Вікі-стаття учнів на тему "Суспільно-побутові пісні"

Матеріал з Iteach WIKI
Перейти до: Навігація, пошук

Соціально-побутові пісні

У соціально-побутових піснях відтворено життя наших пращурів, яке через різні обставини примушувало українців заради миру, спокою й добробуту своїх родин залишати домівку та йти в козацькі походи, чу­макувати, а то й не зі своєї волі відбувати солдатчину чи жити в кріпац­тві. Ці пісні поділяють на козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, рек­рутські та солдатські, наймитські й заробітчанські.

Pisenki.jpg

Козацькі пісні найтісніше пов’язані з історією нашого народу. У них оспівано героїзм захисників рідної землі, їхню готовність пожертвувати родинним затишком і навіть життям. Саме в козацьких піснях найвідчутнішим є мотиви прощання з родиною та героїчної загибелі козака. Надзвичайно романтично відтворено картину проводів Запорозького Війська у пісні «Ой на горі да женці жнуть»: хвилюються дозрілі жита, женці жнуть пшеницю, а коли розігнули натомлені спини, помічають не­подалік Військо Запорозьке; ось упізнаваний усіма ще молодий Доро­шенко, а ось і бувалий Сагайдачний з його постійними супутниками — тютюном і люлькою. У піснях цього циклу передусім зображено емоції героя, а не самі вчинки (їх здебільшого відтворено в історичних піснях). Тужливий настрій самотнього, безталанного козака, його загибель тонко передано в пісні «Стоїть явір над водою».

Chumaki.jpg


Материн розпач і біль емоційно відтворено в козацькій пісні «Гомін, го­мін по діброві». Ця пісня оригінальна тим, що побудована на діалозі мате­рі, яка не хоче відпускати сина на вірну смерть, і сина, який намагається за­спокоїти неньку. На перший погляд, слова матері видаються прокльонами, але це лише на першуій погляд, насправді ж — мати своїми емоційними й зболеними словами застерігає сина, аби той передумав і не йшов у козаць­кий похід. Зворушливою є остання частина пісні, де мати виявляє всю свою лагідність до сина, ця сцена родинна, а значить, тепла й лагідна: «Вернись, сину, додомоньку,/ Змию, зчешу головоньку / Та постелю постеленьку*.

Розквіт чумацтва в Україні припадає на XVIII — початок XIX ст., хоча відомий з XV ст. Чумаки здебільшого торгували сіллю та рибою, яку при­возили волами з берегів Азовського й Чорного морів та з Дону. Чумацьке життя в дорозі, напади грабіжників на чумаків, розлука з родиною, смерть чумака в дорозі відображено в піснях цього циклу. У чумацьких піснях час­то розповідається й про причини, які змушували селян чумакувати:

Ой тим же я чумакую,

Що так мені лучче жити:

На панщину не ходити.

Подушного не платити.

Не завжди надії чумака справджувалися: повертався він з Дону ли­ше з батіжком в руках («Над річкою бережком»), а то й не повертався взагалі («Ой у полі та криниченька»).