Перегляд вихідного коду сторінки Учнівська вікі-стаття «Передавайте ж дiтям i внукам своїм вiсти про давнє життя...(за твором Івана Франка "Захар Беркут »






==Назва проекту==

Передавайте ж дiтям i внукам своїм вiсти про давнє життя...(за твором Івана Франка "Захар Беркут

==Автори проекту==

Група учнів 7-Б класу

==Тема дослідження==

У чому ви бачите схожість і відмінність минулого і сучасного життя: побуту, суспільного ладу, взаємовідносин, почуттів?

==Проблема дослідження==

Чи були селяни у Галицько-Волинському князівстві вільними людьми або кріпаками? Які вони мали права та обов'язки?

==Гіпотеза дослідження==

Кріпосного права ще не існувало, люди були вільні, не належали боярину. Але вони мали певні обов'язки перед боярином та громадою.

==Мета дослідження==

Метою дослідження є з’ясування історичних відомостей про соціальний устрій Галицько-Волинського князівства, та порівняння з сучасністю.

==Результати дослідження==

Нами був проведений аналіз тексту повісті “Захар Беркут”, опрацьовані інші джерела. В результаті аналізу ми з’ясували наступне:

* Суспільство Галицько-Волинського князівства складалося з станів, приналежність до яких визначалась як родоводом так і родом занять. Соціальну верхівку утворювали князі, бояри, духовенство. Вони контролювали землі держави і її населення.
* Князь вважався сакральною особою, «володарем, Богом даним», властителем всієї землі і міст князівства, та головою війська. Він мав право надавати підлеглим угіддя за службу, а також позбавляти їх земель та привілеїв за непослух. У державних справах князь покладався на бояр, місцеву аристократію. Вони поділялись на «старих» і «молодих», яких також іменували «луччими», «великими» або «нарочитими». Великі старші бояри складали управлінську верхівку і «старшу дружину» князя. Вони володіли «батьківщинами» або «дідитцвами», давнішніми родинними землями, і жалуваними від князя новими уділами та містами. Їхні сини «отроки», або молодші бояри, складали «молодшу дружину» князя і служили при його дворі в якості наближених «дворних слуг». 

* Керівництво духовенства було представлено шістьма єпископіями у Володимирі, Перемишлі, Галичі і Угровську (пізніше в Холмі), Луцьку і Турівську. Ці єпископії володіли великими угіддями поблизу цих міст. Окрім них існувала низка монастирів, що контролювали значні землі і населення, яке проживало на них. Після утворення у 1303 році Малоруської митрополії, залежної від Константинопольського патріархату, головою церкви у галицько-волинських землях був Галицький митрополит.

* Окремо від князів і бояр існувала група міських адміністраторів «ліпших мужів», які контролювали життя міста, виконуючи накази князів, бояр чи священнослужителів, яким це місто належало. З них поступово сформувався міський патриціат. Поряд з ними у місті жили «прості люди», так звані «горожани» або «містичи». Вони були зобов'язані сплачувати податки на користь князів і бояр[21]

* Найчисельнішою групою населення у Галицько-Волинському князівстві були «прості» селяни — «смерди». Більшість з них були вільними селянами, які жили общинами і сплачували владі натуральну данину. Інколи через надмірні побори, смерди покидали свої домівки переселяючись на фактично безконтрольні землі Поділля і Придунав'я.
* Військо Галицько-Волинського князівства було організоване за зразком традиційного руського. Воно складалося з двох головних частин — «дружини» і «воїв».

* Дружина служила основою княжого війська, що формувалася з підрозділів бояр. Великі бояри були зобов'язані виступати у похід особисто з численним почтом кінноти і піших слуг, який міг досягати тисячі чоловік. Від простих бояр вимагалося прибути на позиції лише у супроводі двох вояків — важкоозброєного оружника і лучника-стрільця. Молоді бояри «отроки» складали своєрідну гвардію князя, постійно перебуваючи при ньому. У свою чергу, вої були народним ополченням і формувалися з «простих людей» — міщан і селян. Їх використовували лише при нагальній потребі. За успішну кампанію бояр нагороджували землею, а простий люд — грішми або харчами.

==Висновки==

Таким чином ми з’ясували, що повість об'єктивно та достовірно передає історичні події того часу. Люди були вільними, не належали боярину. Вони лише були повинні сплачувати данину, інколи надмірну, та захищати рідну землю.

==Корисні ресурси==

1.	Іван Франко "Захар Беркут" (Зібрання творів у п'ятдесяти томах. — Київ: «Наукова думка», 1978. — Т. 16.)

2.	Стаття Вікіпедії http://uk.wikipedia.org/wiki/Захар Беркут (повість)

3.	Художній фільм "Захар Беркут" (Київська кіностудія художніх фільмів
 
ім.О.Довженка, 1971 р.)


4.	Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство. Київ, 1984

5.      Томашівський С. Українська історія. Нарис.-Львів: «Вчора і нині», 1919