Відмінності між версіями «Вікі-стаття групи Естети проекту "Недосліджена реальність"»

Версія за 07:50, 13 травня 2016

Назва проекту

Недосліджена реальність

Автори проекту

Учні 11 класу, група "Естети"

Тема дослідження

Ергономіка в структурі перетворювальної діяльності

Проблема дослідження

Проблеми ергономіки

Ергономічність можна визначити як узгодженість господарства, зокрема, з гігієнічними, психологічними, фізіологічними, антропометричними, біомеханічними і естетичними параметрами людини. Термін "ергономіка" походить від грецьких слів "ергон" (робота, діяльність, функціонування) і "номос" (закон). У науковій літературі ергономіці покладено початок польським дослідником В. Ястшембовський як прикладної міждисциплінарної науці про працю та про розвиток техніки і виробництва, сумісних з продуктивними можливостями людини. Розглянемо проблеми сучасного стану її розвитку. Об'єктом сучасної ергономіки визначають систему "людина - машина - середовище", розуміючи під системою комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, призначений для виконання єдиного завдання. Завданням побудови ергономічної системи є гармонійне поєднання її елементів. Постановка задачі дуже важлива для рівня системи та особливостей її функціонування. Вона визначається інтересами суспільної системи як формою реалізації її потреб, які трансформуються в ході цивілізаційного розвитку, змінюючи свій характер та акценти. Трансформація людських потреб відбивається в еволюції предмета дослідження науки. Предметом дослідження сучасної ергономіки є "закономірності організації трудової діяльності людини в процесі взаємодії з технічними засобами праці і в конкретних умовах навколишнього середовища". Метою ергономіки як науки є "оптимізація діяльності системи в цілому, максимізація її соціально-економічного ефекту, збереження здоров'я людини і безпека життєдіяльності". Разом з тим пріоритетним завданням ергономіки продовжують визначати економічний ефект від функціонування виробничої системи, у той час як соціальної складової виділяється останнє місце за залишковим принципом. У контексті оптимізації як мети ергономічної системи і гармонізації складових як принципу її вдосконалення мова про перевагу економічного чинника йти не може. Отже, суперечності притаманні самій парадигмі сучасної ергономіки. Крім того, соціальні завдання - "забезпечення всебічного розвитку людини, формування дбайливого ставлення до навколишнього середовища" - подаються без подальших коментарів, роз'яснень та заглиблень в механізм реалізації цих завдань. Зміст ергономіки традиційно тлумачиться через два її взаємопов'язаних аспекти - виробничий і споживчий. Воно передбачає прийнятні для людини умови виробництва та споживання, то є комфортні функціональні властивості споживчих товарів, а також зручну техніко-технологічну організацію виробництва і праці, що буде сприяти підвищенню їх продуктивності. Незважаючи на певну кореляцію ергономічності та ефективності, не варто плутати ці показники і підміняти економічну категорію ефективності соціальної категорією ергономічності. При розгляді ергономічності, перш за все, як фактора економічного зростання основними завданнями сучасної ергономічної системи визначаються "продуктивність та ефективність роботи", тобто економічні показники ". Однак економічне зростання як мета суспільного розвитку все більше залишається в минулому фундаментальної економічної науки. Світова спільнота, в силу зростаючих темпів вичерпання природних ресурсів, все глибше усвідомлює її нестратегічность. Інтенсивність не стає панацеєю від цієї проблеми, адже інтенсивний тип економічного зростання є лише теоретичною фікцією. На практиці існують переважно екстенсивний або переважно інтенсивний ріст. Інтенсивна складова економічного зростання в тій чи іншій мірі поєднується з екстенсивної, що неодмінно тягне за собою збільшення витрат ресурсів. Розвиток західного суспільства масового споживання з метою реалізації прагнення людини до все більш повного, різноманітному і якісному задоволенню своїх потреб стало одним із чинників переходу провідних країн у другій половині XX ст. до політики економічного зростання. Наслідком цього, здавалося б, конструктивного, з точки зору соціальних інтересів, економічного процесу став соціально-економічна криза 70-х років XX ст., Загострила проблеми ресурсної безпеки й питання екології. Отже, змішування економічних і соціальних мотивів у ергономіці може виявитися досить суперечливим. Необхідність встановлення пріоритетності соціальної орієнтації ергономіки в системі її соціально-економічних дефініцій пов'язана з найголовнішою вимогою ергономічності - безпеки людської діяльності для здоров'я. Першочерговість