Перегляд вихідного коду сторінки Приклад учнівської вікі-статті "Жіноча доля у творчості митця"






==Назва проекту==
'''''"Жіноча доля в творчості митця"'''''

==Автори проекту==
'''Статтю розробили й презентували учні 9-А класу:'''
Шопін Дмитро,
Гребенюк Юлія,
Щербак Анна, 
Басіста Аліна, 
Павленко Олексій

==Мета дослідження==
Розкрити захоплення поета красою жінки, мрію бачити жінку щасливою. 

Розглянути різноманітність жіночих образів в поезії Шевченка, тему матері й сина. 

Продемонструвати різні типи втілення теми жіночої долі: романтичний (“Катерина”), реалістично-побутовий (“Наймичка”, “На панщині пшеницю жала...”), символічно-узагальнений (“Марія”).

==Роль жінки у житті Т.Шевченка ==
«Не весело на світі жить, 

Коли нема кого любить». 

Т. Шевченко 

Багатьох зацікавить тема про зв'язки Тараса Шевченка з жінками, його захоплення, ставлення до жінок та його спроби одружитися.

Ті перші чисті пориви дитячих чи напівдитячих інтимних почувань, які видатні шевченкознавці називають першим коханням, у Шевченка бачимо до дівчинки Оксани [[Файл:Kovalenko.jpg|200px|thumb|left|Оксана Коваленко]], з якою були пов'язані його спогади про дитячі й молодечі роки на тлі безрадісного кріпацького життя. А що вони були дуже сильні, це бачимо з того, як ім'я його Оксаночки відбивалося з найніжнішим співчуттям в його творах. Це ж Оксана Коваленко зворушила його дитяче серце, коли він, пасучи панські вівці, з розпуки заплакав, а вона прийшла, втерла йому сльози и поцілувала. Постать тієї Оксаночки перевтілювалась у йою творах і в черницю Мар'яну, і в Катерину. Та приязнь до Оксани не погасла в його серці і через 15 років, коли він повернувся до рідної Кирилівки. Найперше він запитав про долю його приятельки і був тяжко пригнічений. коли почув, що через москалів пропало її життя.

Почуття до Оксани, як уосіблення нещасної скривдженої дівчини, не покинули нашого співця й на засланні і в подальші роки. їх ми бачимо і в «Гайдамаках», і в вірші «Мені тринадцятий минало», і в «Катерині», і навіть у житті в постатях Катрусі Піунової чи Лукері, які може нагадували йому Оксану.

У 1829-му році, приїхавши з Тарасом до Варшави, поміщик Енґельгардт, віддає свого 16-річного козачка Тараса до відомого там маляра Франца Лямпі, щоб мати свого власного маляра. Його одягли, як панича, бо туди ходили більше вчитися панські діти. Отже у Варшаві відчув Тарас себе людиною. Тут він і закохався в гарненьку прачку польку Дуню Гусаківську, яка прала йому білизну, прасувала краватки та манишки. Але за цю любов чи прихильність Дуні Тарас теж мав платити данину: він мусив, на її вимогу, розмовляти з нею ТІЛЬКИ ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ. Тарас швидко опанував її. Зрозуміло, що це кохання не могло не блиснути ясним промінням у його чутливому серці. Ця приязнь, як він признавався пізніше своєму приятелеві маляреві Сошенкові, облагородила його душу, піднісши його самого у власних очах. «Я вперше тоді подумав, — казав Тарас, — чому і нам, кріпакам, не бути такими ж людьми, як інші вільні люди».

Та це захоплення Дунею тривало недовго: 20-го листопада 1830 року у Варшаві вибухнуло повстання проти російського окупанта, і пан швидко виїхав до Петербургу, а через якийсь час і вся челядь разом з Тарасом помандрувала туди ж. Тарас іще мав нагоду побачити з горища бій польських повстанців проти московського війська.

З різних спогадів бачимо, що Шевченко до заслання не збирався одружуватись, хоч любив жіноче товариство і жартома казав, що любить таких жінок, щоб під ними земля на три сажні горіла. Проте, після викупу з кріпацтва у 1838-му році Шевченко, мешкаючи в маляра Сошенка, захопився молодою й дуже милою німкенею Машею, яка жила в того ж Сошенка і з якою Сошенко збирався одружитися. Сошенко був значно старший, і Тарасові легко пощастило переманити дівчину на свій бік. Сошенко за це розгнівався на Тараса і, щоб перешкодити зв'язкам Тараса з Машею, видворив його з свого мешкання. Проте, почувши, що, за порадою лікаря, Сошенко має їхати лікуватися в Україну, Шевченко, почуваючи перед ним провину, відвідав Сошенка, допоміг йому, і вони лишились друзями.

