Учнівська вікі стаття "Історія появи вязання" - Історія редагувань

Onischenko Sveta: /* Результати дослідження */

2013-03-29T11:03:39Z

‎Результати дослідження

Onischenko Sveta: /* Корисні ресурси */

2012-11-27T08:05:25Z

‎Корисні ресурси

Onischenko Sveta: /* Корисні ресурси */

2012-11-27T08:04:41Z

‎Корисні ресурси

Onischenko Sveta: /* Мета дослідження */

2012-11-27T07:55:59Z

‎Мета дослідження

Onischenko Sveta: /* Проблема дослідження */

2012-11-27T07:50:25Z

‎Проблема дослідження

Onischenko Sveta: /* Висновки */

2012-11-27T07:49:29Z

‎Висновки

Onischenko Sveta: /* Результати дослідження */

2012-11-27T07:41:13Z

‎Результати дослідження

Onischenko Sveta: /* Результати дослідження */

2012-11-27T06:49:05Z

‎Результати дослідження

Onischenko Sveta: /* Мета дослідження */

2012-11-27T06:46:25Z

‎Мета дослідження

Onischenko Sveta: /* Гіпотеза дослідження */

2012-11-27T06:44:23Z

‎Гіпотеза дослідження

@@ Рядок 23: / Рядок 23: @@
 ==Результати дослідження==
 '''Знати і розуміти історичні передумови виникнення в'язання як виду декоративно-ужиткового мистецтва.'''
      Здавна, намагаючись прикрасити свій побут, люди прагнули використовувати самі прості матеріали для сполучення нескладних форм і засобів з невибагливими візерунками, досягши при цьому високої майстерності. Ручне в'язання спочатку з'явилося як проста утилітарна необхідність, надалі перетворилося в дійсне мистецтво. В'язані вироби завжди цінувалися дуже високо. Наприклад, у Європі їх могли спочатку носити тільки дуже заможні люди. В'язані шовкові панчохи були подарунком навіть для королів! Так, шведський король Эрік ІV виписав собі пари шовкових панчіх. А коштували вони - річне жалування королівського шевця...
-       Хоча ми і не маємо письмових доказів, безсумнівно, що ручне в'язання було винайдено, коли люди, граючи з петлями з нитки, зрозуміли, що вони можуть одержати міцне і еластичне полотно, варто лише протягнути крізь петлю нитку. Спочатку, як і більшість текстильних ремесел, в'язання було чоловічим ремеслом, тоді як жінки пряли вовну. Незважаючи на те що до того часу деякі племена індіанців Нового Світу вже винайшли свою власну в'язальну техніку, схоже, що саме Середземномор'я стало колискою в'язання, і торговці і мореплавці поширили це ремесло по всій Європі, а потім і по всьому світу.
+Здавна, намагаючись прикрасити свій побут, люди прагнули використовувати самі прості матеріали для сполучення нескладних форм і засобів з невибагливими візерунками, досягши при цьому високої майстерності. Ручне в'язання спочатку з'явилося як проста утилітарна необхідність, надалі перетворилося в дійсне мистецтво. В'язані вироби завжди цінувалися дуже високо. Наприклад, у Європі їх могли спочатку носити тільки дуже заможні люди. В'язані шовкові панчохи були подарунком навіть для королів! Так, шведський король Эрік ІV виписав собі пари шовкових панчіх. А коштували вони - річне жалування королівського шевця...
-       Дуже складно точно установити історію в'язання, тому що нитки і трикотаж зберегти важко. Але все-таки деякі свідчення цього мистецтва дійшли до нас у вигляді зображень. В одній з єгипетських гробниць (1900 рік до н.е.) збереглося зображення жінки, що надягає шкарпетки. Відбиток панчохи виявлений у застиглій лаві Помпеї в 79 році н.е. Дитячі панчохи ІII-IV ст. н.е. знайдені в Єгипті . Ці панчохи уже враховували форму взуття, сандалій з ремінцем після великого пальця. У древніх єгиптян при виготовленні носка великий палець в'язався окремо, як на рукавицях. Пізніше десь в ІX-XІ століттях деякі митецькі в'язальниці стали наносити навіть тексти на носки . У музеях Детройта і Баделя зберігаються такі зразки давньоєгипетського в'язання з бавовняних ниток із давньоарабським текстом.
-       У XV-XVІ століттях в'язання досить активно поширюється по Європі і перетворюється в домашню роботу й у прибуткову галузь: в'яжуть панчохи, шкарпетки, рукавички, каптури, кофти, капелюшки. Тоді ж з'явився і став традиційним для шотландців головний убір - в'язаний берет. З'явилися цілі в'язальні цехи. У 1589 році помічник парафіяльного священика з Вулбриджа Вільям Лі винайшов в'язальний верстат. Але чим більше випускалося виробів масового машинного виробництва , тим більше коштовними ставали вироби , виготовлені вручну, а особливо, вироби, зв'язані гачком, адже такі вироби неможливо було повторити на машині. І дотепер немає в'язальних машин, які б могли в'язати полотно, схоже на зв'язане гачком.
+Хоча ми і не маємо письмових доказів, безсумнівно, що ручне в'язання було винайдено, коли люди, граючи з петлями з нитки, зрозуміли, що вони можуть одержати міцне і еластичне полотно, варто лише протягнути крізь петлю нитку. Спочатку, як і більшість текстильних ремесел, в'язання було чоловічим ремеслом, тоді як жінки пряли вовну. Незважаючи на те що до того часу деякі племена індіанців Нового Світу вже винайшли свою власну в'язальну техніку, схоже, що саме Середземномор'я стало колискою в'язання, і торговці і мореплавці поширили це ремесло по всій Європі, а потім і по всьому світу.
-       Згодом роботи майстрів стають мистецтвом, в'язані вироби попадають у музеї. Наприклад, дві кофти XVІІ століття зберігаються у Швеції - у Північному музеї в Стокгольмі й в Історичному музеї в Ґетеборзі . Звичайно в Європі кофти в'язали з однотонної пряжі, прикрашаючи виворітними петлями лицьове полотно, але ж араби ще пару тисяч років тому могли виконувати багатобарвні складні візерунки.
+Дуже складно точно установити історію в'язання, тому що нитки і трикотаж зберегти важко. Але все-таки деякі свідчення цього мистецтва дійшли до нас у вигляді зображень. В одній з єгипетських гробниць (1900 рік до н.е.) збереглося зображення жінки, що надягає шкарпетки. Відбиток панчохи виявлений у застиглій лаві Помпеї в 79 році н.е. Дитячі панчохи ІII-IV ст. н.е. знайдені в Єгипті . Ці панчохи уже враховували форму взуття, сандалій з ремінцем після великого пальця. У древніх єгиптян при виготовленні носка великий палець в'язався окремо, як на рукавицях. Пізніше десь в ІX-XІ століттях деякі митецькі в'язальниці стали наносити навіть тексти на носки. У музеях Детройта і Баделя зберігаються такі зразки давньоєгипетського в'язання з бавовняних ниток із давньоарабським текстом.
-       У наші дні це мистецтво продовжує розвиватися, збагачуючи новими мотивами, композиційними прийомами , сучасними матеріалами. Для цього заняття потрібні знання крою і шиття по трикотажу, а в роботі з гачком багато загального з вишивкою і ткацтвом. І все рівно , ручне в'язання вигідно різниться з інших видів рукоділля. Особливо воно привабливо, що вихідний матеріал - пряжу - можна використовувати кілька разів і без особливих втрат. Ручне в'язання дозволяє виготовляти неповторні, унікальні моделі. Можливості гачка дозволяють зробити різні декоративні речі, наприклад, мережива, покривала, одяг, іграшки, прикраси. Дійсно, у даний час дуже важко представити наш гардероб без трикотажу. В'язані вироби зручні і міцні, практичні й елегантні, в них тепло і затишно.
+У XV-XVІ століттях в'язання досить активно поширюється по Європі і перетворюється в домашню роботу й у прибуткову галузь: в'яжуть панчохи, шкарпетки, рукавички, каптури, кофти, капелюшки. Тоді ж з'явився і став традиційним для шотландців головний убір - в'язаний берет. З'явилися цілі в'язальні цехи. У 1589 році помічник парафіяльного священика з Вулбриджа Вільям Лі винайшов в'язальний верстат. Але чим більше випускалося виробів масового машинного виробництва , тим більше коштовними ставали вироби , виготовлені вручну, а особливо, вироби, зв'язані гачком, адже такі вироби неможливо було повторити на машині. І дотепер немає в'язальних машин, які б могли в'язати полотно, схоже на зв'язане гачком.
-       Ручне в'язання дозволяє виразити свою індивідуальність, задуманий образ за допомогою вибору фактури і кольору пряжі, її переплетень, оформлення і фасону виробів.
+Згодом роботи майстрів стають мистецтвом, в'язані вироби попадають у музеї. Наприклад, дві кофти XVІІ століття зберігаються у Швеції - у Північному музеї в Стокгольмі й в Історичному музеї в Ґетеборзі . Звичайно в Європі кофти в'язали з однотонної пряжі, прикрашаючи виворітними петлями лицьове полотно, але ж араби ще пару тисяч років тому могли виконувати багатобарвні складні візерунки.
 ==Висновки==