обліку такого важливого соціального показника, як рівень безпеки, спрямована на задоволення невідкладних життєвих потреб людей. Безпека є потребою першої необхідності відносно другорядних потреб зростання економічних показників. Соціальна політика ергономічності забезпечується інституційної діяльністю держави та міжнародних організацій (МОП, СОТ та ін) через нормативне законодавство. Рестриктивні (обмежують порушення) і стимулюючі (заохочують працювати краще) принципи державної політики реалізуються за допомогою прийняття відповідних ергономічних норм і нормативів, контролю за їх дотриманням, кримінальної системи штрафних санкцій та системи пільг. На практиці нормативні вимоги виробничої та споживчої ергономічності втілюються у науковій організації праці, охорони праці, проектуванні ергономічної техніки і технології, а також у захисті прав споживача. Врегулювання ергономічності в процесі організації праці на виробництві передбачає два способи державного впливу - активний і пасивний. Активне державне регулювання проблем ергономічності виробництва спрямовано на планування задовільних умов праці та усунення недостатньою ергономічності в умовах виробництва, якщо це можливо. У свою чергу, пасивний метод регулювання намагається компенсувати незадовільні умови праці. У випадках виробничої необхідності, коли існують нічні зміни, понаднормові роботи, шкідливі і складні умови виробництва (як в хімічній або вугледобувної промисловості), надмірні навантаження, в законодавстві з охорони праці передбачені додаткові надбавки до заробітної плати або розрахунок її за завищеними тарифами. Звичайно, механізм ринкової економіки лобіює свої економічні пріоритети в ергономіці. Проте економічний ефект не повинен ставитися в якості предмета її пріоритетною ціннісної орієнтації, оскільки такий підхід дискредитує ергономіку як самостійну науку і зводить її до складовою менеджменту. Вчитаймося в таку кульмінаційно суперечливу постановку завдань: "ергономіка, направляючи дослідження на вирішення ряду питань щодо адаптації працівників у системах, підвищення ефективності роботи систем і людей, полегшення їх праці, в тій чи іншій мірі повинна враховувати фактори, що впливають на здоров'я, працездатність людини в першу чергу ". На нашу думку, причиною протиріч сучасної ергономіки послужили передумови її формування, пов'язані, перш за все, з різновекторністю буржуазної і радянської концепцій як теоретичних складових, які стали вихідною базою для побудови сучасної ергономіки. Ергономіка виникла на рубежі ХІХ-ХХ ст. в буржуазному суспільстві, стрімке технічний розвиток якого зумовило новий рівень організації виробничого процесу і викликало зміну умов праці на виробництві. У позиціюванні факторів виробництва інтереси капіталу диктували перевага засобів виробництва перед робочою силою. Особливість буржуазної ергономіки цього періоду полягала в тому, що людина в ній не вважався визначальним елементом, а своєю працею лише доповнював роботу машин. Яскравим діячем буржуазної ергономіки був американський інженер Ф. Тейлор, традицію якого продовжили Ф. Гілберт і Г. Форд. Головними напрямками удосконалень стали механізація і автоматизація праці, на основі яких відбувалася конвейеризация виробництва. Фордизм і тейлоризм призвели до посилення інтенсивності праці, до його примусового ритму, до надмірної нервової і фізичної напруженості робітників. На цьому "дикому" етапі розвитку капіталістичної системи ергономіка була жорстко підпорядкована новонародженої теорії виробничого менеджменту і переслідувала суто економічну мету - максимізації кінцевих економічних показників ефективності та прибутковості виробництва. Науку про організацію праці на виробництві в її тодішньому розумінні скоріше можна назвати "псевдоергономікой". Радянські розробки в ергономіці мали іншу, перманентно соціальну, спрямованість. Радянська школа ергономіки вважала фактор живої праці пріоритетним у виробництві. Тому, на відміну від Ф. Тейлора, вчені А. Гаст і Н. Бернштейн, які теж працювали над пристосуванням робочого до засобів праці і стандартизували раціональні прийоми трудової діяльності, враховували біологічні та психологічні особливості людини. До прихильників гуманізації умов виробництва належать В. Мясищев, В. Бехтерєв, Г. Мюнстберг, К. Левін. Шляхи послаблення монотонності розроблялися, зокрема, Л. Томсоном, Г. Флехтнером, В. Рождественської, В. Поляковим. Базові основи радянської концепції ергономічності виробництва сягають своїм корінням у марксистську економічну літературу. Марксистська школа політекономії акцентує увагу на захисті праці та гуманізації економіки, піддає критиці експлуатацію людини, обгрунтовує провідну роль людського