Поет Чужбинський згадує інше захоплення Шевченка однією красивою дівчиною. Змальовуючи Лавру в Києві, Шевченко познайомився з родиною оогомольців, що приїхали до Києва. Вечорами він почав зникати й не казав, де просиджував до півночі. Якось на мальовничій стежці, що вела з Царського саду на Поділ, Чужбинський побачив Тараса в незнайомому товаристзі, що складалося з двох старілих жінок кількох дітей і гарненької дівчини. Дівчина в той час відхилила вуаль, і він побачив її розчервоніле чудове личко, обрамлене русявим волоссям. Сміючись чистим, майже дитячим сміхом, вона слухала Тараса Шевченка, який розповідав їй, мабуть, щось цікаве. На третій день Тарас уже був сумний і розповів Чужбинському, що та родина з дівчиною вже виїхала, до того ж дівчина була вже за когось засватана. І ІЛав-ченко про неї скоро заоув. А як Чужбинський іноді нагадував про його минуле захоплення, то той відповідав: «Ах, дурниця! Поки з нею балакаю, то оуцім то щось і ворушиться в в.серці, а там і не дуже».

Лкось захопився Тарас Григорович у Києві однією відомою красунею, яка дубила голови всім, хто потрапляв у її зачароване коло. Захоплення оуло сильне. Шевченко не на жарт замислився, малював її голівку і кілька разів писав про це вірші, «а завжди радів — пише Чужбинський, — коли йому хтось подобався, олагородна його натура робилася ще художнішою, і він працював тоді з великим завзяттям», проте в цій красуні Шевченко швидко розчарувався. Запросила вона його якось вранці прочитати їй одну поему й сказала, що в неї нікого не буде, що вона бажала б зазнати насолоди від його читання, і арас Шевченко йшов до неї з якимсь тремтінням, але яка ж чекала на нього несподіванка: він застав красуню, що сиділа на канапі в товаристві трьох залицяльників: студента, гусара і товстелезного генерала й майстерно маневрувала, дурячи всіх трьох, то тішачи їх по черзі, то кидаючи в розпач. Побачивши це товариство, поет зніяковів і, як чарівна господиня не атакувала його люб'язністю       він пішов з твердим наміром ніколи більше не повертатися до красуні. Проте, Шевченко ще довго згадував її і навіть написав такі рядки з приводу неї:

Не журюся, а не спиться Часом до півночі, Усе світять ті блискучі Твої чорні очі.

Шевченко дуже шанував й княжну, присвятив їй одну з кращих своїх поем, «Тризну» і подарував дві свої картини. Але кохання в його серці до неї не спалахнуло. Може тут багато значило й те, що йому було 29 років, а їй 35 і її походження. Проте в листах він називав її янголом, а, повертаючись із заслання, він відвідав її в Москві.

Поминувши дрібні захоплення Шевченка Кошицівною та Усковою, варто згадати його спроби одружитися з Катериною Піуновою. Повертаючись із заслання, поет побачив її на виставі в 1857-му році в Нижньому Новгороді. Сюди тоді на зустріч з Шевченком приїхав відомий артист Щепкін. Вирішили поставити там жарт «Москаль чарівник» Котляревського. Шевченко, чекаючи дозволу їхати до Петербургу, мав уже нагоду бачити й перед тим молоденьку красуню артистку Піунову в театрі. Одного разу керівник театру запросив Шевченка за лаштунки, щоб показати сцену. Тут Шевченко и познайомився з Піуновою. Як згадує вона сама, «Я зробила перед Тарасом Григоровичем реверанс — він подав мені руку... посміхнувся і сказав: «Вами я завжди милуюсь, коли бачу на сцені». Під гримом — згадує вона, — я почервоніла до вух». До речі, Піунова швидко вивчила українську мову, коли грала Тетяну в «Москалеві чарівникові». Шевченко разом з Щепкіном допомагав їй у вивченні української мови. Як видно з Шевченкового щоденника, Піунова зіграла свою ролю так, що глядачі ревіли від захоплення, та й сам Шевченко, за словами Щепкіна, більше всіх оплескував, кричав і тупав ногами.

Тарас Шевченко хотів навіть одружитися з нею, але різниця в роках — їй було лише 15 років, а йому 43 роки — була перешкодою. Тож ці залицяння скоро припинились. Він побачив, що ні вона, ні її батьки не бажають такого жениха. Він розгнівався й викинув її з свого серця. Професор Зайцев вважає, що в особі Катерини Піунової Шевченко бачив нібито частку своєї колишньої Оксани.
Повернувшись до Петербургу і з'їздивши потім в Україну, поет після всього пережитого почуває знову самотність, прагне родинного спокою, хоче одружитися:

...Хоча б на чортовій сестрі, бо доведеться одуріти на самоті... — пише він. 