@@ Рядок 36: / Рядок 36: @@
 ==Корисні ресурси==
-[Історія в'язання|http://vyazannya.org.ua/?p=1974]
+[Історія в'язання||http://vyazannya.org.ua/?p=1974]
 [[Категорія: Шаблони]]

@@ Рядок 36: / Рядок 36: @@
 ==Корисні ресурси==
+[Історія в'язання|http://vyazannya.org.ua/?p=1974]
 [[Категорія: Шаблони]]

@@ Рядок 20: / Рядок 20: @@
 ==Мета дослідження==
-'''З'ясувати історичне походження в'язання гачком.'''
+'''З'ясувати історичне походження в'язання гачком, формувати бажання знайти більше інформації по даній темі, зацікавити учнів працювати і користуватися різними інформаційними джерелами.'''
 ==Результати дослідження==

@@ Рядок 14: / Рядок 14: @@
 ==Проблема дослідження==
-'''Дослідити історію появи в'язання гачком.'''
+'''Дослідити історію появи в'язання гачком, розширити свої знання з даної теми.'''
 ==Гіпотеза дослідження==

←Попередня ревізія		Версія за 06:49, 27 листопада 2012
Рядок 23:		Рядок 23:

	==Результати дослідження==		==Результати дослідження==
		+	'''Знати і розуміти історичні передумови виникнення в'язання як виду декоративно-ужиткового мистецтва.'''

	==Висновки==		==Висновки==

←Попередня ревізія		Версія за 06:46, 27 листопада 2012
Рядок 20:		Рядок 20:

	==Мета дослідження==		==Мета дослідження==
		+	'''З'ясувати історичне походження в'язання гачком.'''

	==Результати дослідження==		==Результати дослідження==

←Попередня ревізія		Версія за 06:44, 27 листопада 2012
Рядок 17:		Рядок 17:

	==Гіпотеза дослідження==		==Гіпотеза дослідження==
		+	'''Що було передумовою виникнення в'язання гачком.'''

	==Мета дослідження==		==Мета дослідження==