Перегляд вихідного коду сторінки Декоративний розпис

Декоративний розписОдним з поширених видів народного мистецтва, що здавна культивується на Україні, є декоративний розпис.
 
Декоративні розписи надзвичайно різноманітні. Споконвіку вони побутують на сільських будівлях, домашній утварі, речах домашнього вжитку — меблях, посуді, тканинах. Але головною їх різновидністю є настінний розпис.
 
Про давність існування настінного розпису в народній архітектурі, в побуті часто говориться у весільних піснях, колядках, прислів’ях.
 
Настінні розписи з початку свого зародження не були самостійно існуючими малюнками, а безпосередньо пов’язувалися з архітектурою селянських будівель.
 
Чепурно вибілені стіни, різко підведена жовтою або червоною вохрою призьба разом з розписами надавали хаті виразного декоративного вигляду. Розписи були різноманітні за своїм сюжетом, стилем і технікою виконання. Зовні хати їх найчастіше розміщували під стріхою, як фриз, потім навколо вікон, дверей та на віконницях. Між вікнами малюнок зображувався у вигляді вінка або букета. Часто оздоблювалася навіть тилова стіна будинку.
 
Але найбільша увага приділялася розпису хати всередині, особливо печі, яка прикрашалася пишними букетами квітів. Другим центральним місцем розпису була стіна над полом, де звичайно зображувався килим. Майстерність виконання таких розписів часто була настільки високою, що важко було відрізнити мальовані килими від справжнього тканого.
 
Зрозуміло, не в кожній хаті була своя художниця (розписи, як правило, виконували жінки), а потреба в прикрасі житла була неодмінна. Ця потреба особливо відчувалася перед весіллям, на великі свята або по закінченні будівництва нової хати. У таких випадках запрошувалася краща художниця села.
 
Попит на подібні роботи настільки збільшився, що викликав появу на ринку декоративних малюнків, виконаних на папері. Такі малюнки служили оформленням лише внутрішньої частини хати. Вони наклеювалися на комині, над вікнами та ліжком, а також використовувалися як занавіски на вікна.
 
На початку XX ст. декоративне малювання набуло широкої популярності не тільки в селі, але й у місті.
 
У радянський час декоративне малювання знайшло широке застосування в художній промисловості, особливо в фарфоровій, текстильній, поліграфічній. Таким чином виникла нова галузь декоративного мистецтва.
 
Декоративні розписи у минулому побутували в багатьох районах України, особливо на Поділлі, Київщині, Слобожанщині, Буковині, але найбільшого поширення вони набули на Катеринославщині.
 
У с. Петриківці Дніпропетровської області і зараз старанно зберігають чудові традиції декоративного малювання. Ще в довоєнні роки там була організована спеціальна школа, яка готувала майстрів цього виду народної творчості. Керівником школи була видатна художниця села Тетяна Якимівна Пата. За час діяльності школи з її стін вийшла ціла плеяда талановитих вихованців. Т. Я. Пата прагнула зберегти в кожного учня його творчі особливості, індивідуальну манеру.
 
Багата творча фантазія у виборі мотивів розпису, декоративність, надзвичайна яскравість фарб, контрастність, віртуозність і витонченість малюнка, висока технічна майстерність — такі характерні риси творчості петриківських майстрів. Уважно розглядаючи роботи кожного з них, можна знайти багато спільного в їх творах, особливо щодо композиційної будови, техніки виконання і навіть окремих мотивів орнаменту. Але в той же час роботи кожного майстра мають свої художні особливості.
 
1936 р. в Москві під час першої Декади української літератури і мистецтва була організована виставка народного мистецтва. Учасники виставки, в тому числі і майстри декоративного малювання с. Петриківки, зокрема Віра і Галина Павленко, Поліна Глущенко, Марфа Тимченко, Віра Клименко, були запрошені в Київ. Частина з них працює на Київському експериментальному заводі художниками по розпису фарфорових виробів, частина викладає в Київському училищі прикладного мистецтва.
 
Після тривалого часу професійної роботи в Києві в творчості петриківських майстрів відбулися цілком закономірні зміни. Знайомство з творами видатних художників, особисті контакти з радянськими митцями значно збагатили їх професійну культуру. До того ж новими стали об’єкти декорування: вази, сервізи, тематичні панно, шкатулки і т. ін., що викликало необхідність шукання нової теми, композиції і навіть зміни в техніці виконання малюнка. Зміни можна спостерігати також і в кольоровій трактовці робіт майстрів — від різко яскравих, чистих кольорів вони перейшли на спокійні тони. Пишною декоративністю і гармонією колориту відзначаються композиції В. Павленко і М. Тимченко.
 
Найбільш талановитими майстрами декоративного розпису Київщини є Ганна Собачко, Параска Власенко із с. Веселинівки Ба- ришівського району та Марія Примаченко з с. Болотного Іванівського району. Ганна Собачко — найстаріший майстер радянського декоративного розпису. її роботам притаманні монументальні лаконічні форми квіток, виконаних в традиціях настінного розпису (рис. 199). Параска Власенко — учасниця багатьох республіканських і всесоюзних виставок. її твори користувалися великим успіхом і на міжнародних виставках.
 
Декоративний живопис П. Власенко належить більше до монументального мистецтва, тому вона брала участь у розпису ряду значних архітектурних споруд. У післявоєнні роки Власенко запрошується на роботу в Інститут монументального живопису Академії архітектури УРСР, де створює чимало цікавих орнаментів, що успішно використовуються для майолікових виробів, якими оздоблюються нові архітектурні споруди. Твори Власенко відмінні від робіт петриківських майстрів. Художниця виконує елементи, окремі деталі малюнка більш узагальнено, що надає певної монументальності її роботам (рис. 200). Відмінність ми бачимо також і в кольоровій трактовці.
 
Своєрідна творчість Марії Примаченко. Художниця має невичерпну творчу фантазію, особливий, властивий лише їй стиль малюнка. Улюбленими темами Примаченко є казкові тварини, стилізовані іноді в різноманітні химерні форми. Композиція декоративного малюнка майже завжди доповнюється рослинним орнаментом. Для її творчості характерні насамперед крупний стилізований малюнок, яскраве інтенсивне розфарбування.
 
Значне місце серед українських майстрів декоративного малювання займає учень П. Власенко Макар Муха із с. Михайлівки Кам’янського району Черкаської області. Його творчість — яскравий приклад того великого внеску, що зробили останнім часом в український народний орнамент самодіяльні митці. М. Муха збагатив його радянськими емблемами, новими мотивами. Робилося це не механічно, а шляхом органічного поєднання радянської емблематики і рослинних елементів у цілісну орнаментальну композицію.
 
Для творчості М. Мухи властивий переважно рослинний орнамент. Проте він з великою майстерністю компонує в ньому різних тварин, птахів, до певної міри стилізуючи їх форму.
 
Предмети навколишньої дійсності майстри декоративного розпису не переносять на папір натуралістично, а творчо переосмислюють їх, підкреслюють характерні риси певної речі, часом навіть перебільшуючи їх. Всі малюнки, навіть найскладнішої композиції, виконуються митцем, як правило, без попередніх ескізів і наміток контура олівцем.
 
Кольорові гармонії утворюються переважно з обмеженої кількості фарб. У кожного майстра є свої улюблені тони, і він користується відповідною палітрою фарб.
 
Народними майстрами декоративного розпису створена невичерпна скарбниця орнаментальних малюнків, надзвичайно різноманітних, багатих фантазією і кольоровою трактовкою. Традиції українських настінних розписів широко використовуються в багатьох галузях художньої промисловості.
 
Г. В. Нагай 1