Перегляд вихідного коду сторінки Односкладні українські прізвища

                                                '''Односкладні українські прізвища.                                                   
У статті висвітлюється етимологія та походження односкладних українських  прізвищ.
Ключові слова: антропонімія, антропонім, ономастика, семантика, односкладні прізвища.
   Антропоніміка як окрема повноцінна галузь українського мовознавства, сформувалася тільки на кінець 60-х рр. ХХ ст. Починаючи з другої половини ХХ ст., розвиток східнослов’янської антропоніміки загалом набуває широкого розмаху. Ономастика, котра раніше виконувала функції  лише допоміжної дисципліни, стає складовою частиною лінгвістики [3, с.57].
    Наукове вивчення української антропоніміки  відобра¬же¬но у ґрунтовних працях: І. Д. Сухомлина, І. М. Желєзняк, Л. Л. Гумецької, С. П. Бевзенка, В. В. Німчука, О. Б. Ткаченка, В. О. Горпинича, Ю. О. Карпенка, І. І. Ковалика, Р. І. Осташа, А. М. Поповського, Ю. К. Редька, М. Л. Худаша, П. П. Чучки  та інших відомих ономастів.
    Сучасна офіційна форма іменування людини – явище порівняно пізнього часу. Кожен компонент, з яких ця форма складається, –  ім’я, ім’я по-батькові та  прізвище, має свою історію й специфіку побутування як в офіційномувжитку, так і в усній народнорозмовній традиції [1, с.74].
Кожне прізвище є словом, а отже, одиницею мови. Прізвище покликане називати родину та кожного з її членів і в такий спосіб визначати місце іменованого в суспільстві. Прізвище має всі ознаки слова і з огляду на це є предметом мовознавства. У нього є звучання, на нього поширюються норми  вимови та правопису, тому антропонімія тісно пов’язана з  фонетикою,  орфографією та орфоепією. Прізвище має власну морфемну структуру та словотвірну будову, завдяки чому є предметом морфеміки і словотвору. Кожне прізвище належить до якоїсь парадигми граматичних форм, що робить його предметом морфології. Прізвище належить до якоїсь парадигми граматичних форм, що робить його предметом морфології. У зв’зному мовленні прізвище здебільшого є членом речення, воно вступає в синтагматичні зв’язки з іншими словами, посідає там визначене для нього місце, завдяки чому є предметом синтаксису. Зважаючи на це, прізвище має своє походження, свою історію, що забезпечує йому належне місце в мові [8, с. 281].
У другій половині ХХ ст., починаючи з 1951 року, з’являються односкладні прізвища (209 номенів). Односкладні прізвища – це прізвища, які складаються тільки з одного складу, наприклад: Бах, Жих, Куц і тд.
    Ознакою прізвищ могла бути і професія людини, її зовнішній вигляд, інаціональність, місце проживання, і тисячі інших властивостей, які характеризували дану особу. Так виникли прізвиська, частина з яких згодом закріпилася за нащадками перших носіїв як родові прізвища. Прізвище являє собою індивідуальну назву особи, успадковану нею від предків, для одного з яких вона [назва] була вираженням якоїсь характерної ознаки [8, с.43].
На сьогоднішній день односкладні прізвища не зникли з ужитку, вони активно побутують серед українців. Причиною появи односкладних прізвищ стало не тільки усічення іменникових, дієслівних та прикметникових частин, а й запозичення імен або прізвищ з інших країн. Вагому частину антропоніміки складають прізвища,  які утворені від прислівників, службових слів та вигуків. Їх порівняно не багато, але вони субстантивуючись, одержали форми відмінювання і в багатьох випадках змінили наголос.
    Тому у такому ми плані налічуємо чотири основні лексико-семантичні групи прізвищ, утворених: 
1) від імен; 

2) за походженням або за місцем проживання;
 
3) за соціальною (класовою) приналежністю або за постійним заняттям (професією);