фактора у виробництві й у суспільному розвитку в цілому. Марксистський внесок в концепцію ергономічності пов'язаний із засудженням використання дитячої праці, надто тривалого робочого часу та інших аспектів незадовільних умов праці, що одержали назву "системи витискання поту". За висловом теоретика ринкової економіки, автора "Економікс" П. Самуельсона, "... марксизм занадто цінний, щоб залишити його одним марксистам". З ергономічними ідеями марксистського економічного гуманізму "перегукуються" основи соціально орієнтованої ринкової економіки. На жаль, у практиці нашого радянського економічного минулого вимога ергономічності було більше передбачено безпосередньо для виробничого процесу, хоча, як вже зазначалося, сама постановка питання про ергономічність виробництва передбачає не тільки ергономічне забезпечення самого виробництва, а й забезпечення ергономічності його кінцевого результату - товарів і послуг . В умовах пріоритетів радянської індустріальної економіки, орієнтованих на виробництво засобів виробництва і обслуговування ВПК, ергономічність товарів народного споживання залишалася на другому плані. Але не завжди. Цього не можна сказати, наприклад, про якість товарів харчової промисловості, стандартизація і контроль якого забезпечувалися на належному високому рівні. Також ергономічним перевагою радянських товарів легкої промисловості був натуральний склад їх сировини. По суті, внутрішній зміст товарів було досить ергономічним і відповідало їх людському призначенню. Недоліки полягали, швидше, у формі виконання та подачі товарів, а також їх вузькому асортименті. У другій половині XX ст. ставлення до ергономічності на Заході дещо відрізнялося від радянського. Там споживчому аспекту ергономічності економіки приділялася особлива увага в зв'язку з загостренням ринкової конкуренції і боротьби виробників за вибір споживача під час активізації післявоєнних тенденцій до розвитку суспільства масового споживання. Біфуркаційних моментом в економічній науці стало виникнення прикладної науки праксеології, яка вивчала раціональний вибір споживача. Хоча автором цієї теорії був наш співвітчизник Є. Слуцький, поширення вона отримала саме на Заході. Ергономічність товару стає майже синонімом його конкурентоспроможності. З переходом нашої країни до побудови ринкової економіки, в якій, поряд з пропозицією, важливу роль відіграє чинник попиту, аспект ергономічності споживання активізувався і у вітчизняній економічній науці. Так, критикуючи визначення в кінці 70-х років XX ст. ергономіки як галузі науки, "яка вивчає людину (або групу людей) і його (їх) діяльність в конкретних умовах виробництва, і праця якого (яких) пов'язаний з використанням машин (технічних засобів) з метою вдосконалення засобів, умов і процесу праці" м , сучасні українські вчені підкреслюють його обмеженість сферою виробництва і додають до нього роль ергономічності техніки в споживанні Проблема рівня забезпечення ергономічності споживчих товарів залишається актуальною для України у зв'язку з приєднанням її до СОТ і відповідно високими європейськими стандартними вимогами до якості продукції (особливо - до її екологічності ). Як зазначалося на початку роботи, нинішня ергономіка існує в більш широкому баченні, ніж колишня: це принципи і спосіб життя людини, що реалізують найважливішу людську потребу - в адаптації до зовнішнього середовища. На відміну від колишньої ергономіки, предмет якого був обмежений ендогенними умовами виробництва, сучасна ергономіка включає в предмет свого дослідження також умови, екзогенні по відношенню до виробництва. Проте в ній відносини з умовами навколишнього природного середовища як інноваційний аспект парадигми сучасної ергономіки залишаються змістовно нерозкритими. Тлумачення цього середовища в контексті дискурсу є, як і раніше, переважно виробничим: з поля зору упускаються системні зв'язки виробництва як з економічною відтворенням у цілому, так і з природною системою ресурсного відтворення. Принцип циклічності економічного відтворення передбачає, що кінцевий результат виробництва є передумовою для його нової початкової фази. Результатами виробництва виступають такі три його кінцеві складові, як споживчі товари (предмети особистого споживання), засоби виробництва (предмети виробничого споживання) і відходи. Освітлення екологічності техніки в сучасному дискурсі подається дуже обмежено - місцем, відведеним для неї в структурній схемі. При цьому абсолютно без уваги залишається екологічність відходів. Біоетика має стати складовою бізнес-етики. Біопредпрінімательство - це економічне рішення питань охорони природи заради ергономічності умов суспільного майбутнього. За визначенням С. Соколенко, "продукція