Перегляд вихідного коду сторінки Компетентність у сфері освіти

Одна з найбільш поширених педагогічних теорій сучасності – теорія соціального конструктивізму – звучить так: «Ніхто ніколи нікого нічому не може навчити – людина може навчитися тільки самостійно. Головне завдання системи освіти в цілому і кожного вчителя окремо – не подавляти природну цікавість і творчисть учня, ще краще – створити умови для їх розвитку та на цій основі – для розвитку дитини та побудови власної системи знань і здатності приймати адекватні рішення».
Формування професійної мобільності особистості – одна з провідних світових тенденцій, що визначають хід модернізації та реформування національної системи освіти.                              
Головні ідеї вдосконалення освіти на початку ХХІ сторіччя пов`язані з ідеями компетенізації освіти – її спрямованості на цінності суспільства сталого розвитку та підготовку компетентного члена суспільства, спроможного бути успішним у цьому суспільстві й, у свою чергу, сприяти становленню і розвитку цього суспільства.
Початок цим ідеям поклали чотири принципи освіти ХХІ сторіччя, проголошені у Звіті Міжнародної комісії ЮНЕСКО з освіти на Світовому самміті для сталого розвитку в 2002 році «Освіта: прихований скарб».
«Місією освіти в ХХІ сторіччі повинно бути набуття вмінь для того, щоб:
•	Знати;<br>
•	Діяти;<br>
•	Жити разом і спільно;<br>
•	Бути».<br>                          
У цій метафорі відображено усвідомлення головних сучасних проблем, що стоять перед людством, і пов`язаних із ними напрямів удосконалення суспільств в епоху глобальних проблем екології буття окремих суспільств і людства в цілому в широкому розумінні цього слова.
Результатом роботи цієї комісії стала структура ключових компітентностей для суспільства сталого розвитку:
•	Комунікація рідною мовою;<br>
•	Комунікація іноземною мовою;<br>
•	Математична грамоність і базові компетентності в прородничих дісциплінах і технології;<br>
•	ІКТ – компетентність;<br>
•	Навчальна компетентність;<br>
•	Міжособистісна та громадянська компетентності;<br>
•	Підприємницька компетентність;<br>
•	Культурна компетентність.<br>
Згідно з компетентнісною парадігмою освіти, її цілі мають три виміри : знання, вміння та ціннісні ставлення особистості. Кожна з цих складових компетентностей виконує важливу функцію, утворюючи цілісність, яка є необхідною й достатньою умовою для того, щоб особистість була успішною в соціумі, поділяла цінності суспільства сталого розвитку й тим самим сприяла його розвитку й удосконаленню.
Відповідно до цього кожна з ключових компетентностей має три виміри: 
-	предметний вимір (що треба знати );<br>
-	діяльнісний вимір ( що треба вміти );<br>
-	практичний вимір ( як застосовувати знання та вміння відповідно до цінностей суспільства ). <br>
Практична оптимізація навчального процесу буде полягати в балансуванні між можливим і бажаним, а конкретне рішення завдання залежатиме від того, чого ми хочемо досягти: значного обсягу поверхово засвоєних знань, умінь або відносно невеликого обсягу найважливіших, міцно засвоєних положень, ідей. Поступаючись обсягом, виграємо в якості і навпаки.
Поява нового покоління з іншою філософією життя, якісно іншою моделлю адаптації викликає необхідність переглянути позицію сучасного вчителя в інноваційному освітньому процесі. Яким же має бути педагог, щоб відповідати вимогам часу, що нестримно змінюються? Одним з головних концептуальних орієнтирів розвитку змісту освіти в світі є компетентнісно орієнтований підхід. Сучасна школа покликана забезпечити досягнення таких освітніх результатів, які б відповідали цілям розвитку особистості й вимогоам суспільства. Особистість має бути компетентною в різних сферах діяльності. Школа повинна допомогти учням опанувати технології життєтворчості, створити умови для розвитку потенціалу самопізнання, самооцінки, само програмування, самоактуалізації, саморегуляції, самоконтролю, інтеграції в соціокультурний простір.
Науково-методична проблема школи «Компетентнісний підхід як шлях модернізації навчально-виховного процесу в школі», над якою ми будемо працювати наступні пять років, передбачає окрім формування ключових компетентностей школярів ще й розвиток професійної компетентності самих педагогів.
Професійна педагогічна компетентність – опанування вчителе необхідної суми знань, умінь і навичок, які визначають сформованість його педагогічної діяльності, педагогічного спілкування й особи вчителя як носія певних цінностей, ідеалів і педагогічної свідомості.
Психологічний портрет компетентного педагога крізь призму сучасності може виглядати таким чином. Компетентний педагог -  це:
1. Діагност
Діагностика проблем,використання методів 
самопізнання,вивчення дитячого колективу.
2.Аналітик
Пошук в психолого-педагогічних теоріях ідей,висновків,
закономірностей,адекватних логіці поставлених проблем.
3. Прогнозист
Володіння технологією життєвого проектування,
прогнозування розвитку колективу, особи.
4. Розробник проектів
Планування й розробка загальних творчих справ.
5. Організатор
Загальна діяльність,координація роботи,забезпечення ресурсами.
6. Управлінець
Знання і використання основ лідерства,розробка алгоритмів управління освітніми і виховними процесами.
7. Розробник концепцій
Вибір принципів і методів здійснення концепцій.
8. Організатор власного саморозвитку
самоменеджмент,самоаналіз, саморозвиток, методи професійного й особового самовдосконалення.

 



Ключові компетентності педагога

1.Професійна компетентність(знання теорії і практики).

2.Пізнавальна компетентність(уміння вчитися й оперувати знаннями).

3.Особистісна компетентність(прагнення до постійної освіти; здатність до розвитку індивідуальних здібностей і талантів, обізнанність у власних сильних і слабких сторонах).

4.Самоосвітня компетентність(здібність до самонавчання,гнучкість уживання знань, умінь,навичок в умовах,що змінюються; схильність до самоаналізу, самоконтролю за власною діяльністю).

5.Соціальна компетентність(уміння правильно будувати взаємовідносини з колективом, переконливо відстоювати свою точку зору;розвиток особистих якостей,культура відносин).

6.Стратегічна компетентність(орієнтація на перспективу,уміння формулювати стратегічну й тактичну мету роботи,надання додаткової освіти дітям,гнучкість у поведінці).
Формування духовно багатої особистості вчителя в наш час – питання дуже важливе, бо зростає відповідальність педагогів за результат їхньої праці. Самоосвіта – постійна діяльність вчителя, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки.


Самоосвітня діяльність учителя включає:
•	науково-досліднецьку роботу за проблемою;<br>
•	вивчення наукової, методичної та навчальної літератури;<br>
•	участь у колективних і групових формах методичної роботи;<br>
•	вивчення досвіду своїх колег;<br>
•	теоретичну роботу та практичну апробацію особистих матеріалів.<br>
Здатність до самоосвти незрівнянно важливіша за свої результати тавплив на людину, ніж сама освіта в навчальному закладі.Девіз: «Вчити самого себе» є актуальни для педагогів, бо наслідо їхньої наближеності до учнів здійснює безпосередній вплив на розвиток особистості дитини. Закінчити свій виступ хочу словами В.Сухомлинського: «Учитель повинен знати й відчувати, що на його совісті доля кожної дитини, що від його духовної культури та ідейного багатства залежить розум, здоровя, щастя кожної людини, яку виховує школа».
[[Файл:ppkp.jpg|500px]]