4) від якоїсь індивідуальної ознаки (найчастіше фізичної чи психічної властивості) їх першого носія. Серед них найбільший вияв односкладних прізвищ спостерігаємо у прізвищах іншомовного походження [9, с. 167].
    Прізвища, утворені від особових власних імен.
Відомо, що на початку розвитку людського суспільства люди не мали прізвищ, але навіть і в той період вони не могли обходитись без імені. Ясно, що коли виникла потреба у розрізненні людей, які мали однакові імена, а згодом у створенні постійних прізвищ, то першою базою для цього стали саме імена – переважно батька, матері або діда.
     Прізвища, утворені від власних імен, складають значну групу. Для творення їх послужило більше ніж двісті імен, хоч далеко не всі імена в однаковій мірі для цього використовувались. Їх можна поділити на декілька груп:
Першу групу односкладних прізвищ становлять колишні імена, що перетворилися в прізвища шляхом переосмислення: індивідуальна назва (ім’я) предка стала без змін спільною назвою нащадків. До цієї групи належать прізвища Сай, Сак. Такі клички, що виразно вказували на певну конкретну особу, могли стати прізвиськами, а згодом родовими прізвищами нащадків.[13, с.69]
Таким чином, другу групу відіменних становлять односкладних прізвища, утворені шляхом скорочення імені, своєрідні абревіатури. Прізвищ таких небагато, як-от: Бар (мабуть, від Бартоломій – Варфоломій, але може бути і від Бараба – Варава), Мих (Михайло), Мусь (Мусій), Ник (Ничипір), Паш (Пашко, Павло), Тимд (Тимофій), Філь (Філемон або Феофіл),  Хар (Харитон) й ін. [9, с. 52]
До третьої групи зараховуємо односкладні прізвища, якими стали зменшені (пестливі) або згрубілі форми власного імені. Прізвища Іван немає, але зате є прізвище: Івах [3, с. 73].
  Тому, семантика наведених односкладних прізвищ, вказує нам на утворення прізвищ від назв імені людини. Серед українців побутують прізвища,які утворені від особових власних імен.
   Прізвища і топонімічні назви.
   Друге основне джерело виникнення українських родових прізвищ – це походження або місце попереднього проживання основоположника роду. Особливо в таких випадках, коли людина не була місцева, всіх цікавило, крім її імені, звідки вона прибула, звідки походить. Це визначення переходило на дітей і  нащадків, хоч би вони й народилися вже на новому місці проживання; воно ставало їх прізвиськом, а пізніше і родовим прізвищем.
Не тільки прізвиська і прізвища виникали від назв країн, міст і сіл, а й самі топонімічні назви дуже часто були утворені від особових назв людей. Між топонімічними назвами і назвами людей існує дуже тісний двусторонній зв’язок, який виявляється в тому, що, по-перше, величезна кількість топонімів в усіх областях України утворилася від особових назв людей і, по-друге, дуже значна кількість українських прізвищ вказує на походження з певної місцевості.
    До першої групи односкладних прізвищ, які загально вказують на походження, належать:
-	Прізвища на означення національності предка: Грек, Лях, Прус, Тур, Чех, Швед, Серб [9, с.135 ].
-	Прізвища утворені від топонімічних назв: Дон [9, с. 80].
Семантика наведених односкладних прізвищ, безумовно, вказує на справжню національну приналежність людини як основоположника роду чи його предків.
     Прізвища, утворені за соціальною (класовою) приналежністю або за постійним заняттям (професією).
Виникнення значної частини прізвищ пов’язане з соціальною приналежністю або з постійним заняттям людини. Це були назви, які відрізняли особу від її оточення. Прізвиська, утворені від назви професії, легко передавалися нащадкам і ставали родовими прізвищами, бо ж і сама професія часто переходила з покоління в покоління. 
Наші прізвища дають можливість уявити суспільне життя України в таких аспектах: а) класове розшарування суспільства, б) адміністративне управління, в) військо, г) економічне життя (промисловість, ремесло, торгівля, сільське господарство, мисливство й рибальство, заробітки),  д) організація праці закріпачених селян, є) суспільна верхівка,   є) наука і мистецтво, ж) церковне життя, з) боротьба народу за визволення [9, с. 200].
В словнику Редька подається приклад, де відношення особистої залежності від пана відображали односкладні прізвища: Раб [9, с.198 ].
Односкладні прізвища відображали соціальний стан та положен¬ня в суспільстві, служитель православної церкви, що допомагає священику під час богослужіння: псаломщик – Дяк [13, с. 456].
     Одним із найбільш поширених українських прізвищ є прізвище Коваль (записане в 19 областях) з цілим рядом похідних (зменшених, згрубілих і патронімічних). Приналежність до тієї самої професії виражають також односладне прізвище  Шмід ( нім. Schmidt) [9, с. 111].
Одна з важливих галузей сільського господарства – це пасічництво, або бортництво. Звичайно, в якомусь зв’язку з пасічництвом є і виникнення односкладних прізвищ Рій, Рой, Роік [13, с. 93].
Односкладне прізвище типу Флис утворилися від слів, що означали робітників на сплавах, або плотах (рос. «плотовщик»). Прізвище Фліс – німецького походження (нім. Floss, fliessen) проникло до нас через польську мову, в якій у XVI-XVII ст. було загально вживане і означало не тільки спускання сплавів р. Віслою, але й усяку плавбу, а також людей, які цим займалися.
Ціла низка прізвищ утворилася від слова «піп». У первісній формі – Поп – це прізвище записане на Закарпатті [13, с. 347].