може вважатися високоякісної тільки у випадку, якщо в процесі її виробництва будуть враховані повною мірою вимоги охорони навколишнього середовища, причому це стосується всіх етапів виробництва - від заготівлі і переробки сировини до упаковки і розподілу кінцевого продукту". На жаль, ця влучна цитата не з дискурсу ергономіки, хоча стосується екологічного аспекту саме її предмета. Під потужним техногенним впливом виробництва навколишнє середовище виводиться зі свого природного рівноваги, перетворюючись в середу, залежну від економіки. Вона перестає бути статичною і тому вимагає до себе особливої ​​уваги з боку ергономіки. Тоді як ресурсна безпека стає запорукою безпеки людської життєдіяльності, ергономіка обходить увагою це актуальне глобальне питання. Така ситуація в ергономіці є одночасно не адекватною запитам сучасності і обгрунтованою з ретроспективної точки зору - за аналогією з розглянутим нами суперечністю її соціально-економічних пріоритетів. Основні положення ергономіки активно розроблялися до 60-х років XX ст. Проблеми екології та ентропії стали глобальними перешкодами для подальшого економічного розвитку й виразно позначилися на громадській свідомості дещо пізніше - у зв'язку з економічною кризою на початку 70-х, внаслідок якого почали виникати теорії постіндустріального інформаційного суспільства, зосереджені на проблемі пріродноресурсніх обмежень. На нашу думку, цей історичний факт певною мірою пояснює недостатність розробок екологічних та ентропійних аспектів у сучасній концепції ергономіки. Вперше категорія "ентропія" була введена в термодинаміці для вираження ступеня незворотного розсіювання енергії ". Ця категорія є однією з наукових основ теорії сталого розвитку, історичними витоками парадигми якої була ще французька школа фізіократії, а ближче до нашого часу - школа фізичної економії, заснована в Україна в кінці XIX ст. С. Подолинським і продовжена В. Вернадським, М. Руденко, а також іншими вітчизняними і зарубіжними діячами. речі, хоча космогенние наукові погляди С. Подолі нема кого на громадське господарство виділяються істотною науковою новизною, формувалися вони саме в руслі марксистського економічного вчення. Ентропійними є процеси використання природних ресурсів у виробництві, що супроводжуються розсіюванням нашої планетарної енергії в космічний простір. Ентропійно економіки полягає у відносинах відчуження від природи ресурсів, залучених у виробництво. Вона виснажує ресурси Землі, ніж послаблює ресурсну спроможність подальшого виробництва задовольняти матеріальні потреби людей, а отже - знижує ергономічність економіки майбутнього. Показниками ентропійного виступають обсяги і темпи виснаження природних ресурсів, що залежать від обсягів і темпів динаміки виробництва. Якщо екологічні показники визначають ергонівгіхть "на виході" з виробничого процесу через вплив результатів виробництва на умови відтворення ресурсного потенціалу навколишнім природним середовищем, то ентропійного визначає потенціал ергономічності "на вході" у виробництво, що залежить від наявних в її розпорядженні природно-матеріатьних ресурсів. Забезпечення ергономічності суспільного виробництва повинно грунтуватися на принципах сталого розвитку економіки По-перше, ці принципи передбачають для сучасних природокористувачів такі параметри ентропії, які б не перевищували поточних гранично допустимих норм виснаження ресурсів і не перешкоджали реалізації ресурсних потреб життєзабезпечення майбутніх поколінь. Це є запорукою ергономічності суспільного виробництва "на вході". По-друге, відповідно до принципів сталого розвитку економіки, задовільними екологічними параметрами є гранично допустимі норми забруднення навколишнього природного середовища, які не стають загрозливими для відтворювальних можливостей ресурсних екосистем і забезпечують ергономічність суспільного виробництва "на виході". Екологічність та ентропійні економіки не існують незалежно один від одного. Вони є комплементарними підсистемами, комплексно впливають на ергономічність системи суспільного відтворення в цілому. Від екологічності виробництва залежать підтримки стійкості екосистем та їх продуктивний ресурсний потенціал, тобто успішність проходження зворотного до ентропійних процесів відтворення відновлюваних природних ресурсів. Ступінь ентропійного функціонування суспільного господарства прямо пропорційна обсягами розширеного відтворення і обернено пропорційна - його інтенсивності. Разом ці чинники ентропії визначають обсяги природокористування, від яких, у свою чергу, залежить і обсяг шкідливих викидів, тобто екологічність економіки.

Гіпотеза дослідження

Мета дослідження

Хід і результати дослідження

Висновки

Корисні ресурси