднення.

Перевагами проблемного навчання, як вважають дослідники, є:  залучення учнів до активної інтелектуальної чи практичної діяльності з переживанням при цьому сильних позитивних емоцій; виховання навичок творчого засвоєння; виховання навичок та творчого застосування знань, вміння вирішувати навчальні проблеми; формування і нагромадження досвіду творчої діяльності [18, с. 43]. Проте все це можливе, підкреслюють науковці, за певних умов. Проблемне навчання не має результатів, якщо учням бракує достатньо високого загального рівня розвитку, а вчителю - високої предметної і методичної кваліфікації. До того ж, проблемне навчання потребує багато часу, тому його рекомендують використовувати у поєднанні з іншими видами навчання.

Проблемне навчання реалізується в межах класно-урочної системи, в якій основною формою навчання є урок. Отже, основною формою проблемного навчання є проблемний урок. За визначенням Н. Дайрі – це урок, на якому учні на основі вивчення нового матеріалу самостійно розв`язують проблему. Проблемний урок було введено в практику навчання історії в другій половині 60-х років, і донині він користується заслуженою популярністю серед вчителів. Разом з тим формування новітніх технологій викладання вплинуло і на структуру проблемного уроку.

Залежно від рівня розвитку мислення учнів Н.Дайрі визначив три можливі методичні варіанти організації самостійної діяльності учнів на проблемному уроці: самостійна робота учнів з виконання проблемного завдання; робота учнів з використанням спеціальних пам`яток (добірки орієнтовних запитань для аналізу історичного явища); послідовне виконання учнями серії проблемних завдань, які в результаті забезпечують розв`язання загальної проблеми уроку.

На відміну від Н.Дайрі, який вважав основою проблемного навчання самостійну роботу учнів над проблемно-логічним завданням, що охоплювало якомога більшу частину навчального матеріалу, І.Лернер дотримувався думки, що розвиток мислення учнів відбувається під час самостійного розв`язання ними системи проблемних завдань. Така система має охоплювати основні типи аспектних проблем історичної науки; доступні методи історичної науки; завдання різних рівнів складності, враховуючи необхідність розвитку пізнавальної самостійності учнів; передбачати вияв найважливіших характерних ознак творчої діяльності учнів (самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію, комбінування і перетворення вже відомих способів діяльності для розв`язання нової проблеми, бачення нової проблеми в традиційній ситуації, бачення структури і нової функції об`єкта, врахування альтернатив при розв`язанні проблеми, створення нового підходу); врахувати дидактичні вимоги до структури і змісту завдань.

Проблемне завдання в системі сучасного уроку є умовою забезпечення творчого застосування учнями набутих знань. Один з найважливіших показників  ефективності навчання полягає в тому, як  забезпечується у процесі навчання психічний  розвиток дитини та, зокрема, розвиток його  розумових здібностей. Забезпечення  можливостей розвитку мислення хаpaктepизує  процес формування здібностей дитини в  навчанні. Навіть незначні успіхи в цьому  напрямі незмірно підвищують загальну  ефективність наших навчальних впливів.

Існують різноманітні шляхи створення проблемної ситуації: постановка проблемних завдань; організація дискусії на уроці; організація пошукової роботи школярів. Проблемна ситуація на уроці залежить від: характеру навчального матеріалу; актуальних проблем сучасності;  життєвого досвіду школярів.

Організація проблемного навчання визначається дією загальних принципів педагогічного процесу і специфічних принципів проблематизації, що лежать в основі даної моделі. Зазначені в моделі принципи вимагають більш глибокого обґрунтування. Так, принцип варіативності передбачає вибір варіанту вирішення проблеми, інтенсифікує розумову діяльність людини, створює умови для самостійних дій. Варіативність обумовлює актуалізацію різноманітних знань студентів з предметних областей і включення їх у пошук рішень проблем, що підвищує пізнавальну активність студентів. Принцип координації полягає в пошуку узгодження між діями студента і викладача, сприяє чіткому зіставленню цілей, ресурсів, форм і методів діяльності та призводить до загального результату. Принцип інтерактивності орієнтований на суб'єкт-суб'єктні відносини і передбачає інтерактивність освітнього процесу: цілі спільної діяльності та її різноманітний зміст будуються на взаєморозумінні, емоційному прийнятті один одного і сприятливих взаєминах. Принцип міцності в проблемному навчанні спрямований на закріплення теоретичних знань, відпрацювання технологічних навичок, практичних умінь та розвитку пізнавальної діяльності студентів. Принцип доступності дозволяє враховувати особливості розвитку студентів для виключення інтелектуальних і фізичних перевантажень. Особливої актуальності набуває принцип гуманізації навчання, який полягає у взаєминах між учасниками освітнього процесу, а також в гуманізації освітнього процесу.

Основні труднощі при плануванні та використанні методів проблемно-розвиваючого навчання полягають у розробці дидактичного матеріалу (проблемних задач і задань), використанні засобів наочності, технічних засобів навчання.