Прізвище Коц бере свій початок від прізвиська Коц. Прізвисько Коц в перекладі з української означає «грубе вовняне покривало з начосом». Таким чином, прізвище Коц могла отримати людина, яка виготовляла такі покривала, або продавала їх [13, с. 290].
      Прізвища, утворені від якоїсь індивідуальної ознаки (найчастіше фізичної чи психічної властивості) їх першого носія.
Досить значну групу сучасних українських прізвищ складають прізвища, основою для утворення яких булла якась характеристична особиста ознака людини, що виділяла її з-поміж оточення. Прізвища ці виникли з первісних прізвиськ (вуличних кличок). Правильно писав дослідник В. Ястребов, що найбільш цікавий розряд прізвиськ складали ті, що давали характеристику людини за її зовнішнім виглядом, фізичними ознаками і властивостями [8, с. 183].
       У створенні прізвиськ беруться до уваги найбільш типові ознаки людей, їх фізичне й моральне обличчя. Основою для створення прізвиська могла бути як позитивна, так і негативна ознака, але більшість прізвиськ цього типу мала насмішливий характер.
Зріст. Люди високого зросту одержували прізвища: Куц [13, с. 204];
Ніс: Нос;
Вуха: Ухач;
Зуби: Зуб [9, с.112].
      Фізичні вади. Люди, які мали якісь вади у в мові або були німі, одержували прізвища: позбавлені слуху: Глух. Для горбатих людей народ створив прізвище: Горб [12, с. 75].
      Залежно від зачіски виникли прізвища: Чуб. Якщо чоловік носив вуса то він одержував прізвище: Вус (суч прізвища) [9, с. 99].
За кольором волосся одержували також прізвища. Руді одержували прізвиська: Рудь [12, с. 127].
Людей хитрих і облесливих називали односкладними прізвиськами: Шуя [12, с. 67].
Прізвище Миц утворено від особистого прізвиська і відноситься до поширеного типу українських прізвищ. Прізвище Миц, ймовірно, булао поширено в Малоросії. В перекладі з української «міць» означає – «міцність, сила, міць». Ймовірно, таке прізвище отримав силач, здоровань, людина з необмеженими фізичними можливостями. Мiць – це також «могутність, влада, панування». Не виключено, що подібне прізвище носив один з удільних князів, людина авторитетна та впливова [13, с.342].
     Прізвище Сац утворено від імені  і відноситься до поширеного типу українських прізвищ. Однак основою прізвища Сац послужило нехристиянське ім’я  Сац. У багатьох культурах побутує традиція приєднувати до імені новонародженого ім’я  його батька, позначаючи тим самим приналежність до певного роду. Це допомагало вирішувати проблему ідентифікації.
Прізвище Сац має застиглу форму єврейського імені-абревіатури Сац. Це ім’я в перекладі з івриту означає «сім’я праведників» (Зері цадика). У російську мову прізвище Сац прийшло через українську [12, с. 72].
Основою прізвища Шуть послужило мирське ім’я Шуть. Ймовірно, іменування Шуть позначало всяку нечисть, домових, лісовиків, водяних чортів і т.д. Згідно забобонному звичаю, що існував на Русі, подібні імена присвоювалися дітям з метою захистити їх ві злих сил. Для того щоб не спокушати долю і відвести зло, дітям давали імена зі значенням прямо- протилежнх тому, що очікували або бажали батьки для своїх дітей.
Також не виключено, що в основі прізвища Шуть лежить корінь  «шуд» – «щастя» або «шуть» – «свист, виття». Крім того, можлива зв’язок   прізвища Шуть з українським прикметником «Шутий» – «безвухий»  [12, с. 142]. 
     Різні обставини могли зумовити утворення прізвища від назв тварин. Прізвища, які походять від назв тварин прийнято називати анімалітонімічними. Однією з причин могла бути зовнішня подібність до якоїсь тварини або наявність певних властивостей, що вважаються характерними для тієї чи іншої людини. Так, людина хитра, підступна могла одержати прізвисько – Лис, дебела, вперта – Бик, вертка, спритна – В’юн. Але чи завжди існував зв’язок між твариною і виглядом чи вдачею людини, цього не можемо твердити. Могли існувати сотні інших причин, що викликали появу цих прізвищ, а також таких, як Жук, Лось, Кіт, Вовк, Шпак, Бик, Сом [9, с. 177].
Прізвища, які утворюються від назв тварин порівняно не багато і вони переважно всі повторюються. Виникнення цих прізвищ серед людей зумовила: зовнішня подібність властивостей тварин та рис характеру, які вважаються притамманим тій чи іншій людині.
       Прізвища іншомовного походження
У словниковому складі кожної мови знаходиться більший або менший процент запозичених слів, з яких певну кількість становлять іншомовні за походженням прізвища. Частина українців має прізвища татарські, польські, німецькі, мадярські, румунські та ін. Причин появи прізвищ іншомовного походження може бути, на нашу думку, кілька.
       Проникнення іншомовних елементів до української  мови почалося дуже давно і відбувалося з більшою чи меншою інтенсивністю по всій території України, але особливо активізувалося в часи козаччини, її боротьби з турками й татарами. Тому чимало цих елементів зафіксовано на території нинішнього Запоріжжя. Під час визвольних походів на Україну з усіх країв стікалися представники інших народів. Частина зайшлого населення поступово   українізувалася. 