Отак бачимо, яке животворне значення для людини-поета мали окремі жінки чи дівчата, як це відбивалося на його житті і творчості. Ці інтимні сторінки життя нашого пророка показують ще глибше його надзвичайно чутливу душу, його смаки й уподобання, а разом і любов до України, до всього рідного, даючи синтетичний образ великого творця літературних скарбів, які для нас стали символом і дороговказом.

==Типи жінок у творах митця ==

'''Коли ми говоримо про жіночу долю в творах Т. Шевченка, на думку спадають перш за все три його знамениті поеми: «Катерина», «Наймичка» і «Марія».'''

Написані в різні періоди, ці поеми істотно відрізняються за стилем, за авторськими настановами.
У '''«Катерині»''' переважає романтична піднесеність, у '''«Наймичці»''' — змалювання конкретної життєвої ситуації, у '''«Марії»''' — прагнення символічного узагальнення. Однак всі три твори дуже тісно пов’язані між собою cхожістю життєвого конфлікту вони немовби становлять цілісний триптих. Євген Сверстюк писав з цього приводу: «Якщо «Катерина» —поема-притча про зневажену й зруйновану любов, що не вміла шануватися, здатну світити за всяких обставин, то «Марія» — поема-міф про святу любов, яка в людській душі возобновилась і досі світить в «душі скорбящій і убогій».

==Порівняльна характеристика жіночих образів==

В образах трьох жінок Шевченко немовби подає три сходинки наближення людини до вічних істин, до мудрості й краси.

Усі три жінки опинилися в однаковій ситуації — народили позашлюбну дитину, і це стосується навіть біблійної Марії, яку поет робить земною жінкою і, водночас, символом чистої жіночності, материнства.

Усі три жінки — Катерина, наймичка Ганна [[Файл:526909.jpg|200px|thumb|left|Наймичка]], Марія — вродливі, добрі, лагідні, смиренні. Вони через свою наївну щирість чинять гріх і стають покритками.

В образі Марії це суперечить біблійній оповіді, адже ми знаємо про непорочне зачаття її. Однак не слід вбачати в цьому атеїстичних поглядів Т. Шевченка, скоріше за все, таке навмисне «зниження» образу потрібне було йому для більшої правдивості зображення.

Катерина стоїть ніби на найнижчій сходинці цього душевного очищення. Найтяжчий гріх її полягає в тому, що вона наклала на себе руки і відступила перед силою зла, уособленого в образі москаля, тобто мимоволі дала йому більшу силу, прирікаючи на смерть свого власного сина. Отже, Катерина виявила слабкість, схибила перед своїм материнським обов’язком.[[Файл:Image-shevchenko_kateryna_olia_1842_large-tzzds.jpg|200px|thumb|right| Катерина]],

Автор не засуджує героїню за її слабкість, а навпаки, жаліє. Бо вона є уособленням усіх слабких і беззахисних, тих, хто потребує опіки сильних, хто потребує віри й терпіння.

Наймичка Ганна — це сильніша людина, яка віддала своє життя синові, виховала його, була з ним поруч. Тобто вона спокутувала свій гріх щоденним стражданням і працею, зробивши все задля щастя сина.

Іван Франко так оцінив цей образ: «Наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забувати про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».

І  найвищий щабель краси материнської любові, чистоти почуття — це Марія.

==Образ Марії==

Марія - це найдовершеніший жіночий образ у творчості Кобзаря. Плід її жіночого гріха став спасінням для всього людства. А після розп’яття Христа, свого Сина, Пречиста Діва знайшла в собі сили надихнути своїм «святим огненним словом» апостолів, що виявилися «нетвердими й душеубогими» людьми. Ця слабка й змучена жінка єдина в тяжку годину не втратила віру, понесла естафету добра, не дала йому зникнути, тобто віддала себе у жертву людству, яке вбило її сина. Жертва цієї матері — це символ всепрощення й любові до всього сущого, символ вищої мудрості, яка цінніша за сьогоденні інтереси, почуття й образи.
[[Файл:Madonna777.jpg|100px|thumb|right|Марія]]
Іван Франко дав дуже високу оцінку третій поемі Т. Шевченка: «Шевченкову поему «Марія» треба зачислити до найкращих, найглибше задуманих та гармонійно викінчених поем Шевченка. Вона займає визначне, з деякого погляду навіть перше місце між поемами Шевченкової поетичної творчості» .

Марія стала загальним ідеалом людини у Шевченковому «Кобзарі»:

О світе наш незаходимий!

О ти, пречистая в женах!

Благоуханний сельний крине!

[[Категорія: 10 версія]]
[[Категорія: НП "Відкритий світ"]]
[[Категорія:Банк проектів]]
[[Категорія:Проект для учнів 9 класу]]
[[Категорія:Українська література]]