В основі прізвища Хай,  лежить слово – «хаяти» – займати, чіпати, торкати, турбуватися. Його антипод – «занехаяти» –  тобто бути байдужим, занедбати. Зазвичай слово «хай» вживалося з наказовим дієсловом, яке висловлювало: наказ, спонукання, дозвіл, згоду, припущення. Виходячи з цього, можна припустити, що той, хто отримав прізвисько Хай, був людиною владною і займав значне становище у суспільстві. Не виключено, що подібним чином стали називати людину, яка занадто часто вживала у своїй мові це слово. З часом так і отримав прізвище Хай. Чимало отаманів-козаків з таким прізвищем [13, с. 276]
        Прізвище  Піх походить від старослов’янського «піх», «пєх» – «ходити пішки». Звідси «піхота або пєхота» – піші війська, а також українське прізвище. Слово «піх» має у свою чергу відповідники в інших європейських мовах – французька pas (па) і pied (п’є), латинська «pedes» [12, с. 78].
	Прізвище Гуль, очевидно, відноситься до групи тюркських прізвищ. Ряд прізвищ цієї групи утворений від арабських слів, що позначають поняття, пов’язані з мусульманською вірою, що означало «слуга». Не виключено, що етимологія прізвища Гуль має коріння з іншими тюркськими словами: гуль – башк., татар. –  «Квітка»; Гулле - татар. «квітчастий»; ( з персидського  «гул» – « квітка » ) [12, с. 53]. 
Односкладне прізвище Шаф – німецького походження. Прізвище Шаф утворено від аналогічного прізвиська. Воно веде свій початок від німецького номінального Schāf – «вівця». Ймовірно, прізвисько Шаф відноситься до числа «професійних» найменувань, що містять вказівку на рід діяльності: він міг займатися розведенням овець або бути овочами пастухом. Можливо також, що прізвисько Шаф людина отримала за деяку схожість у зовнішності (кучеряве волосся) або в поведінці (боязкість) з вівцею [9, с. 167].
	Зустрічаються серед українців і прізвище Баль – німецького походження. За однією з версій, Баль – це північно-німецький варіант німецького особистого імені Балдо, яке походить від слова «bald» – «відважний, хоробрий, сміливий» [9, с. 35].
Скоріше за все, прізвище Тиц (Dietz) – це варіант прізвища Діц (Dietz). Воно утворене від особистого імені Діц – зменшувальне варіанту німецького імені Дітріх, яке в перекладі означає «всемогутній правитель». Однак існує гіпотеза, що Дітріх – це форма імені Теодорих (від грецького Теодор – «божий дар»). Можливо, носій прізвища Тиц був маленького зросту, тому допускаємо, що воно походить від українського слова «тiцькій» – «маленький» [9, с. 129].
        Прізвище Хіт відображає рід діяльності його власника. Так могли назвати того, хто займався землеробством. Не виключено, що прізвисько Хіт походить від назви містечка Хіт, яке розташоване в Нижній Саксонії. В такому випадку, іменування Хіт вказує на місце, родом з якого був чоловік. Так могли назвати того, хто був вихідцем з околиць Хіта. Воно походить від іменника «хіт/хіта», яке в перекладі з івриту означає «пшениця». Ймовірно, іменування Хіт відображає рід діяльності його власника. Так могли назвати того, хто займався землеробством [12, с. 98].
Не виключено, що прізвисько Хіт походить від назви містечка Хіт, яке розташоване в Нижній Саксонії. В такому випадку, прізвище Хіт вказує на місце, родом з якого був чоловік. Так могли назвати того, хто був вихідцем з околиць міста Хіта [12, с. 56].
Прізвище Жир утворена від аналогічного прізвиська. Вона бере свій початок від номінального «жир». Ймовірно, прізвисько відображало особливості зовнішності засновника прізвища (надмірна повнота). Слід зазначити, що за старих часів повнота вважалася ознакою здоров’я і достатку. Крім того, в Архангельському  діалекті під словом «жир» розуміють також багатство, достаток і розкіш. В такому випадку прізвище Жир містило зазначення соціального стану предка [12, с.43 ].
       Прізвище Сесь сходить до аналогічного прізвиська: так в московських говорах називали людину, яка часто дражнила інших, насмішкуватого блазня. Однак не виключено, що в основі цього прізвища – лежить слово «сесь», яке означає «зараз, тепер». Тоді таке прізвисько могла отримати людина, яка живе одним днем, не думає про майбутнє [13, с. 378].
Прізвище Кіс має досить цікаву історію походження і відноситься до поширеного типу англо-шотландських прізвищ. 
Окремі переселенці з Британських островів почали прибувати в Росію в самому кінці XVI ст. Крім англійських купців, приїжджали і наймані солдати з Шотландії, які втекли з батьківщини через релігійні або яким-небудь іншим причинам. Пізніше, в основному в XIX ст., Колонія британських іммігрантів поповнилася фахівцями в різних областях техніки, які керують, купцями з усієї Великобританії.
Прізвище Кіс утворено від аналогічного прізвиська, в основі якого лежить угорське слово «kis», що в перекладі на украънську мову означає «дрібний, маленький». Швидше за все, таким прізвиськом нарекли невисоку, мініатюрну людину.
Згідно з іншою версією, прізвище Кіс – англійського походження. В цьому випадку вона утворена від номінального «kiss», що в перекладі з англійської означає «поцілунок, поцілунок». Тоді прізвиськом Кіс називали або людини, що має звичку цілуватися (при зустрічі в знак дружби, поваги), або велелюбну натуру [12, с.189].
      Таким чином, поява односклданих прізвищ іншомовного походження  може бути зумовлена кількома причинами. По-перше, асиміляція чужинців серед корінного населення, їхня постійна взаємодія. По-друге, свідоме перекручення українських прізвищ урядовими органами. Їх використання серед українців найпоширеніше.

Прізвища, утворені з прислівників, службових слів, вигуків.
      Прізвищ, які виникли з прислівників, усього кілька. Субстантивуючись, вони одержали форми відмінювання і в багатьох випадках змінили наголос. Переважно це колишні прислівники, утворені з якісних прикметників: Бистро, Красно, Кратко, Літепло, Часто. Від прикметника з прийменником утворилося прізвище-прислівник Згола, від іменника з заперечною часткою – Нетреба. Відмінюються ці прізвища як іменники І або II відміни. Прізвища, утворені від неповнозначних слів, теж рідкісні. Між ними є колишні наказові частки дієслівного походження: Най, Нех, Нехай. Декілька десятків прізвищ співвідносні з загальновживаними в українській мові вигуками і звуконаслідувальними словами [9, с. 156]. Отже, маємо:
 
а) прізвища, що утворились від вигуків, які служать для того, щоб кликати або відганяти домашніх тварин: Гиль (з вигука «гиля-гиль», яким відганяють гусей) [10, с. 283], Куць (вигуками «куць-куць», «куцю-куцю» кличуть свиней) [10, с. 334], Ґуль (вигук «ґуль», «гулі» служить для кликання голубів) [10, с. 338]; 

б) прізвища, які утворились від вигуків, що означають різного роду почуття: Гій (вигук «гі», «агі», «гій», «агій» виражає дуже широкий діапазон почуттів, переважно негативного характеру: «Гій на тебе») [10, с.339].

в) прізвища, утворені з різних звуконаслідувальних слів: Гоц – те саме, що «гоп», – означає стрибок. Кец – те саме, що й «гиц»,  –  означає стрибок, а може, й від «кець-кець», як подає Грінченко, для кликання свиней. Словом «кец» проганяють також кішку [11, с. 236].

    Прізвище Смик – вживається у тому самому значенні, що й дієслово «смикати»: «А він його смик за полу» [11, с. 157]; Фіть – звуконаслідувальне слово, означає посвистування або звук, викликаний помахом батога; Цуп вживається у значенні: несподівано схопити, узяти щось, пор. «поцупити» [11, с. 338]; Чвак – звуконаслідувальне слово, що виражає звук, який виникає при ступанні ніг по болоті; друге значення – звук, утворюваний губами і язиком під час їжі: «Чвакають, як свині» [11, с. 447].
    Таким чином, поява односкладних  українських прізвищ, утворених з прислівників, вигуків та службових слів порівяно небагато. Прізвища утворювалися субстантивуючись, вони одержали форми відмінювання і в багатьох випадках змінювали свій  наголос.
Односкладні прізвища Війська Запорозького.
    Не оминули нашого погляду і козацькі односкладні прізвища, які побутували серед людей в XVII ст.  Серед розмаїття документальних джерел з істо¬рії українського козацтва важливе місце належить реєстрам. Відомі козацькі реєстри 1581 та 1649 рр. – це  унікальні історичні пам’ятки, які неодноразово аналізувалися істориками та мовознавцями. На жаль, інші реєст¬ри збереглися лише частково. Іншу групу  односкладних прізвищ, становлять ті прізвища, які занесені доісторичного джерела – реєстра Війська Запорозького 1649 року. Цей реєстр складений за часи Хмельниччини, після укладання Збровського миру між урядовими військами Речі Посполитої та українськими козаками. Пам’ятка історії України та козацтва середини XVII століття.  Цей реєстр охоплює понад 40 000 козаків, записаних у 16 полків [5, с.183].
    Полк Чегеринський: Костя Буть  [7,с. 28], Омельян Зуб [7, с. 28], Грицко Уль [7, с. 34], Степан Лут [7, с. 35];
Канівський полк: Федо Квач [7,с. 99], Левко Цар [7,с. 99], Костя Швед  [7, с. 101];

   Київський полк: Яско Прач [7, с. 293], Іван Вовк [7, с. 293];

   Переяславський полк: Іван Руть[7, с. 319], Андрій Кот [7, с. 326], Данило Ус  [7, с. 326], Степан Жук [7, с. 332], Іван Шпак [7, с. 336], Сенко Зуб [7, с. 360];
  Ніжинський полк: Іван Чиж [7, с. 472], Яцко Цмок [7, с. 473];

  Чернігівський полк:  Кость Куст [7, с. 481].
    Тож односкладні прізвища використовувалися ще й у 1649 році. Серед них найбільший пласт антропонімів становлять групи: 1) від імен; 2) за походженням або за місцем проживання; 3) за соціальною (класовою) приналежністю або за постійним заняттям (професією); 4) утворені від якоїсь індивідуальної ознаки (найчастіше фізичної чи психічної властивості) їх першого носія; 5) від назв тварин та рослин.
Українські односкладні прізвища – це одне із джерел вивчення історії рідного краю, мови та культури. Ці найменування ще раз підтверджують істину про безмежний талант народу, його мудрість, спостережливість, кмітливість, здатність до гумору та витівок, працьовитість, гостинність та ще багато інших рис, які лягли в основу української ментальності. Безмежне розмаїття прізвищ повною мірою відображає історію українського суспільства, його розвиток, становлення, особливості етнічних контактів та відносин у суспільстві на території України.
 
                                                        БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ
1.	Вербич С. Українська ономастика: перспективи розвитку // Українська мова. – К. –2010. – №3. – С.73-80.

2.	Етимологічний словник української мови: в 7 томах / уклад. Г. П. Півторак, О. Д. Пономарів, В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко та ін. ; гол. ред. О. С. Мельничук. – К.: Наукова думка. – 1982. –   2013с.

3.	Желєзняк І. До історії українських прізвищ / І. Желєзняк  // Мовознавство. – 1987. – № 5. – С.56-58. 

4.	Ірклієвський В.  Етимологічний словник українських прізвищ / В. Ірклієвський  – Мюнхен: – 1987. – 904с.

5.	Карпенко  Ю. О.  Реєстри  Війська  Запорозького  і  проблема постанняукраїнських прізвищ // Питання історичної ономастики  –   К.: – 1994. – С.182-201.

6.Масенко Л. Т. Українські імена та прізвища / Л. Т. Масенко // К.: «Знания» УРСР. –1990. – 48с.
 
7.	Реєстр Війська Запорозького 1649 року // За ред. Ф. П. Шевченка – К.: –1995. –596с.

8.	Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ / Ю. К. Редько  – К.: Рад. шк. –1969. –  255 с.

9.	Редько Ю. К. Сучасні українські прізвища / Ю. К. Редько. – К.: Наукова думка. – 1966. – 216 с. 

10.	Словарь української мови // За ред. Б. Грінченка. – К.: «Киевская старина» – Т. І-ІІ –1907 – 495с.

11.	Словарь української мови // За ред. Б. Грінченка. – К.: «Киевская старина» – Т. ІV– 1907– 589с.

12.	Телефонний довідник жителів Верхньодніпровського району Дніпропетровської області  /  За ред. Неугодніков В. Н.   – В.: – 1999. – 237с.

13.	Чучка П.П. Прізвища закарпатських українців: Історико-етимологічний словник / П. П. Чучка // Львів: Світ –2005– 648c.

14.	Чучка П.П. Розвиток імен і прізвищ // Історія української мови. Лексика і фразеологія. – К. –1983. – С.592-620.